ПРОВОДИ ЛІТА – СВЯТО МАКУ,  САДОВИХ ПЛОДІВ, СВЯТО СПАСА

«Пройшов Спас – пішло літо від нас»

Свято Маковія (Маковея) відзначається 14 серпня. Це народне свято є святом квітів та городини, В цей день у церквах святять воду, квіти, мак, які після цього набувають, за повір’ям, чудодійної сили. В цей день розпочинається Успенський піст  — «спасівка», який триває з  14 по 27 серпня включно, і завершується святом Успіння Пресвятої Богородиці (Перша Богородиця). Свято Маковія називається в народі святом першого Спаса, медовим Спасом, Другий, яблучний Спас, святкують 19 серпня – або його ще називають Спасом на воді, Спасом водяним.

Піст – це особливий час, який людина просвячує. Богові. Святе Письмо (Біблія) не зобов’язує християн поститися. Водночас, Біблія говорить про піст, як про щось хороше, корисне й очікуване. Християни від народження Христа завжди готувалися постом і молитвою до великих свят. З цієї священної практики з часом розвинулися коротші чи довші пости..

Успенський піст (відомий на Буковині як Богородичний, Спасо-Богородичний, чи Спасівка.  Цей піст дійшов до нас ще з давніх часів християнства. Успенський піст розпочинається через місяць після Петрового посту. Він припадає на дні перед великими святами Преображення Господнього та Успіння Божої Матері і триває два тижні від 14 по 28 серпня. У бесіді Льва Великого (папа 440 -461 рр.), виголошеній ним у 450 році, ми знаходимо чітку вказівку щодо Успенського посту: “Церковні пости розміщені в році так, що для кожного часу запропоновано свій особливий закон помірності. Так для весни весняний піст – у Чотиридесятницу, для літа літній – у П’ятидесятницю (Петрів піст), для осені осінній – у сьомому місяці (Успенський), для зими – зимовий (Різдвяний)”. Св. Симеон Солунський писав, що “Піст у серпні (Успенський) заснований на честь Матері Божого Слова, Яка, пізнавши Своє преставлення, як завжди подвизалася і постила за нас, хоч, будучи святою і непорочною, і не мала потреби в пості; так особливо Вона молилася за нас, коли мала намір перейти від тутешнього життя до майбутнього, і коли Її блаженна душу мала через Божественного духа з’єднатися з Її сином. А тому й ми маємо постити й оспівувати Її, наслідувати Її життя і тим будити Її до молитви за нас. Остаточне встановлення Успенського посту відбулося на Константинопольському Соборі 1166 року, що проходив під головуванням патріарха Луки. Тут було підтверджено, що всі православні християни згідно з давніми уставами повинні дотримувати Богородичний піст з 14 по 28 серпня. Вальсамон про цей Собор писав: “Тоді сумнівалися деякі про кількість днів посту Успенського й Різдвяного. Тому сам святійший патріарх підтвердив, що хоч дні цих постів письмово ніде не позначені, мусимо, однак, піти за неписаним церковним переданням і повинні постити від першого дня серпня і від чотирнадцятого дня листопада”(Юліанський календар). ​Цей піст вважається особливо важливим для жінок, хоча, природно, рекомендований і чоловікам. Під час посту потрібне помірне вживання їжі та пиття, і притому їжі не скоромної, а пісної. Який можна порекомендувати режим харучавання? По понеділках, середах і п’ятницях вжитваються лише свіжі продукти, які не пройшли термічну обробку, і звичайно, ніякого масла. У вівторок і четвер – гарячі страви без олії, а у вихідні дозволено рослинні масла і вино. Вино і масло дозволені також 19 серпня, на Яблучний спас. Взагалі цей піст суворий, аде ці два тижні – час також святковий,. Через  свята Успенський піст українці ще називали «ласуном». Жінки пекли різні пироги з яблуками, медові пряники і булочки, макові рулети, збирали горіхи. У Церковному Уставі ясно відображений і час вживання і якості пісної їжі. Все строго розраховано з тією метою, щоб послабити в нас пристрасні порухи тіла, що збуджуються багатою і солодкою поживою тіла; але так, щоб не зовсім розслабити нашу тілесну природу, а – навпаки – зробити її легкою, міцною і здатною підкорятися порухам духу й бадьоро виконувати його вимоги. Піст є необхідним засобом для успіху в духовному житті і для отримання спасіння, тому що піст, віднімаючи в тіла зайву їжу та зайве пиття, послаблює силу чуттєвих потягів. Звідси видно, що й користь посту різностороння: а) піст згодом також ясно показує людині, що для її життя потрібно небагато, і її здоров’я залежить не від вишуканої, але від простої їжі та пиття; б) піст дуже скоро виявляє пануючі в людині пристрасті й пороки, до яких вона приліпився серцем, і що її тіло найбільше любить; в) піст робить нас здатними до молитви й роздумів про Бога й Божественне.  Взагалі піст є сильним засобом приготування до всіх великих справ. Це глибоко відчували всі розсудливі люди – завжди і скрізь. Всі святі досить строго постили самі й одностайно радили постити іншим. Під час будь-якого посту не прийнято зловживати алкоголем. Устав Церкви вчить, від чого варто утримуватися під час постів – “всі, хто побожно постять, строго повинні дотримуватися уставів про якість їжі, тобто утримуватися в пості від окремих страв, не як від недостойних (хай цього не буде), а як від неприйнятних для посту й заборонених Церквою. Страви, від яких слід утримуватися в пости: м’ясо, сир, масло, молоко, яйця, а іноді й риба, залежно від того, який піст”. В понеділок, середу і п’ятницю Успенського посту устав Церкви пропонує споживати сухі страви, тобто дотримуватися найстрогішого посту, без відварювання їжі; у вівторок і четвер – варена їжа, але без оливи; в суботи і неділі дозволяється вино і олива. Піст духовний тісно поєднується з постом тілесним, на зразок того, як наша душа поєднується з тілом, проникає в нього, оживлює і робиться з ним одним цілим, як душа й тіло становлять єдину живу людину. І тому, постячи тілесно, в той самий час слід нам постити й духовно: “Постячи, браття, тілесно, постимо й духовно, розв’яжемо будь-який союз неправди”, – заповідає Свята Церква. До свята Успіння (Перша Богородиця), коли в храмах освячуються виноград і яблука, Церква зобов’язує нас утримуватися від цих плодів. За переданням св. Отців, “якщо ж хто з братів з’їсть гроно до свята, то хай прийме заборону за непослух і не споживає грон протягом всього місяця серпеня”. У свято Успіння за церковним Статутом дозволяється на трапезі риба. З цього дня по понеділках, середах і п’ятницях у харчування обов’язково входили плоди нового врожаю. У пості тілесному на першому плані – утримання від поживної, смачної та солодкої їжі; у пості духовному – утримання від пристрасних гріховних порухів, що тішать наші чуттєві схильності й пороки. Там – залишення їжі скоромної – поживнішої і вживання їжі пісної – менш поживної; тут – залишення улюблених гріхів і огріхів і вправляння в протилежних їм чеснотах. Сутність посту висловлена в церковній пісні: “Якщо, душе моя, утримуєшся від страв, а від пристрастей не очищаєшся, – даремно тішимося неспоживанням: тому що, якщо піст не принесе тобі виправлення, то зненавиджена будеш Богом, як фальшива, і уподібнишся злим демонам, котрі ніколи не їдять”.

Триває піст до 28 серпня, до свята Успіння Пресвятої Богородиці. Але якщо це свято випадає на середу або п’ятницю – пісні дні, то відзначають його пісними стравами, в тому числі і рибними, а на наступний день починається звичайний м’ясний день.

Тривалі проміжки часу без їжі шкідливі для тіла. Піст не призначений для покарання вашої плоті, а для концентрації на Богові. Піст також не варто розглядати, як «дієтичний засіб». Не постяться, щоб скинути вагу, а для того, щоб здобути більш глибокі стосунки з Богом. Так, кожен може поститись. Деякі люди, можливо, не зможуть поститись без їжі (за медичними вимірами), але кожен може тимчасово відмовитися від чогось, аби якнайбільше зосередити свою увагу на Господі. Піст – це не спосіб примусити Бога зробити те, що ми хочемо. Піст змінює нас, а не Бога. Піст – це не спосіб виглядати більш духовним, ніж інші. Піст необхідно звершувати у дусі смирення і радості. В Євангелії від Матвія (6:16-18) говориться: «А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони-бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу, посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно». Усе, від чого ви можете тимчасово відмовитися, щоб краще зосередитись на Богові, може вважатися постом. Святий Іван Златоуст (347-407 рр.,патріарх, проповідник православ’я) писав: «Ти постишся? Доведи це своїми справами. Якими кажеш справами? Якщо побачиш убогого – подай милостиню, якщо побачиш ворога – помирись, якщо побачиш друга щасливим – не заздри, якщо побачиш жінку –пройди повз. Нехай постять не лише вуха, але і зір, і нога і рука, і всі органи твого тіла. Нехай руки будуть чистими від розкрадань і користолюбства, нехай ноги перестануть ходити на протизаконні видовища, нехай очі привчаться звертатися не на благообразні обличчя і не задивлятися чужою вродою. Зір є поживою душі, якщо вона протизаконна й заборонена, то вона школить посту і руйнує спасіння душі Якщо ж законна та дозволена – то прикрашає піст. Ти не їв м’яса, не куштуй же очима нескромностей. Нехай слух не приймає лихослів’я та наклепи, язик оберігає від лихослів’я і лайки»

Успеньким постом наслідуються пости й молитви Пречистої Діви Марії, якими вона готувалася до зустрічі Христа у Своєму святому Успінні.

14 серпня православні християни відзначають свято винесення чесних древ животворящого хреста Господнього, або свято Всемилостивого Спаса (прийшло до нас свято в Х-ХІ ст., яке символізувало  перенесення з імператорського палацу до храму Софії частини хреста Господнього, що збереглася. Протягом двох тижнів цю святиню носили по Константинополю з метою «відвертання хвороб», для очищення міста від злих духів, які, за давніми віруваннями, приносили страшні епідемії). під час Богослужіння здійснюється винесення хреста на середину храму для поклоніння. Також у цей день відзначають святих мучеників Маккавеїв. Відома християнська легенда, за якою у матері Соломії було семеро синів. Вони постраждали за християнську віру. Де тільки капала їх кров, там сходила велика червона квітка. Ту квітку назвали маком від прізвища хлопців. Ще майже за 2 століття до народження Христа жив в Іудеї чоловік на ім’я Єлеазар, священик, який вже досяг старості, але був він благовидної зовнішності, славний своєю мудрістю і благочестям. Його привели до мучителя і стали змушувати з’їсти свиняче м’ясо, що було суворо заборонене. Єлеазар погодився краще вмерти славною мученицькою смертю. Під час жорстоких тортур, коли від поранень священик  уже наближався до смерті, він, застогнавши, сказав: “Господу, який усім відає, відомо, що я, маючи можливість уникнути смерті, приймаю жорстокі страждання й охоче терплю їх, через те, що маю страх перед ним”. Були схоплені і сім учнів святого Єлеазара, брати Макавеї – Авим, Антонин, Гурій, Єлеазар, Євсевон, Алим і Маркелл та їхня мати Соломонія. Їх привели до беззаконного царя і також стали примушувати їсти недозволене. Тоді один з них, відповідаючи за усіх, сказав: “Ми краще помремо, ніж порушимо закони”. Цар наказав відрізати йому язика, здерти з тіла шкіру і відітнути руки та ноги на очах в інших братів і матері. Позбавленого всіх членів, але ще живого юнака кинули на величезну розпечену сковороду. Коли помер перший, вивели на знущання другого, і він прийняв мучення в такий же спосіб. Вже в останні хвилини життя він сказав: “Ти, мучителю, позбавляєш нас дійсного життя, але Цар світу воскресить нас, тому що ми вмерли за Його закони, для життя вічного”. Коли мучили третього і хотіли йому відрізати язика, він негайно виставив його, безстрашно простягнувши і руки, і мужньо сказав: “Від Бога я одержав їх, і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову одержати їх”. Навіть мучителі були здивовані такою мужністю юнака. Потім славну мученицьку кончину прийняли ще троє братів Макавеїв. Сьомому ж, наймолодшому, мати їх свята Соломонія сказала: “Благаю тебе, дитино моя, подивися на небо і землю і пізнай, що усе це сотворив Бог з нічого і що так був створений і рід людський. Не страшися цього вбивці, але будь гідним братів твоїх і прийми смерть, щоб я з Божої милості знову віднайшла тебе з братами твоїми”. Після синів померла й мати, радісно дякуючи Богу за те, що вона сама і діти віддали душі за закон Господа Вседержителя.

На Буковині в день Маковея святкують храмові свята.. Так, поблизу містечка Вашківці, що в передгір’ї, в давні часи на горі було рідновірське язичницьке святилище. Від нових часів відома легенда про дівчину-красуню, яка сподобалась завойовнику-бусурману. Він домагався її любові, але дівчина відмовила йому. Тоді він вирішив взяти її силою. Дівчина втікала на гору, і коли турок уже майже її догнав, земля розсту­пилась і забрала дівчину, а йому вдалося лише косу відрізати. Дівчину цю звали Анною. З того часу й називається ця гора Анниною горою. Як називали це місце в давні часи, достеменно невідомо.На буковинській землі виявлено багато дохристиянських святилищ, де давні українці віддавали шану богам, проводили моління, здійснювали жертвоприношення, намагаючись задобрити богів, випросити у них добрий урожай, сприяння у господарських справах та військових походах.Аннина гора була на важливому шляху з Галичини на Поділля. Біля підніжжя цієї гори виявлено сліди археологічної культури скіфів та карпатських курганів.  На горі збиралися мешканці околиці та мандрівники битого шляху на поклоніння, жертвоприношення, ігри та забави.  Жертву богам тут приносили у вигляді тваринних та рослинних жертв, оскільки як у давнину, так і сьогодні приносять на освячення до церкви мак, квіти та різне зілля. Для давніх українців більш характерними були тваринні і рослинні жертви.

Важливою прикметою культових дохристиянських центрів є на­явність при них джерел або криниць, які використовувались у обрядодіях. Воді з таких джерел надавали значення цілющої, тобто такої, що виліковувала людей чи тварин від різних хвороб. Біля підніжжя Анниної гори була криниця, а у 90-х рр. ХХ ст. тут викопано ще одну криничку. На самій горі теж є криниця, воду якої прочани вважають цілющою.

Культ джерел і криниць був поширений у різних місцях України, в тому числі й на Буковині. Практично в кожному селі є криниця або джерело, вода з яких вважається цілющою. У християнські часи біля таких джерел ставились хрести або невеликі каплички. Як правило, ці джерела пов’язані з певними святими християнського календаря, але часто вони мають народні назви, які вказують на те, що це були місця давніх поклонінь.

Свідченням давньої обрядовості на Буковині є звичай обв’язувати дерева, гілки, хрести, які розташовуються біля місць поклонінь, білими або червоними стрічками. Такий звичай зафіксований і на Анниній горі, де прочани по шляху до вершини святого пагорба обв’язують стрічками з білої тканини деревця, кущі, хрести. Цей атрибут маковіївського свята існував тут ще до приходу в цю місцевість монахів. Відомо, що і на свято Купала дівчата обв’язували дерева різнокольо­ровими стрічками.

У 1992 р. на гору прийшли жінки-монашки православної церкви Мос­ковського патріархату, які осіли тут і за десять років спорудили церкву, будинок для монашок та інші будівлі господарського призначення. Пізніше тут було споруджено житло-готель для священиків-пенсіонерів зі всієї Росії. Гору розрили вщент. Під час масштабних земляних робіт на горі археологів не було запрошено, що є значним порушенням при будівництві у межах історичних місць. Розширено капітальні будівельні роботи на Анниній горі, в тому числі і на практично останньому у північній частині гори ще незайманому місці – на місці хреста, встановленого ще у 1848 р., та дерев’яної хрестової арки. На виділених місцевою  владою для монастиря десяти гектарах поля і лук, що оточують гору, організовано вівчарську стину та вирощування різних сільськогосподарських культур. Тобто, за останні десять років історично-легендарну пам’ятку, давні святині наших предків потоптано і знищено прийшлими монахами православної церкви Московського патріархату. В дійсності на Анниній горі здійснено кримінальний злочин, оскільки сліди давньої культури українців, що там містились, під бульдозерами зникли назавжди. Як бачимо, дикість і безкультур’я тягнеться за Московським патріархатом через століття.

Монастир святкує храмове свято на Маковея. З багатьох куточків Буковини і віддалених від краю теренів сюди сходяться християни і ті, хто вірить і не вірить у християнського Бога, але вірить у святе місце наших предків. Вони на колінах повзуть на гору, а це близько одного кілометра, щоб Всемогутній Бог змилостивився над ними, вилікував від хвороб, здійснив задумані бажання.

Сюди, на Аннину гору, в цей день приходять і православні Українсь­кої церкви Київського патріархату на Маковіївське храмове свято. Споконвіків аж до часу радянської влади на Буковині не було парафій Московського патріархату, а місцеві християни належали до автокефальної православної церкви, навіть митрополит у Чернівцях був для Буковини і Даклмації. Парафіяни церкви Київського патріархату на Анниній горі отримали від місцевої влади кілька десятків метрів невеличкого пагорба, де поставили хрест і стіл, що може бути добрим прикладом невтручання у структуру пам’ятки-гори.

Дівчата та жінки під час свята Маковея та свята Анни (7 серпня) на горі просять у святої Анни, яка вважається покровителькою джерел і жіночої долі, заступництва, допомогти у сімейних справах, влаштуванні подружнього життя тощо.

У давнину на обряд освячення маку до Анниної гори йшли пере­важно дівчата та діти. В переддень свята вони збирали «маковійську квітку», вкладаючи туди різне зілля та головки маку, обв’язували стріч­кою, а дехто й рушником. Мати, вручаючи доньці «маковійську квітку», перед дорогою благословляла її. Повернувшись від освячення, дівчата вручали мак і зілля матері. Мати урочисто доторкалась освяченим до голови дівчини і промовляла замовляння, щоб донька в скорому часі прийшла від шлюбу.

Народне свято квітів, рослин, дуже стародавнє; протягом віків воно втратило дуже багато своїх звичаїв, своєї особливості. Напередодні свята Маковія дівчата готували вінок з квітів та «мако­війську квітку». Малі діти теж брали у ньому участь, рвали квіти і формували невеличкі букетики. У передгірній та гірській місцевості Буковини квіти для «маковійської квітки» збирали вранці у день свята, але ще до сходу сонця. Для цього букета використовували квіти як польові, так і городні (любисток, чорнобривці, васильок, м’ята, кудрявці, польові котики, материнка, чебрець, роман-зілля та ін.).

«Квітку» та віночки обв’язували червоними стрічками. Мати допомагала дівчині вкладати квіти у букет. При цьому, вкладаючи кожну квіточку, промовляла різні побажання і застороги, пов’язані з життям дівчини, родини, веденням господарства. Матері будили дітей словами: «Вставайте, мої макові голівочки, до Бога, до води час».

Одягнувшись у чистий святковий одяг, молодь вранці йшла до води (ставка, річки, джерела) на освячення. З першими променями сонця доторкались до води квіткою та краєчком віночка. Вважалось, що у такий спосіб енергія води переходить на квіти, і вони дістають чудодійні властивості. Потім молодь ставала колом на поляні чи на березі річки і, тримаючи в руках букетики квітів, підставляла їх під сонячне проміння та, йдучи три кола за рухом сонця, співала пісні про квіти, воду і сонце. Потім розпочинались ігри («Кіт і миші», «Стукалки», «Кури і половик», «Перегонки» та ін.). Дівчата несли «маковійську квітку» і мак додому матері. Та на дверях хати брала з рук дівчини зілля і промовляла: «Най твоя доля буде така файна, як ця квітка і шоби ти така радісна прийшла з своїм судженим додому».

Квіти і мак підвішувались під сволок або в почесному кутку під стелею, й там вони зберігалися як охоронники від лихих сил і відьом упродовж року.

Далі «маковійськими квітками» та віночками мо­лодь йшла до церкви, де священик здійснював кроплення водою, набра­ною з джерела чи криниці до схід сонця. До церкви на Службу Божу, яка була присвячена дітям, йшла лише молодь. Змінився зміст вітання матері при отриманні квітів: «Як квітка з храму Божого прийшла свячена, так, доню моя, щоб ти, красна й весела, прийшла від шлюбу з церкви Божої».

До свята готували також мак. Кілька голівок маку зв’язували у пучечок, потім обмотували стебельця червоною стрічкою і так несли на освячення. Цей мак використовували як насіння в наступному році, домішували до маку для приготування куті, розтрушували його у курниках, щоб добре неслась домашня птиця, та на пасіках, щоб бджоли принесли багато меду. При зриванні голівок маку господиня промовляла замовляння: «Аби дівчата одружувались, а хлопці женились, кури неслиси, а курєтка вілуплювалиси, аби відьми минули нашу хату, а зима була мняка, аби душі дідів нам помогали».

Освячені на Маковія квіти й траву потім вкладали за образами або за сволоком як зілля, яке помагає від усяких хвороб, оберігає господарство і сім’ю від неприємностей. Мак, освячений на Маковія, зберігають для Святої вечері на Різдво, він є обов’язковим складником святвечірньої страви – куті. Крім того, цей мак слугує оберегом від усякої нечистої сили. Його розсипав господар біля дверей стайні у різдвяну ніч, щоб відьми не прийшли і не забрали молоко у корів. Маковійський мак використовували також у запобіжній магії під час свята Юрія, коли виганяли худобу на пасовиська. Мак розсипали під вікнами та порогом хліва, промовляючи слова: «Посипаю цей мак для відьми, яка у худоби забирає молоко, най вона визбирає усі маковинки і їй заспівають кугути та застане ранок під стайнею». У давнину був звичай брати з собою в далеку дорогу зернинки цього освяченого маку як оберіг від злих сил.

Маковійський мак використовували також при будівництві хати. У селах Буковинського Прикарпаття та Верхнього Буковинського Попруття існував звичай посипати маком місце, де мали спорудити нову хату. При цьому промовляли: «Як освяченому ніхто ніщо не може зробити, так само, щоби злі духи до цієї хати не могли приступити». Після цього скро­плювали місце будівництва водою, освяченою під час Водохрещення (19 січня), супроводжуючи обряд молитвою. Завершуючи виводити основу даху – крокви та бантини, до схрещення крокв з боку сонячного боку (схід або південь) даху прив’язували освячене зілля (квіти, гілочки мирти), рушник або хустину та декілька головок маку, освячених на свято Маковія.

Існувало вірування, що якщо дівчина вирве з городу сусідів без їх відома кілька головок маку і освятить їх, то доля до неї навернеться добром.

При появі різних епідемічних хвороб, які в давнину були досить частими на Буковині, мак, освячений на Маковія, розсипали дорогою, на подвір’ї, перед входом до хати та на порозі господарських споруд, прагнучи в такий магічний спосіб відвернути хворобу від людей і худоби.

У святі Маковія простежується і первісний культ води – хворі пропасницею купалися в річці, бо вода вважалася цілющою. У цьому святі відбиваються і любовні магічні дії. Також простежується оберегове значення свята Маковія. Дівчата обсипали свяченим маком дім, і «вроки» відьми повинні були безслідно пропасти, а до дівчини поверталося лицем щастя.

Квіти, освячені на Маковія, мали різне призначення. Дівочими квітами – квітами кохання, любові у «маковіївському вінку» – були любисток, кудрявці, чебрець. Для господині у цьому святковому букеті квітів були повняки (для достатку сім’ї). Господар підкурював зіллям, освяченим на Маковія, корів, щоб до них не приставали хвороби, а відьми не відбирали молоко. Освячені головки маку давали їсти коровам, які мають телитися, щоб нове молоко мало животворну силу.

В давні часи, як, до речі, і нині, існувало повір’я, що душі померлих переселяються в новонароджених. Через те, що в святі брала участь молодь, можна припустити, що це свято було й святом духів предків. Літо закінчується, і духи предків, які були в деревах, рослинах, переходять у квіти, плоди. На свято Маковія саме й святкувався такий перехід. Щоб духи предків були з людьми, їх намагались через зірвані і освячені водою квіти перенести в хату, де вони мали оберігати їх протягом осінньо-зи­мового сезону.

На Буковині побутує багато порівнянь із маком. Кажуть: «Голі­вонька, як маківка» про акуратно зачесану дівочу голову, а про хлопця – «Хлопець, як маків цвіт».

На Буковині було прийнято обдаровувати голівками маку один одного, подібно як на Великдень писанками. При цьому говорили: «На тобі мій, дай мені свій. Аби ми жили в мирі і злагоді». Про друзів, які відзначались особливо міцною дружбою, говорили: «Такі злучені, як би хто маку на дорозі посипав».

Мати у першу купіль дівчинці часто сипала маку. Вважалось, що це притягне до неї в дорослому віці багато хлопців.

Якщо дівчина хотіла приворожити хлопця, то повинна була ви­ростити далеко від людського ока три голівки маку (десь посередині ділянки кукурудзи), освятити їх, спекти з насінинами маку пиріг-зави­ванець і дати з’їсти хлопцеві. Коли дівчина пригощала хлопця, то повинна була думати і прошепотіти слова: «Як ніхто не бачив, як цей мак ріс, так ніхто не знає, що я тебе до себе привернула. Ти мій».

На Буковині (у передгірній зоні) був у давнину звичай, за яким старшого віку чоловіки вибирали дівчат хлопцям до пари на цілий рік або й вік. Для цього на сільських танцях напередодні Маковея три, старшого віку, чоловіки прикривали очі капелюхами, щоб не бачити явно тих, кого вибирали. Проходили повз дівчат, тримаючи за руку хлопця, і вибирали порухом руки дівчину. Дівчина підходила до хлопця, прихилялась і цілувала йому руку. Така дівчина на цілий рік мала гонор. Вона перед початком кожного недільного сільського танцю мала танцювати з цим хлопцем, а це було почесно.

У селах Буковини (Біла, Стрілецький Кут, Ревно – Кіцманщина, Кам’яна, Спаска, Михальча, Снячів, Великий Кучурів, Тисівці – Сторожинеччина) , дівчата збирали перед Маковеєм квіти, по центру букета вкладали квітку соняшника, несли до церкви і освячували. Потім вдома опускали цей букет у воду криниці, освячуючи в такий спосіб і криничну воду. Цими квітами прикрашали криничне цямриння («цибриня»). Решту квітів клали в хаті під образи. Матері, які мали синів у війську, йшли до родового дуба, посадженого в честь сина, і обвішували цими квітами його вітки та перев’язували червоною стрічкою. Вважалось, що це вбереже їх синів від смерті.

Сакральний статус маку в українців був доволі високим. Серед гірського населення Буковини простежується ставлення до маку, як до оберегу. Ним обсипали хати і хліви «від усього лихого». Застосовували як засіб проти чар від відьом, а також проти упирів і так званих «ходячих покійників». Таким маком треба було обсипати навкруги себе або обсипати дім – зробити магічне коло з маку – тоді всі вроки і хитрощі відьми пропадуть безслідно. За народними уявленнями, відьма або упир не могли заподіяти людині шкоди, аж поки не визбирають весь мак до зернини. Вважалося, що відьми дуже боялися такого маку, особливо з першої маківки, яку вони намагалися вирвати на чужому городі.

На Буковині відомі такі прислів’я:

Сім літ мак не родив і голоду не робив.

Тиждень постишся, а в неділю-з маком.

Добра, як зупа з маком.

Згадуй мак та їж так.

Мак чорний та добрий, а редька біла та гірка.

Обряди народного календаря літнього циклу створювали національний колорит, цілісну культурно-історичну життєдіяльність, національну самобутність, яка є могутнім стимулятором духовності українців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

peredplata