Саме такими словами звертались до глядачів члени журі, підсумовуючи здобутки 13-го фестивалю «Золоті оплески Буковини».
На його завершення Київський національний академічний театр оперети зробив чернівецьким театралам щедрий подарунок, репрезентуючи прем’єру поетичної драми «Маруся Чурай» Ліни Костенко. Масштабна постановка з вишуканою образною сценографією, разом з українською народною піснею та чарівним словом неперевершеної Ліни справили незабутнє враження на чернівецьких глядачів.
Останній аккорд фестивалю, безумовно, запам’ятається як учасникам, так і гостям. Додам, що в Національній опереті не бояться експериментів, намагаються урізноманітнити репертуар. Приміром, нещодавно у Києві на новій сцені театру відбулась ще одна прем’єра – містична драма «Москалиця» за одноіменною повістю української письменниці Марії Матіос.
Підбиваючи підсумки 13-х «Золотих оплесків», слід зауважити основну й помітну його відмінність від попередніх. Цього разу в конкурсній програмі були представлені досить різнопланові вистави. Але, на щастя, не було жодної провальної чи нецікавої.
На підсумковій пресс-конференції саме це й зазначали члени журі.
Заслужена артистка України Лариса Недін зауважила, що в театрах України сталися помітні зміни. Нині існує два зрізи в сучасному українському театрі. Перший – академічні театри. Вони мають добре фінансування, матеріальне забезпечення і працюють традиційно. Але з’явилися інші колективи. Можливо, вони творять на межі декларативності, надриву, публіцистичності. Це театри молодіжні. І саме вони стимулюють академічні колективи.
Ось витончену інтерпретацію «Дяді Вані» А.Чехова привіз театр ім. М. Емінеску з Ботошан. Глядачі й журі відкрили для себе Дніпровський театр «Віримо!» Їхня концепція близька до молодих сердець та протистоїть втрачанню живого спілкування. Дніпряни заповзято взялися за одне з основних покликань театру – привернути увагу молодого глядача, а згодом підготувати його до естетичного сприйняття.
Театральний критик, радіоведуча Світлана Гудзь-Войтенко зауважила, що організаторам вдалося зібрати театри україномовні, російськомовні, румунські. І цей експеримент – сміливий, далекоглядний, мудрий їм удався, адже сьогодні організувати такий фестиваль, подарувавши розкіш спілкування, дуже нелегко, клопітно.
Голова журі заслужений діяч мистецтв України Петро Колісник відзначив, що нинішній фестиваль був багатогранним, навіть полярним за рівнем вистав. Завдяки зусиллям організаторів він був цікавим. На думку режисера, бідою театрів є те, що існують вони в умовах «мовної вакханалії». Мова ж для актора – це основний професійний інструмент, відображення суспільства.
Народний артист України Валерій Невєдров серед позитивних моментів відзначив вдумливе професійне обговорення вистав. На його думку, заповнена глядна зала на кожній виставі підкреслювала перспективу фестивалю.
Загалом усі члени журі схвально відгукувались про можливість обговорювати вистави. Це також подобається й глядачам, які можуть, так би мовити, наживо поспілкуватися з акторами, режиссерами, почути професійну думку журі.
Проте цього разу активність глядачів була не надто високою. На форуми на канапу після вистави залишались одиниці з присутніх у залі. Напевно, позначалась таки пізня година, адже окремі вистави тривали по 2 години і навіть більше.
Вірогідно, організаторам надалі слід подумати над зміною формату та часу подібних обговорень. Можливо, форуми чи дискусії, чи майстер-класи варто було б проводити в інший час.
Напевно, не зайвим було б також спробувати внести певні корективи до алгоритму фестивалю. На позаминулому фестивалі, пригадується, частину конкурсних вистав перенесли на сусідню сцену Центрального палацу культури. Спроба виявилась не зовсім вдалою. Окремі вистави були відверто слабкими та не дотягували до фестивального рівня, інші загубилися на тісній сцені. Чомусь не прижилися в фестивальному графіку й дитячі вистави, що викликає сум. Адже виховання глядача мало б бути наріжним каменем для будь-якого театру. Отже, треба обдумати інші варіанти.
На мою особисту, можливо, доволі суб’єктивну думку, дещо формальним є визначення переможців. Адже водоподільна смуга між академічними театрами і всіма іншими була достоту виразною. Не маю жодного наміру образити більшість театрів-учасників. Але ми бачили дві бездоганні вистави – Києва і Львова, всі інші – непогані, захопливі, але не такого високого рівня. На жаль, це спричинено переважно об’єктивними причинами, а саме – рівнем матеріального забезпечення, державної й місцевої підтримки театрів. Відзначення учасників у якийсь інший спосіб може бути більш слушним.
Та попри все 13-й фестиваль фактично став початком наступної імпрези. Чи не найбільше до цієї перспективи долучились глядачі, які за власні кошти придбавши квитки, вже цим самим проголосували за новий фестиваль. І саме глядачам найбільшу подяку висловлювали організатори фестивалю.
Тетяна Кратко
peredplata
