Прем’єра у Чернівцях: в межах фарсу важливо – не перештукарити

П’єса „Скапен-штукар”, яку обрав для постановки у Чернівцях головний режисер Хмельницького драмтеатру Дмитро Гусаков, Жаном-Батистом Мольєром написана наприкінці 17 століття. І це передостаннє творіння французького драматурга.

Комічна драматургія Мольєра дуже популярна у світі, її залюбки втілюють на кону ось уже впродовж більш як 300 років. І сьогодні навіть важко уявити, що в часи Мольєра не прийнято було високоповажному аристократичному товариству споглядати комедії, ставити їх на сцені. Мольєр же навпаки вважав, що саме в комедійних виставах можна виразно показати природу речей, риси людського характеру, а не фальшиві високопарні пристрасті.

Ось і в „Скапені” постають персонажі, Октав і Леандр, які наділені звичайними  рисами, вони, приміром, навіть не проти обдурити батьків, аби отримати те, що хочуть.  Або штукарі й брехуни на кшталт Скапена та його друга – слуги Сильвестра, котрі можуть утнути що завгодно, але видурити купу грошей у багатих купців Арганта і Жеронта.

Жанр постановки режисер визначив як фарс. Це слово в академічному тлумачному словнику  розшифровується як „комедія легкого, жартівливого змісту з зовнішніми комічними ефектами”(у середні віки).

Приблизно такою вона й була на кону нашого театру.  Побудована на численних, доволі схожих ситуаціях Скапенового штукарства, вона радше набула ефекту вистави народного вуличного театру.

Розв’язка сюжету при цьому – досить передбачувана, не спонукає до великих роздумів, а тільки до стеження за кмітливістю й мало не єзуїтським вигадництвом головного героя та інших персонажів.

Можливо, через оту специфіку жанру вистава, як на мою глядацьку думку, вийшла надто розлогою, не дуже виразною, подеколи одноманітною. Якось не дуже злагоджено, часом самі по собі діяли герої.

Імовірно, що таку підкреслену сумбурність обрав саме режисер-постановник, який вирішив поекспериментувати в межах жанру. Здається мені, експеримент не зовсім вдався.

Після вистави подумалось, що якісна комедія – то таки не просто. Головним було – не перештукарити. Це нелегко, згідна. Особливо, уникнути низькоштибних двозначних мізансцен. Не вийшло. А в цій виставі без присмаку вульгарності  легко можна було обійтись. В черговий раз піймалися на вудку дешевих ефектів.

 І в черговий раз не можу не нагадати про якість мовлення. Окремі епізоди було важко розібрати, навіть сидячи у 5 ряду. Або потрібні „мікрохвони”, що навряд чи додасть виставі шарму, або треба наполегливіше працювати над дикцією.

Характерно для Мольєра – неабияка колоритність, виразність чоловічих персонажів. Чоловічий ансамбль на цей раз перевершив актрис. І когось окремо навіть важко виділити.

Серед позитивних вражень від прем’єри – безперечно, лаконічне і стильне вирішення ідей сценографії і костюмів художника-постановника Наталії Руденко-Краєвської, до чого долучились талановиті працівники допоміжних, проте таких важливих цехів.

Також позитивом було й використання професійного перекладу твору авторства І. Стешенко, до якого режисер і колектив поставилися досить відповідально.

 Друга поспіль комічна постановка світової класики Д. Гусакова, на жаль, не вирізнялась шармом і стилем, як „12-та ніч”. Можливо, слід було втікти саме від комедії. А наразі частина глядачів „проголосувала” ногами, залишивши залу після першої дії…

Тетяна Кратко

 

Новини Партнерів

1 thought on “Прем’єра у Чернівцях: в межах фарсу важливо – не перештукарити

  1. Веселі в них костюми, особливо колір перук)

Comments are closed.