Фільм естонського режисера про дитячу працю в нелегальних шахтах Донбасу, був заборонений до показу на фестивалі документального кіно в Києві.
Ініціатором заборони виступила український співпродюсер Олена Фетісова, повідомляє \”Остров\”.
Фільм, знятий в 2008-2010 роках в місті Сніжне Донецької області.
Головний герой кінострічки – підліток з неблагополучної родини, змушений йти в шахту, щоб прогодувати сестер.
Стрічку Мар\’яни Каат зняли з показу на фестивалі всього за кілька годин до презентації.
Такий хід, на думку естонської сторони, виглядає досить дивним, оскільки раніше нічого подібного Фетісова не заявляла, і навпаки, будучи продюсером, мала намір поширювати фільм в Україні.
Каат була шокована тим, що трапилося. Дії Фетісової вона вважає політичним замовленням.
Фетісова раптово назвала своє ж кіно \”постановочним і невідповідним жанру\”.
\”Фільм, в силу політичної ситуації в Україні, складно поширювати. Моя мета – показ зараз, індивідуальний показ поза фестивалем, щоб люди винесли самі свої рішення, що цей фільм собою являє, тому що ті звинувачення, які я отримала сьогодні, несподівані для мене , вони просто образливі \”, – сказала Каат.
Мар\’яні Каат вдалося показати фільм в Україні поза конкурсом, однак говорити про прокат після демаршу української сторони неможливо.
Фільм демонструвався на фестивалях в 30 країнах світу.
З ініціативи Олени Фетісової фільм вже одного разу був видалений з ютуба, однак тепер доступний знову.
ДОПОВНЕНО:
Як повідомляє ТСН, у Києві показали документальний фільм \”Шахта №8\” про важке життя 15-річного хлопця, який працював у нелегальних копанках.
Головний герой документального фільму \”Шахта №8\” про важке життя людей в донбаському містечку Сніжне розповів, що з ним трапилося після зйомок. Фільм \”Шахта № 8\”, знятий естонською журналісткою Мар\’яною Каат, показує життя 15-річного хлопця Юри, який один утримує двох сестер і батьків, працюючи на нелегальних шахтах-копанках.
Фільм показали на фестивалях у 30 країнах. Але в Україні фільм знято з конкурсної програми \”Docudays\” на вимогу українського співпродюсера Олени Фетісової. Режисерці Мар\’яні Каат вдалося показати його в Україні поза конкурсом, однак говорити про прокат після демаршу української сторони неможливо.
Після фільму життя Юри і його родини не стало легшим. Його матір позбавили батьківських прав. Молодшу сестру Юлю забрали до дитячого будинку. Щоб не потрапити в інтернат, Юра спочатку переховувався від міліції. Однак пізніше його таки ловлять і жорстоко б\’ють. \”Мене прищепили наручниками до батареї, просидів так усю ніч. А за що? Не знаю, може розізлив. Хоча вони не мають права так робити\”, – каже він.
Після цього Юру відправляють в училище. Минулого року він його закінчив і став електрозварником. Але лише на папері, бо зварювальний апарат він тримав у руках лише кілька разів. На питання, чи працює він зараз, Юра відповідає неохоче. Каже, перебивається випадковими заробітками, але вже не на копанці – у Сніжному їх майже не лишилося, бо все вугілля вже вибрано. Наразі він живе з мамою у будинку, який під час зйомок фільму придбали для його сім\’ї журналісти. Однак ситуація нестабільна – хата от-от може провалитися… у копанку. Але сталися у житті хлопця і хороші події – його мама перестала пити і проходить навчання у центрі зайнятості, щоб отримати спеціальність кухаря. Молодша сестра Юля досі перебуває в дитячому будинку. Юра мріє забрати її додому, але поки не знайде стабільної роботи, це неможливо. \”Щоб її забрати, потрібен свій дім, своя квартира. Мене поставили на облік на квартиру, коли я випустився.
Але ви ж знаєте, скільки її чекати\”, – каже Юра. Старша сестра Уляна нещодавно переїхала до Севастополя. \”Юля хоче бути фотографом, а щодо Уляни не знаю… Ми з нею лише по телефону спілкуємось. Вона восени поїхала, вийшла заміж за людину, яка сиділа… Тому за неї всі переживають\”, – розповідає Юра. Чи не єдиною реакцією влади на проблеми, показані у фільмі, стало відкриття кримінальних справ проти власників нелегальних шахт, де працювали Юра і його друзі. \”Коли фільм по Інтернету дійшов до уряду, прийшов лист з прокуратури у наше місто, щоб прокуратура розібралась, як це малолітки працюють у шахтах. Міліція нас викликала, брала свідчення. А ті, на кого ми працювали, зараз під слідством. Виходить, що через нас.
А ми у цій справі йдемо як потерпілі\”, – розповів Юра. Хлопець не розуміє, чому саме директори шахт виявилися \”крайніми\” у глибоких соціальних проблемах. \”Я не знаю, чому цих начальників шахт зараз звинувачують. На той момент вони нас виручили. А якби не було цієї роботи на шахті? Ми б що, пішли красти? І зараз сиділи би не на фестивалі, а другу чи третю ходку парились…\”, – каже він.
У фільмі Юра по-дорослому каже, що в нього немає часу на мрії – він хоче лише працювати і утримувати сім\’ю. Як і тоді, він говорить про те, що хотів би відкрити власне кафе. На питання, чи не думав він поїхати на заробітки закордон, Юра відповідає: \”Продюсер пропонував… У Канаді, Німеччині. Не знаю, Україна – все таки є Україна… Я там нікого не знаю\”.
Юра зізнається, що таким самостійним і дорослим він став через маму: вона змалку привчала дітей до роботи. \”Мама у нас дуже хороша. Просто коли помер батько, вона запила, а потім знайшла вітчима, який її споював. А так мама привчала нас з дитинства до праці. Ми жили в селі, працювали на городі. Менша сестра ще тоді була маленька, а зі старшою ми дуже дружили і нам не треба було казати, щоб ми пішли поприбирали, чи посапали на городі. Все робили самі. У селі навіть казали, що ми, як бджілки\”.
peredplata
