ПАСХАЛЬНЕ ВІТАННЯ
духовенству, чернецтву і всім вірним Чернівецької єпархії
Православної Церкви України
Христос Воскрес
Свята Церква сьогодні споминає Воскресіння Христове і вводить своїх вірних у Таїни небесного світу, робить їх, вже тут на землі, спільниками небесних духовних дарів, вводить нас з Воскреслим Христом в Предвічне Святилище до Отця Небесного, і робить учасниками невидимого, недосяжного тілесному розумові життя небесного і вічного блага.
Церква, святкуючи Воскресіння Христове, найперше вірою і подякою викриває гріх.Гріх людини ценеподяка, цевідпадіння людини від оспівування благословення Бога, якими волить людина жити в Бозі, прагне знати Бога і мати спілкування з Ним, перебувати в Ньому. Горде зухвале достоїнство протистоїть подяці саме як неподяка. Через гріх неподяки людина поділяє болючу сутність зла, пізнає джерело гріха, як неподяки, нехвали Бога. Неподяка це корінь зла, рушійна сила гріховної гордині, у якій усі без винятку наставники духовного життя бачать зло. Гріх відриває людину від Бога. Гординя, себелюбство є причиною гріхопадіння; не від недосконалості, а від досконалості; не від недостатку, а від надлишку дарів; не від безсилля, а від сили стало падіння. Іншими словами, не від якогось непояснюваного, невідомо звідки явленого зла людина впала, а від сили гордовитості. Від величного Божественного схвалення створеного, людини і створінь Божих «дуже добре».
Князь світу цього спокусив людину, відірвав її від похвали Бога Отця, «дуже добре» занурив її в невідання, в страшну пітьму гріха, зробив її тепло-холодним релігійним безвірником, а себе запропонував як благодійника, як отця. До спокушених князем світу і запеклих людей були сказані найстрашніші з будь-коли сказаних на землі слова: отець ваш диявол.[1] Ось наслідки тих страшних слів в устах людини: не маємо Царя, а кесаря.[2] І Христос попереджує: Куди Я іду ви не можете прийти.[3]Саме від цього застерігає Церква.[4] З такою релігійністю людина падає до країни і тіні смертної,[5] у якій, на жаль, перебуває злий дух і наш впалий світ цей.[6]
Сьогодні у Воскресінні Христовому викрито обман хибного отця і знову підноситься над світом ця чиста, вільна, блаженна віра, відновлена відданість дарована людині розіп’ятим Христом; розкривається нашій духовній свідомості всеосяваюче у Христі світло, знання істинного Бога.Віра в Ісуса Христа, знання Його, Його Синовній порив до Отця, оновили людську природу і стають повік нашими, людськими. Віра, саме як небесна сила, тому, що вона Христова, з Небес. Вона вводить нас у Рай, на небеса до Отця, як образ Його любові, входить у спільність єдиного Царства ще тут, на землі, і в Царстві майбутнього віку. Воскресіння Христове закликає людину в духовний світ, покірних терпеливих і випробуваних запевняє в подоланні труднощів і осягненні власного світлого воскресіння в Христі. Так Христос боровся, переміг і здобув. Всі, що стали на шлях боротьби з гріхом, терплять спокуси.[7] Спокуса ще не є гріхом. Спокушуваний був і Сам Христос, спокушуваний саме через те, що володів властивими Його святій людській природі великими Дарами Сили, Влади, Чудотворіння. Усякий дар Божий в людині, а особливо її Богоподоба і досконалість, є цікавою спокусою для зла.[8] Дар Божий в людині, більший над усе це її «я», це її Богоподоба;її «я» — це чудо абсолютно єдиної, вічної і неповторної особистості. Кожна покірна і богомудра людина, Образ Божий, збагачує святе своє достоїнство, бо це у вічності її духовна гідність, достоїнство Царя і Священика Богу.[9]
В святій любові до Бога людині властиво повернутися в любовдо себе,у себелюбність,що й становить суть спокуси, гріх гордині.Спокуса властивалюдині тому, що у всьому творінні Божому єдина тільки людина має здатність усвідомлювати в собі цей Божественний дар, це небесне чудо свого «я», себе — Подобу Божу.Людина, як Подоба Божа, теж повинна усвідомлювати себе любов’ю до Бога, осягати Бога як Життя свого життя, як абсолютне прагнення Бога.Але тільки в любові Бога людина, як Образ і Подоба Бога-Любові, знаходить себе, свою повноту, блаженство в собі. Збагнімо, що не злом спокусилася людина, а собою, своїм Богоподоб’ям, божественним чудом особистості, «я».Не ззовні, а зсередини, у блаженній святості Раю, людина почула зміїну спокусу: «Будете як боги…» Людина захотіла мати життя в самій собі і жити для себе; всі дари Божі привласнила як свої (для себе) і створила «я» без Бога. З висоти власного «я» відбулося падіння людини. В Бозі ми мали мати життя з надлишком,[10] бо Бог нас створив і призвав у Своє дивовижне світло.[11] Людина загордилася і перетворила дари Божі у спокусу, у корінь падіння, у джерело гріха, розпаду і смерті. Саме від цього застерігає Церква вірних. Воскресіння Христове оновлює впалу людину, повертає людині гідність, дарує право оглядати Лице Бога, бачити велич Його, небо і землю наповненні слави Його, і ставить її до Престолу Царства.[12]
Церква про Воскресіння Христове оповідає не словами про слова, а силою величі Христової воскреслої людської природи, осяває світлом Євангельським, Небесним.[13] Віра в Воскресіння Христове і подяка є сила, що перетворює людське прагненення Бога в життя, в насичення любові, в святість духа, у знання Бога і у спілкування з Ним. Віра і подяка викриває івиявляє гріх, як причину відпадіння від Бога, як нелюбов, неподяку.Створена за Образом і Подобою Бога людина не може перестати бути об’єктом любові Божої. Вона і в неподяці є предметом любові, вона любов’ю подвигнула Отця Небесного жертвувати Сина. Так полюбив Бог світ, що видав Сина Свого,[14] Син Божий полюбив людину до кінця[15] і розіп’явся тією ж любов’ю.[16] І воскрес Спаситель тими ж дарами любові, любов’ю злинув Дух Святий на людську природу. А коли, навіть, після воскресіння Христового, любов, що в людині, перестає бути вірою і подякою, тобто, знанням Дару Життя, це є нове падіння, тому що людина немає життя в собі, і відпадіння від Бога-Життя є гріхом, і тим гріхом входить у світ смерть.[17]Гріхом людини й сам світ стає пітьмою і тінню смерті.[18] На місце Світла воскресіння Христового, про які застерігає пророк і апостол, пітьма, відкривається в людині у передсмертному немічному «я».
Спасіння звершене, і дароване нам. Упокорена людина знову стоїть там, де поставив її Бог воскресінням Спасителя. Вона відновлена у своєму покликанні, здатна приносити Богу розумну службу, подяки і похвали, знати Бога як Джерело Життя, дякувати, поклонятися Йому у Дусі й Істині,[19] Христовим знанням і подякою перетворювати сам впалий світ у спільність Життя, що було в Отця і явилося нам,[20] бо Життя в собі має тільки Отець.[21]
Бог Отець є Життя і є життям всякого життя. Ми так звикли до Бога вживати слово, «Отець», що вже не відчуваємо всієї нечуваної святості його в людських вустах, в устах грішного створіння, яке звертається до свого Сотворителя, як до батька «Отче наш…».[22] Ми не усвідомлюємо, що з всіх Христових Дарів нам дана найсвятіша можливість з відвагою і неосудно іменувати Бога Отцем, мати доступ до Отця.[23]
Християнство почалося не з загальнолюдської і релігійної проповіді про Бога-Отця, а з віри в пришестя в світ Спасителя, у втілення Єдинородного Сина Божого для нашого всиновлення у Ньому, і тільки в Ньому, для Його Отця. Християнство є дар подвійного одкровення: одкровення Отцем – Сина, Якого не знає ніхто, крім Отця, і одкровення Сином – Отця, Якого не знає ніхто, крім Сина, у пришесті Якого і складається Таїна спасіння людини і світу, звершене Христом. Дивіться, — говорить апостол Іван Богослов, — яку любов дав нам Отець, щоб нам називатися і бути дітьми Божими… Любі, ми тепер діти Божі.[24] Отже, повірити в Христа — це значить найперше повірити Спасителеві,що Він Єдинородний Син Божий, і тому явлення Його у світі є знання Отця, даруваннялюбові до Отця, життя Ним і у Ньому; а також відкриття Любові Отчої, якою Він вічно любить Сина і усе віддав Йому. Створіння покликане вірити, що своє Небесне Єдинородне, Єдине Синівство Син Божий дарує нам, в Ньому всиновлює нас Богові Отцеві: Це сходжу до Отця Мого і Отця вашого, і Бога Мого і Бога вашого.[25] Необхідно знати і вірити, що в Своєму улюбленому Сині, Якого світ не пізнав,[26] Отець являє і дарує нам Своє Отцівство, любить нас тією любов’ю, якою любить Він Сина. І тому в синівстві Сина все знання Отця, вся любов до Нього, вся єдність з Ним, тому що Син і Отець є одне.[27]
Бог не народив світ і людину, а створив їх, томуОтцівство Бога, явлене нам Христом, не те природне, тілесне людське Отцівство, яке відоме людині. Бог Своє Отцівство не розділяє з різними земними тварнимиотцівствами. Боже отцівство, властиве тільки для Найсвятішого Бога, що являє дароване тільки єдиним Єдинородним Сином Божим. Ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця не знає ніхто, крім Сина, і кому Син хоче відкрити.[28] Тим Синовнім знанням Отця, доступом до Нього в Сині, живе Церква, і сповіщає спасіння і життя вічне. І тому сила таїни віри, у якій звершує себе Церква, як нове створіння, як Тіло Христове і як спільність Царства майбутнього віку, є таїна знанняОтця,доступ, сходження до Нього в Єдинородному Сині Його. Апостол просив: Господи, покажи нам Отця і досить нам.[29] І ось у Сині Божому Отець показаний і явлений нам: хто бачив Мене, той бачив Отця.[30] І не тільки бачив, але знає Його як Отця, має доступ до Нього всю вічність.
Дорогі брати і сестри, шановні християни, вітаю Вас з світлим Воскресінням Христовим. Ми не здатні збагнути силу віри, велич слави і Божественний дар Предвічної любові, які нам даровані славним Воскресінням Христовим. Здобуваймо знання про небесне, духовне в Бозі, будуймо в нас Подобу Божу, приєднуймося в Христі Ісусі любов’ю до Бога Отця, в Якому вся повнота Життя на всю вічність.
Христос Воскрес.
Воістину Воскрес.
Чернівці. Пасха Христова, 2020 р. митрополит Данило
peredplata
