Пацієнтів і колектив обласної психлікарні влада області і Чернівців кинула напризволяще.

У психлікарні перебувають чернівчани і буковинці, які взагалі позбавлені прав.

Працівники регіонального представництва Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Чернівецькій області та Національної соціальної  сервісної служби в Чернівецькій області ініціювали зустріч із трудовим колективом обласної психіатричної лікарні для обговорення стану справ у закладі. 

 Керівниця обласної психіатричної лікарні Анжела Левицька розповіла про катастрофічний стан справ у закладі, який місцева влада кинула напризволяще.

– Про будь-які права людини тут взагалі не йдеться. У психлікарні перебувають чернівчани і буковинці, які взагалі позбавлені прав. Точно так само порушуються права трудового колективу. Як у нас виходить? Є проблема, є Указ Президента України, відповідні урядові постанови… Писати ми всі добре навчилися, немає кому працювати. Ми знаємо, що і як робити, але нас не фінансують. За півроку  під COVID нам виділили тільки 76 тисяч гривень на медикаменти. Але ж не коронавірусом єдиним. Щоправда, ліки, які пропонує національний перелік – це справжні тортури. Туди включено препарати, яким вже по 40 років. Ми маємо право тримати в стаціонарі пацієнта не більше двох тижнів, щоб вкластися у кошторис. Хоча бачимо, що він ще галюцинує, проте змушені виписувати, щоб приймати наступного хворого… Бо решту послуг НСЗУ не проплачує, відправляючи нас до місцевого самоврядування, як до власника. Потрібна така послуга? Будь ласка, дофінансовуйте на місці. Але нас не чують ні облдержадміністрація, ні місто.

– І це попри те, що кількість пацієнтів з психічними розладами постійно зростає, когорта дітей, підлітків, які потребують спеціалізованої допомоги, зростає… Щотижня по 6-8 незавершених спроб суїцидів. Починають спиватися жінки, діти залишаються без догляду, жінки лізуть у зашморг… У нас в області триста дітей з розладами аутизму. І таких дітей щомісячно стає все більше.  Загалом на сьогоднішній день 24 тисячі буковинців потребують спеціалізованої психіатричної допомоги, серед яких 7 тисяч – діти. При цьому тільки в двох районах залишили по півставки для дитячих психіатрів. Це маркерний зріз стану справ в українському суспільстві. 

– Попри  все це, ми вкотре зробили собі ампутацію, скоротивши витрати, зокрема, сто ліжок і кілька дублюючих відділень. Ми практично не отримуємо зарплату. На зарплатному рахунку у нас грошей немає. За червень я отримала 4 тисячі гривень зарплати, колеги дві тисячі.   

– Харчують нас за великим рахунком волонтери, небайдужі громадяни, релігійні організації, церкви. Ми всі на телефонах: привезіть нам, будь ласка, картоплі, привезіть нам капусти…  На місяць власних коштів у нас є тільки 45 тисяч гривень на хліб, і 20 тисяч на крупи. Все решта – благодійна допомога людей, – каже Левицька. – Фіксація пацієнта, який перейшов у стан збудження, при різкому загостренні хвороби, це юридично обгрунтований крок при тих чи інших розладах. Але він може здійснюватися тільки спеціально сертифікованими ременями. Комплект таких ременів вартує 14 тисяч гривень. Добре, до Нового року ми якось протягнемо, а що робити дали? 

 – Європейське Бюро ВООЗ, Європейська психіатрична асоціація перекладають до 70 відсотків усіх цих проблем на місцеві громади, на сімейних лікарів. У Європі такого пацієнта підхоплюють і ведуть все життя. В Україні, на Буковині я не бачу поки цієї європейської практики охорони психічного здоров’я. Хоча Мунтян свого часу обіцяв мені, що у нас буде, як Румунії. Будуть збудовані місця спільного проживання пацієнтів, наші пацієнти будуть проживати, як в гуртожитку, де ними будуть опікуватися професіонали. Натомість можемо констатувати повний провал в системі охорони психічного здров’я в Україні. Люди втрачають робочі місця, люди на межі зубожіння, у людей хворіють діти… 

– Двадцять відсотків наших пацієнтів, кількісно це 71 людина, перебувають у лікарні більше місяця, по суті живуть тут. У ситуації з пацієнтами, яким немає куди йти, яким ми за свої кошти робимо паспорти, хочеться запитати, а де місто? Чому воно кинуло своїх городян? До нас доставляють дідусів і бабусь, які загубилися, безхатьків, людей у коматозному стані, хуліганів, які неадекватно себе поводять…  Хоча, очевидно, що це місто мало би мати місця, куди доставляти таких людей. Де міські соціальні служби, які теж мають реагувати на всі ці речі? Як керівник, який відповідає за всі господарські справи,  я не можу постійно витрачати всі кошти на купівлю памперсів для пацієнта, який є мешканцем Чернівців, родина не хоче його бачити, соціальні служби міста Чернівці не можуть надати йому тієї соціальної послуги, яку вони зобов’язані йому надати… Яке ваше бачення? Передавати вам цих людей у будинки-інтернати, які теж переповнені. 

Докладніше на відео. 

Новини Партнерів