Події у Чернівцях очима Петра Кобевка: Київ проти Москви

Це було

 

І ПІШОВ БРАТ НА БРАТА… / 

Великі потрясіння перенесли Чернівці на початку 2013 року. Спочатку мільярдер Дмитро Фірташ з барського плеча дарував місту ковзанку, ялинку і діда Мороза. Попіарилися та й розійшлися. Хоча Фірташ залишив чернівчанам месидж: «Віталька – хороший мер! Та Папієв йому потрібний тут на Буковині, а не у Києві».

 

Не встиг сніг замести за Фірташем сліди, як у Чернівцях з’явилися два міністри закордонних справ. Російський – Сергій Лавров та український – Леонід Кожара. Вони проводили сьоме засідання Підкомітету з міжнародного співробітництва. Україною полетіли чутки, що саме на цьому засіданні будуть обговорюватися питання вступу до Митного союзу. Уся прогресивна громадськість світу вважає, що Митний союз – це відродження СССР. Самі українці також до такого нового утворення ставляться з пересторогою.

 

Більше того, останні соціологічні опитування підтвердили саме європейську орієнтацію нашої держави і українського народу. За вступ до Європейського Союзу сьогодні висловлюються більше 50 відсотків українців, за Митний союз — менше 45. Отож Україна обрала свій шлях. Та Росія не припиняє тиснути на незалежну державу. Вона має можливість впливати на вище керівництво України. В уряді нині щонайменше 10 міністрів є або були громадянами Росії. Ще більше проросійськи налаштованих. Сам президент Янукович дбає більше про чужі та особисті інтереси, ніж про національні.

Армія та міліція перебувають під контролем неукраїнських керівників. В останні дні ще й змінили голову СБУ. Ним став офіцер збройних сил Російської Федерації. Військовозобов’язаний сусідньої держави.

 

У таких складних умовах саме у Чернівцях проходила зустріч двох міністрів закордонних справ Росії та України. Чому саме Чернівці обрали для такої важливої міждержавної акції?

 

Досі чіткої відповіді на чітке запитання не дав жодний політик чи державний діяч. Офіційна владна версія пов’язана з приміщенням університету, яке одержало статус охоронної структури ЮНЕСКО. Хоча до рішення міжнародної організації про охорону колишньої резиденції Митрополитів Буковини і Далмації міністерство закордонних справ Росії вельми віддалений стосунок. Тобто не має жодного. Коли версія, пов’язана з ЮНЕСКО, відпала сама собою, журналісти прикололися з губернатора Папієва. Мовляв, Сергій Лавров приїхав на оглядини майбутнього посла України в Росії.

 

Насправді зовсім інші інтереси штовхали високі урядові сторони до провінційного міста Чернівці. Лавров вирішив, напевне, довести усьому світу, що Україна єдина у своєму прагненні вступити до Митного союзу. Особливо Західна Україна вітає таке наддержавне утворення. Та чи це насправді так? Треба було у Львові перевірити. Чи у Тернополі, чи в Івано-Франківську. Там би показали все, що вони думають про Росію і про її ідею відродження нового СССР. У найкращому випадку, поїхати до балогівського Ужгорода. Та Закарпаття вже не однією, а двома ногами в Європі. Воно Росію з-за Карпат не бачить і бачити не хоче.

 

Перед бурею

 

І тут при нагоді став Михайло Папієв. Він гарантував теплий прийом і спокій у краї, де варто жити. Для того, аби опозиція навіть і не снила собі якихось протестів, напередодні візиту високих осіб Чернівецький апеляційний суд виніс ухвалу про заборону будь-яких акцій на час перебування у Чернівцях Лаврова і Кожари. У суботу суд засідав до ночі. Замість того, аби готуватися до акцій наступного дня, опозиціонери сиділи у суді. Всім зрозуміла була ухвала ще задовго до того, як її озвучили судді. Але ВО «Свобода», ВО «Батьківщина», «Фронт Змін» і «УДАР» відсиділи у суді від початку і до кінця. У якийсь час здалося, що не всім опозиціонерам потрібний буде позитивний вердикт суду. На другий день таки сталося так, як гадалося. Партії не готові були до гідної зустрічі двох міністрів.

 

ВО «Батьківщина» взагалі зникла на ці два дні з політичної мапи Буковини. Тільки після від’їзду Лаврова і Кожари бютівці розродилися грізною заявою та нібито долучилися до акцій. Ця заява, підписана Іваном Мунтяном, нагадала мені пріснопам’ятні часи керування обласною організацією ВО «Батьківщина» зрадником Петром Гасюком. Одного разу, йдучи на мітинг опозиції, він просив водія Василя Галактіоновича Каденюка піднести прапори БЮТу на майдан, де мав відбутися мітинг. Коли водій запитав його: «А хто ці прапори триматиме?», Гасюк, не моргнувши, відповів: «Головне — занести на майдан. А там люди будуть з інших партій. Потримають». Погані традиції міцно в’їлися у політичне тіло ВО «Батьківщина».

 

Українська міліція проти українського народу

 

Зовсім інакше повели себе члени партії ВО «Свобода». Вони переконані, що суд не виніс правдивого рішення. Тому на час приїзду міністрів організували зустріч з народним депутатом України Русланом Зеликом. Навіть неправдивого рішення свободівці не порушували. Більше того, у неділю близько 15-ї години вони організованою колоною від 50 до 80 осіб з прапорами і гаслами вирушили по вулиці Університетській до центрального корпусу ЧНУ. Аби не заважати рухові транспорту, тим паче, міністерському кортежу, свободівці йшли по тротуару. Біля вулиці Богдана Хмельницького мирних людей зупинили якісь цивільні особи. Один з них показав посвідчення працівника міліції.

 

— Вам туди не можна, — категорично.

— У нас зустріч з народним депутатом України, — наполягали свободівці.

— Не можна…

 

Він не встиг аргументувати, чому не можна. Під натиском молодих хлопців перший нечисленний кордон міліції був подоланий. А далі все сталося так, як планували міліціонери. Вздовж колони вишикувалися беркутівці і провели ВО «Свободу» до рогу вулиці Щепкіна. Там заблокували хід і спрямували людей на бокову вулицю від Університетської, якою мав проїжджати кортеж міністрів. ВО «Свобода» не готова була до сутичок з удвічі переважаючими силами «Беркуту». Вони трохи поперли на правоохоронців.

 

Під тиском зламалася залізна огорожа одного магазину. І колону легко посунули на бокову вулицю. Тим паче, що на допомогу беркутівцям підвезли два автобуси людей у цивільному. Ці люди відрізнялися від інших чорними однаковими шапочками та однаковими куртками. Окремі журналісти хотіли дізнатися, хто це такі. Та відповіді не отримали. Цивільні стали агресивними, на відміну від «Беркуту». Вони нікого не слухали, тиснули колону ВО «Свободи» вглиб вулиці Щепкіна. Не звертали уваги на журналістів, яких грубо штовхали і навіть кинули мене на бруківку. А Михайла Токарюка з газети «Буковина» безцеремонно заштовхали до колони свободівців, чим перешкодили йому виконувати свої професійні обов’язки. Звернення до правоохоронців народного депутата Руслана Зелика не давали жодних результатів. Згодом він на прес-конференції розповідав, що міліціонери били його по ногах.

 

Я попросив беркутівців зупинити агресію «людей у цивільному». Нічого не дало. Навіть припущення, що це російський спецназ, не діяло на українську міліцію. Вони разом тиснули ВО «Свободу».

 

Ламали прапори партійні, бойові і державні, топталися по тих, хто падав, рвали гасла. До речі, що притаманно ВО «Свобода», у нього навіть гасла були цивілізовано толерантними. Вони відображали ставлення українців до політики Москви. Зокрема, «Газ дадуть – волю вкрадуть», «Ні — економічному рабству!», «Russia, Goodbyе!» Не думаю, що Лавров дуже був би засмучений, якби прочитав ці гасла. Самі москвичі про свою владу ще не таке пишуть. Та й українські владці могли погодитися з цими гаслами. Бо вони таки правдиві. Та не так було насправді, як хотілося.

 

Після кількох невдалих спроб прорватися до резиденції свободівці заколядували… З цього моменту напруга спала. Тим більше, що завдяки професійній роботі журналістів вся інформація про акцію миттєво розлетілася світовою мережею Інтернету та різними інформаційними агентствами.

 

УДАРимо єдиним Фронтом без “Батьківщини”

 

До свободівців приєдналися й фронтовики. Вони вздовж руху кортежу Лаврова-Кожари тримали прапори Євросоюзу, засвідчуючи цим, що Україна не бажає Митного союзу. Дорога її стелиться в Європу. У сутички з міліцією партія «Фронт Змін» не вступала, вважаючи свої протести іншим форматом.

 

А ударівці їздили вулицями Чернівців автоколоною зі своїми партійними прапорами та гаслами за європейський вибір України. У вікнах редакції газети «Час» досі можна прочитати наше ставлення до московського тиску на Україну. «Ні — Митному Союзу!», «Нам час в Європу! Лаврову — у Москву!»

 

Не вдалося чернівецькій владі створити ідилію одобрямсу російських ініціатив знову закріпачити Україну. Чернівці змогли висловити своє ставлення до Лаврова і його намірів втягти нас до нового союзу.

 

Буковинські хруні та патріоти

 

Та серед цього патріотичного піднесення знову ми маємо хрунівство. Ще не встигли міністри з’явитися у Чернівцях, як ректор Степан Мельничук з села Топорівці Новоселицького району зібрав вчену раду, на якій було прийняте рішення присвоїти Лаврову і Кожарі звання почесних докторів ЧНУ. І за це голосувала еліта Буковини. Тільки три професори мали свою українську, не хрунівську думку. Це Микола Ткач, Василь Балух і Мар’ян Скаб. Вони голосували проти. Бо, як розповів згодом професор Скаб, таке рішення було політичним, угодовським. А ми б сказали відвертіше – це велике хрунівство. Нічим ці міністри не допомогли нашому університету і жодної лепти не внесли ні у науку, ні у те, аби ЮНЕСКО взяла ЧНУ під свою охорону. Тому рішення вченої ради – політичне і хрунівське.

 

Ще кілька хрунів зустрічали міністрів гаслами іноземною мовою: «Прівєтствуєм міністров, ждьом прєзідєнтов». Вони ховали свої обличчя від фото- та телекамер. Напевне, у них таки залишилося ще трохи совісті. На відміну від депутата міської ради, регіонала-хруня Василя Ткача, що поважно розгулював перед брамою університету і керував діями тих, хто тримав гасла хрунівської підтримки закріпачення України.

 

Залишається незрозумілим одне питання: хто дозволив акцію підтримки тоді, коли суд заборонив проведення будь-яких акцій у цей день, особливо по маршруту слідування міністрів? Напевне, прокуратура повинна би запитати про це і у Василя Ткача, і у тих, хто тримав гасла, заборонені українським судом.

 

Буковину — Румунії, Придністров’я — Росії?… А Україні…

 

І, насамкінець, що ж власне обговорювали міністри? Ні журналістам, ані широкій громадськості це не відомо. Бо дозволили після підписання документів задати два питання. Одне — від російських журналістів, інше — від українських. Тільки одна відповідь була більш-менш конкретною, з якої зрозуміло, що однією з тем обговорення були проблеми Придністров’я.

 

Коли нема конкретної інформації, з’являються різні здогадки. Якщо за рік-два Молдова вступить у НАТО та ЄС і возз’єднається з Румунією, Придністров’я залишиться по цей бік кордону та увійде до складу України. Що тоді взамін одержить Румунія? Північну Буковину і Південну Бессарабію?..

Чи не вирішила Росія таким чином долю буковинців у нашому краї?…

 

Петро КОБЕВКО, шеф-редактор газети “Час”

peredplata