На Маланку кожна дівчина могла дочекатися сватів із нареченим та “поколупати піч”: вагаючись, чи вже виходити заміж, а чи ще трохи подівувати. Здебільшого піч витримувала таку наругу над собою, а дівчина зрештою погоджувалася…. І заживуть нові молодята довго та щасливо…
А та дівчина, що ще не мала нареченого, могла поворожити на нього в хаті, а потім виходила на сільську вулицю зі спеціально спеченим млинцем (зі шкваркою посередині) і повинна була вирішити: кого першого зустріну і він мені приглянеться – почастую його цим млинцем…
А для малечі й підлітків Маланка – вечір, якого чекаєш цілий рік: адже з’явилася можливість пощедрувати під вікнами кожної хати і одержати від господарів гору ласощів: бублики, горішки, цукерки чи й мідяники-срібляники…
Текст щедрівки прийшов у Гуляйполе, коли в Україні Новий рік починався 14 березня; тоді вже справді могла з вирію прилетіти ластівонька і нащебетати отой текст, що нижче. Це були часи Київської Руси-України, Високого середньовіччя й епоха Ренесансу (до ХV – XVI століття). Після того початок Нового року перенесли на 1-ше січня, Маланку – на 13-те, але щедрівка залишилася в її первісному вигляді до сьогодні. Утримує її і наша пам’ять, і наша мова, якій тисячі-тисячі років.
ПРИЛЕТІЛА ЛАСТІВОНЬКА –
Сіла собі край віконця,
Щедрий вечір, добрий вечір!
Стала вона щебетати –
Господаря викликати,
Щедрий вечір, святий вечір!
Вийди-вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Щедрий вечір, добрий вечір!
Чи овечки покотились,
А ягнятка народились,
Щедрий вечір, святий вечір!
А корівки отелились
І телятка народлись…
Щедрий вечір, добрий вечір!
У баранців круті роги –
А в Марусі (Ганнусі. Валюсі і т. д,) чорні брови!
Щедрий вечір, святий вечір, добрим людям на здоров’я!
peredplata
