Павличко засвітився після смерті Сталіна, написавши вірша “Коли помер кривавий Торквемада”. Уявляєте, який це був час! Не можна було просто написати про смерть Сталіна, назвавши речі своїми іменами. Лише якось образно, метафорично, іншими словами. Якщо цензура, яка чіплялася до кожного слова, того вірша проґавила, то можете собі уявити, що зрозумів би з цього простий читач. Скоріш за все, сприйняв би просто як історичний вірш. Хіба що ті, які звикли читати між рядків, могли зрозуміти аналогію. Цензура того вірша пропустила, а потім хтось зрозумів, що тут прозорий натяк на Сталіна, і збірку “Правда кличе”, куди увійшов цей вірш, вилучили з продажу і знищили. На сьогодні це виглядає маразмом. Але так було. На щастя Павличка, Торквемада-Сталін таки помер, а то невідомо чим би це для нього закінчилося.
Коли помер кривавий Торквемада,
Пішли по всій Іспанії ченці,
Зодягнені в лахміття, як старці,
Підступні пастухи людського стада.
О, як боялися святі отці,
Чи не схитнеться їх могутня влада!
Душа єретика тій смерті рада —
Чи ж не майне десь усміх на лиці?
Вони самі усім розповідали,
Що інквізитора уже нема.
А люди, слухаючи їх, ридали…
Не усміхались навіть крадькома;
Напевно, дуже добре пам’ятали,
Що здох тиран, але стоїть тюрма!
peredplata
