Дві задумки совєтського архітектора Вучетича: «Батьківщина-мати» у Києві та «Батківщина-мати» у Сталінграді (нині Волгоград).
Монументи мають однакову назву та абсолютно різне виконання.
На березі Дніпра стоїть «Батьківщина-мати», її обличчя горде та спокійне – вона дивиться на Схід, захищаючи Україну і, як наслідок, Європу від Росії. Наявність щита демонструє оборону, а рівно піднятий меч – готовність захищати Україну зі зброєю в руках. Вона не робить замах ним, а лише показує, що має силу і готова захищатися.
На березі Волги стоїть російська «Батьківщина-мати», яка повертається оск@женілим обличчям до України і, як наслідок, Європи, заносячи меч з готовністю нападати. Вона без щита, оскільки збирається атакувати, а не оборонятись.
Що мав на увазі Вучетич, коли планував дві «Батьківщини-мати», ми вже ніколи не дізнаємось. Але старий і мудрий Фрейд ще ніколи і нікого не підводив: Україна і Росія – протилежності, у нас різні батьківщини і різні матері. Немає спільної історії чи культури, оскільки весь свій вік Росія намагається привласнити чуже, починаючи від назви країни і закінчуючи Гоголем, Сікорським, Вернадським, Корольовим, а то й борщем. Так-так-так – звичайним українським борщем, який структура ООН з питань освіти, науки і культури – ЮНЕСКО внесла до переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини, що потребує негайної охорони. Вочевидь, охорони від Росії – зазіхань на культурну спадщину України з боку інших країн світ не спостерігає.
Невже Вучетич щось знав…
АВТОР: OLEXANDER STARISH
peredplata
