З підривом мостів в Заліщиках пов’язана одна з найтрагічніших сторінок нашого краю. Як відомо, наприкінці червня – початку липня 1941р. відступаючими більшовиками було знищено більшість ув’язнених західноукраїнських тюрем НКВС. Один з таких злочинів скоєний ними і в Заліщиках. За свідченнями мешканців міст Заліщики, Городенка, сіл Дзвиняч, Добровляни, Кострижівка та інших населених пунктів 5 липня 1941р. був підірваний залізничний міст у Заліщиках разом з вагонами з ув’язненими. Свідоцтва різні в деталях. Володимир Антонович Могилюк з Борщева (син історика Антон Івановича Могилюка) в серпні 2012 р. навів орієнтовні дані про кількість жертв підриву залізничного моста через Дністер в Заліщиках. За його оцінками в підірваних і спалених вагонах було близько 4 сотень людей.
Хронологія злочину більшовиків така: 4 липня 1941 р. – 8 вагонів доїхали з попутним військовим ешелоном до Заліщик. 5 липня – ще 6 або 7 вагонів було завантажено людьми і відправлено на Заліщики з вагоном, в який завантажили документацію тюрми. Ще в 2001 р. знайдено запис розповіді одного з безпосередніх виконавців, що знищив вагон з документацією на станції Тлусте (більшу частину документації Чортківської тюрми, інше вивіз полуторкою через Харків до Москви), і присутнього при знищенні ув’язнених Чортківської тюрми на станції Заліщики. З його розповіді 8 вагонів з ув’язненими прибули в Заліщики вранці. Після обіду прибули ще 6 вагонів, вранці відправлених з Чорткова на Гусятин – Хмельницький – дорога виявилася підірвана, тому повернулися назад. 5 липня – підвечір вагони з в’язнями на станції Заліщики облиті гасом і спиртом, підпалені і виштовхнуті на міст. Міст підірвано з вагонами і в’язнями. З сторони Кострижівки з підірваного моста скинуто 1 чи 2 вагони з в’язнями Коломийської тюрми. Тих, хто спливав, добивали в воді і на березі аж до села Синьків. До того ж вода у Дністрі у ті дні була велика через повінь. Тим не менше, кільком дівчатам вдалося врятуватися з води в селі Добровляни. Викинуті на берег тіла ховали в селах вниз по Дністру до Окопів (Останнє село Тернопільської області по Дністру). Про те, що декілька політв’язнів, приречених для знищення на Дністрі, врятувалися повідомив у 1942 р. і часопис „За народ”, що видавався у Львові: „З поїзда, який віз в’язнів через Заліщики і який енкаведисти висадили в повітря, вискочили і врятувалися: студентка Марія Пастівнич, родом з с. Лиса коло Підгаєць, Ярема Ірина, Копил Люба, Оля (прізвище невідоме) з Ішкова коло Бережан, Добровольська Ірина і Середа (ім’я невідоме) із с. Саранчуки…”.
Історик-дослідник Антон Могилюк зібрав і опублікував чимало свідчень та фактів, які описують липневу трагедію на заліщицькому мосту через Дністер. Проаналізувавши багато спогадів, документів і свідчень він остаточно встановив дату підриву вагонів з ув’язненими на мосту в Заліщиках 5 липня 1941 р. та імена виконавців. Відомо, що підривні роботи підготувала і провела група підривників керівником якої був старший лейтенант військовий інженер ІІІ рангу 2 роти 32 окремого мостового батальйону С. Г. Вейцман.
Свідчення про цей більшовицький злочин були надані очевидцями і сучасниками трагедії та тими хто зберіг розповіді рідних: Ганною Мицко-Свіченюк, 1914 р. н., Вірою Панчак, 1934 р. н. (розповідь батька), Марією Верещук, 1925 р. н., Надією Костишин, 1928 р. н., Петром Миронюком (м.Заліщики), Степанією Харовською, 1913 р. н., Василем Юрійчуком, 1929 р. н. (с. Добрівляни), Володимиром Марківим з Рогатинського району на Івано-Франківщині, який тоді служив у військах НКВС.
Факт підриву вагонів підтвердив і Михайло Теремчук житель с. Дзвиняч Заліщицького району, який з вересня І939 по 1941 рік до приходу німців працював у Заліщицькому депо помічником машиніста і черговим по змінах на паровозі. Начальником станції був росіянин Смульський. Він повідомив, що крім залізничного моста, були підірвані всі три ферми малих мостів над шосейними дорогами. Того ж дня підвечір було підірвано і шосейний міст через р. Дністер.
Про те, що знищення вагонів з в’язнями влітку І941р. у Заліщиках вчинене працівниками НКВС свідчать і факти арештів у 1944 р. людей, які були небажаними свідками трагедії. Марія Турчин в книзі „Печорна” наводить свідчення про цю трагедію свого батька Василя Угрина, який був організатором станиці ОУН с. Печорна.
Збереглися також свідчення Ганни Солоненко з Заліщик, Ф.С. Бабалюка з села Звенячин, М.Т.Тугаєвича, який працював на залізничній станції у Городенці, М.В. Завацького, стрілочника на станції Кострижівка, Парасковії Красько з с. Добрівляни, Надії Юзвенко із Заліщик, Антона Винника мешканця с. Кострижівка, Теофіла Баранецького та інших.
На основі вивчених документів та свідчень А. І. Могилюк назвав імена наших краян, які загинули мученицькою смертю у вагонах на Дністрі в Заліщиках. Це заліщани: Юрійчук Володимир Антонович (1911 р. н.), Черлінка Петро Григорович (1918 р. н.), Китик Мефодій (Павло) Михайлович (1915р. н.) і Красій Василь (1906 р. н.).
Газета „Українські щоденні вісті”, що виходила у Львові 22 липня 1941 р. писала: „Заліщики. Кати НКВД вдалися до особливо оригінального способу ліквідації політичних зеків: поїзд з в’язнями у товарних вагонах підірвано на мості через р. Дністер. Щоб унеможливити людям порятунок, на березі встановили кулемети”.
Є свідчення цього злочину і в іноземних джерелах того часу. Німецький кореспондент Бруно Ганс Гірхе, який побував в Заліщиках в першій половині серпня 1941 р., у вересні того ж року опублікував у журналі „Генерал-губернаторство” нарис «Мозаїка з життя нового дистрикту Галичина”. В цьому репортажі кореспондент описав і жахливу картину підірваного залізничного моста в Заліщиках. Він розповів про цю подію так: „…Мадяри розповіли нам, що радянські війська поспіхом підігнали транспорт арештованих, загнали їх силою у товарні вагони, підіпхали до місця зриву, підпалили і палаючі вагони зіпхнули у воду річки…”.
Польський громадянин Казимир Яворський наводить дані про підрив моста через Дністер, який був замінований і на нього „висадивши одну опору, пустили вагони з в’язнями та цистерну з бензином. З боку Городенки теж пустили вагони з в’язнями. Після цього по річці плили обгорілі тіла, зв’язані дротом, які люди виловлювали і ховали на цвинтарі”.
Йозеф Юзва, житель довоєнних Заліщик, автор ряду публікацій з історії польської громади міста описав цю подію так: „…На залізничний міст втягнули кілька вагонів з в’язнями, міст висаджено, а потім із спаленого вокзалу спушено кілька вагонів з бензином. Дністер палав по всій ширині (близько 250м). Польські джерела наводять також розповідь мешканця Заліщик, тоді молодого юнака Генріка Бичинського: „…я з моїм братом спостерігали з нашого саду безпосередні приготування і перебіг підриву мосту і звіряче знищення в’язнів…На ранок до Заліщик вступили угорські солдати (мадяри) і тоді ми довідалися, що з річки виловлено в районі мосту більше 300 частково обвуглених трупів”.
Більше як через 50 років, 7 липня 1992 р. на березі Дністра неподалік залізничного мосту в Заліщиках деканом УГКЦ отцем Василем Погорецьким із Заліщиків разом із священиками сіл Добрівляни, Торське і Ворвулинці було освячено пам’ятний хрест. Щорічно тут відбувається поминальна панахида, яку відправляють священники за участю хорової капели „Гомін” та представників громадськості.
Михайло Сопилюк
peredplata
