105 років тому, 11 листопада 1918-го, у Комп’єнському лісі під Парижем було підписано перемир’я, яке поклало край Першій світовій війні.
Цей історичний день ніколи не користувався популярністю на пострадянському просторі: 11 листопада не витримувало конкуренції з 8 травня та 2 вересня. А сама Перша світова десятиліттями перебувала в тіні Другої світової.
Не дивно, що після 24.02.2022 і ми, і наші вороги почали шукати схожість між новою повномасштабною війною та подіями 1939–1945 років. Поки росіяни брехали про “нацистів” в Україні та намагалися косплеїти червоноармійських дідів, українці порівнювали Путіна з Гітлером, а ракетні удари по Києву – з нальотами Люфтваффе на Лондон.
І лиш дехто помічав, що паралелей із Першою світовою війною вимальовується більше.
Російське вторгнення в Україну в 2022 році мало небагато спільного з успішними гітлерівськими бліцкригами 1939-го та 1940-го. Зате виявилася подібність із 1914 роком, коли німецький план блискавичного розгрому Франції за шість-вісім тижнів провалився майже відразу.
На початку Першої світової військові розрахунки агресора виявилися неспроможними, але це не зупинило кровопролитну війну: як і 2022-го, взяв гору принцип “якщо почали, то треба продовжувати”.
Новий 2023 рік бачили аналогом 1943-го або 1944-го і в Києві, і в Москві. Жорстока битва за Бахмут сприймалася як другий Сталінград, після якого має настати рішучий перелом у війні – але фактично вона виявилася другим Верденом.
Тяжкі бої літа та осені 2023-го нагадували не про Курську дугу або висадку союзників у Нормандії, а радше про кровопролитну битву за будинок поромника на Ізері, що розгорнулася наприкінці 1914-го.
Згодом сам головнокомандувач Залужний заговорив про Першу світову й виступив із резонансною статтею про сучасну позиційну війну.
Втім, подібність до Першої світової простежується не лише у військово-стратегічному, а й у соціально-психологічному плані. Війна 1939–1945 років стала для Європи своєрідним рімейком, поверненням уже знайомих проблем та бід. А війна 1914–1918 років принесла європейцям абсолютно новий досвід. Вона перевернула уявлення мільйонів людей про реальність та подарувала їм незвідані раніше почуття та думки, багато в чому схожі з українськими почуттями та думками 2022-го.
Звідси – первісна невіра у велику війну як таку. Невіра в те, що подібне взагалі можливе в сучасному цивілізованому світі, і що звична зона комфорту може враз зникнути.
“Шашлики” 1914 року непогано описані в спогадах письменника Стефана Цвейга. Перебуваючи в Бельгії напередодні війни, він сперечався зі своїми бельгійськими друзями, які обговорювали можливе вторгнення:
“Уже кілька років ходили чутки про якийсь таємний план німецького Генерального штабу в разі війни вторгнутися до Франції через Бельгію, попри всі підписані договори. Але я не здавався. Мені здавалося абсолютно абсурдним, що тоді як тисячі й десятки тисяч німців безтурботно й радісно насолоджуються гостинністю цієї маленької нейтральної країни, на кордоні може стояти готова до нападу армія. “Нісенітниця! – сказав я. – Ви можете повісити мене на цьому ліхтарі, якщо німці увійдуть до Бельгії!”. Я й досі маю дякувати моїм друзям за те, що вони не пристали на моє парі”.
Ще одна характерна риса Першої світової – надзвичайний емоційний підйом, що захлеснув усі країни-учасниці на самому початку війни. Нечуваний сплеск національного ентузіазму, якого мільйони людей не знали ні до, ні після.
Схоже відчуття пережила Україна в перші тижні та місяці повномасштабної війни, але потім воно почало поступово згасати.
Той самий Стефан Цвейг описує його так:
“Як ніколи, тисячі і сотні тисяч людей відчували те, що їм належало відчувати радше в мирний час: що вони становлять єдине ціле. Місто в два мільйони, країна в майже п’ятдесят мільйонів вважали в цей час, що переживають історичний момент, неповторну мить, і що кожен покликаний вкинути своє крихітне “я” в цю займисту масу, щоб очиститися від усякого себелюбства. Всі відмінності станів, мов, класів, релігій були затоплені цієї миті почуттям братерства, що виплеснулося”.
Культурний кенселінг, який став відкриттям для України 2022-го, також характерний для Першої світової війни більшою мірою, ніж для Другої.
У 1914-1918 роках етнокультурна складова військової пропаганди повсюдно брала гору над ідеологічною. І замальовка, залишена все тим же Цвейгом, здасться нам близькою і знайомою:
“На магазинах мали зникнути англійські, французькі написи, навіть монастир “До ангельських дів” змушений був змінити назву, бо народ обурювався, не підозрюючи, що “ангельські” мало на увазі ангелів, а не англійців.
Наївні ділові люди наклеювали на конверти марки зі словами “Господь, покарай Англію!”, світські пані клялися, що, допоки живі, не вимовлять жодного слова французькою. Шекспіра було вилучено з німецького театру, Моцарта і Вагнера – з французьких, англійських музичних залів, німецькі професори оголошували Данте германцем, французькі – Бетховена бельгійцем…”
Усі перелічені аналогії з Першою світовою простежуються вже сьогодні. Але, крім того, є гіпотетичні паралелі, які можуть виявитися завтра. У майбутньому на нас чекає день, коли закінчиться повномасштабна війна з Росією. І ми не знаємо, чи виявиться у нього більше подібності з 2 вересня 1945-го чи з 11 листопада 1918-го.
Якщо закінчення Другої світової війни можна порівняти з точкою, то завершення Першої світової стало трьома крапками. Воно породило більше нових викликів та запитань, ніж дало відповідей.
Воно травмувало та розчарувало не лише переможених – що цілком природно, – а й переможців. У багатьох країнах-переможницях перемогла думка, ніби перемога не виправдала сплачену за неї ціну.
Французи переймалися через величезні людські втрати й обурювалися тим, що новий кордон з Німеччиною не вдалося провести по Рейну. Італійці гнівалися через неприєднання Далмації та писали про “знівечену перемогу”. Британці страждали від соціально-економічних проблем і переконувалися, що мета, озвучена Гербертом Веллсом у знаменитому есе “The War That Will End War”, так і залишилася недосяжною.
У перший рік повномасштабного воєнного протистояння Україна налаштувалася на хрестоматійну перемогу на кшталт 1945-го. Наші співвітчизники передчували власне 8 травня чи 2 вересня – і фактично не розглядали інших варіантів.
Проте дедалі більше ознак свідчать, що народні очікування можуть розійтися з реальністю, і навіть успішний для України фінал війни може здатися неоднозначним.
Цілком імовірно, що в масовій свідомості українська перемога не виправдає ціну, яку за неї буде заплачено. Що завершення великої війни розчарує не лише наших ворогів, а й нас самих. Що замість бажаної крапки ми отримаємо лише історичні три крапки – як це сталося 11 листопада 1918 року.
Але чи готове до цього нинішнє українське суспільство?
Михайло Дубинянський
peredplata
