Дуже швидко. Знадобилося лише 200 років або 3 покоління, аби ця давня мова майже припинила своє існування. Нині нею щодня послуговуються лише 0,1% населення Ірландії.
Це дуже сумно, адже ця мова має надзвичайну історію. Наприклад, у період з VI до IX ст., який дістав назву «Золота доба», Ірландія була єдиною в Європі країною, мову якої використовували в літературі та освітніх закладах. В усіх інших державах у той час панувала латина. Але згодом ірландці потрапили в залежність спочатку до норманів, а потім до анґлійців.
Останні вже у Середньовіччі вважали свою мову важливим компонентом національної ідентичності. Король Генріх VIII видав на початку XVI ст. низку указів, спрямованих проти ірландської мови. Ключову роль у прискоренні лінгвоциду відіграло заснування анґлійських поселень на ірландській території, що почалося ще в XVI ст. і набуло найбільшого розмаху за часів Олівера Кромвеля, якого нині вважають національним героєм Анґлії.
Особливо відчутною була експансія анґлійської мови в період 1600—1800 pp. На кінець XVIII ст. нею вже говорило понад 50% населення Ірландії!
Важливу роль відіграло і те, що до складу анґлійської мовної більшості увійшла панівна верхівка. Ірландськомовними залишилися переважно представники низів (селяни), а їхній мові дуже бракувало соціального престижу та офіційного визнання.
На початку XIX ст. ірландці зазнали ще одного важкого удару: на анґлійську мову перейшло католицьке духівництво, яке вирішило, що це сприятиме піднесенню престижу конфесії. Оскільки початкова освіта була переважно в руках ченців, то система так званих «національних шкіл», запроваджена у 1831 р., стала своєрідною машиною мововбивства.
Фатальну роль відіграли і голодомори першої половини XIX ст., які найбільше позначилися на соціальних низах Ірландії, тобто ірландськомовному населенні: його пропорція стрімко зменшилася через вимирання та інтенсивну еміграцію. При цьому анґлійська та ірландська мови дуже сильно відрізняються – вони навіть належать до різних мовних сімей. Анґлійська – до ґерманських мов, а ірландська – до кельтських. У них абсолютно різні правила ґраматики, різні слова та вимова.
Нічого не нагадує вам ця історія? Чи є ще десь країна, в якій окупанти влаштовували лінґвоцид та голодомор, а потім стверджували, що місцева мова – то мова селян? Правильно – ця країна Білорусь. І їхня мова нині теж офіційно на межі вимирання.
Україна з легкістю може повторити долю Ірландії та Білорусі, якщо в нашій країні будуть ті, для кого українська мова “не на часі”.
Мова живе, коли нею розмовляють.
Українці розмовляють українською!
peredplata
