.
А, почалося все з того, що 14 травня 1923 року тодішня Ліга Націй (сучасна ООН) передала Галицьку Україну до складу Польщі. Передала лише з тою умовою, що Польща надасть західним українцям автономію.
.
Але, після того, як Галичина увійшла до складу Польщі, то поляки показали українцям середній палець і не лише не дали нам ніякої автономії, але й переназвали наш український край “Східною Малопольщею”. Більше того, з того часу польський уряд офіційно взяв курс на ліквідацію українців як етносу в Галичині.
.
Тим біло-червоним приблудам-колонізаторам цього виявилося замало і уряд Пілсудського у вересні 1930 року розпочав особливі каральні акції проти західних українців, які офіційно отримали ганебну назву “пацифікація”, що з латині перекладається як “умиротворення”.
.
Перші репресії поляки розпочали 16 вересня 1930 року і вони тоді охопили близько 450 населених пунктів. До репресій проти українців тоді було залучено 16 рот поліції, полки уланів, десять ескадронів кавалерії.
.
Арештованих українців поляки збирали у громадських приміщеннях, де кожному наносили 25-30 ударів нагайкою при цьому примушуючи лаяти Україну, співати польський гімн і виголошувати здравиці на честь Юзефа Пілсудського.
.
Особливій нарузі поляки піддавали портрети Шевченка і Франка та плюндрували могили Січових Стрільців по українських цвинтарях. Тоді багато українок було згвалтовано поляками, десятки наших людей по-звірячому замордовано і вбито, а багатьох українців в жахливий спосіб мучили, перш ніж їх застрелили.
.
Зараз є два варіанти реагування на ці події, пов’язані із пацифікацією:
.
по-перше: все залишити таким як воно є нині, тобто майже ніде не згадувати про ту пацифікацію. А з нашими сусідами з-за Сяну нехай наші можновладці у Києві й надалі – перед телекамерами і на приватних зустрічах на заміських віллах, обіймаються і тиснуть одне другому руки, як “щирі брати”;
.
по-друге: мабуть, не всі українці хочуть закривати очі на всю цю окозамилювальну фальш і фарисейство нашого уряду, тим більше сьогодні, коли польський Сейм прийняв рішення про запровадження в Польщі 11 липня загальнонаціонального дня пам’яті жертв так званого “геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних територіях другої польської республіки”.
.
Мабуть, саме зараз політичним партіям і громадським організаціям, які вважають себе українськими, слід нагально звернутися до Кабінету Міністрів, Офісу Президента і Верховної Ради, щоби ті (проговоривши, перед тим, у своїх кулуарах тему пацифікації і узгодивши проекти, чи робочі їх напрацювання на профільних комісіях), прийняли “Закон про щорічне відзначення в Україні Дня пам’яті за жертвами польського геноциду проти західних українців у 1930-их роках”.
.
Якщо і на цей раз українці мовчатимуть щодо сьогоднішнього прийняття польським Сеймом закону про відзначення “геноциду, вчиненого ОУН і УПА…”, то – гріш нам всім ціна. І, в такому разі ми справді не гідні – як й передрікав Шевченко – слави наших пращурів, які все ще з надією дивляться на нас із Потойбіччя…
.
peredplata
