«Наперстки» як кримінальний феномен 90-х

Гра в «наперстки» — одна з найдавніших і найживучіших форм вуличного шахрайства. Однак у кримінальній історії пострадянського простору саме початок 90-х років став «золотим віком» наперсточників. На тлі тотального дефіциту, економічної нестабільності та наївності громадян, що жадали швидких грошей, ця афера розквітла буйним цвітом.

У 90-ті роки в усіх обласних центрах України та великих містах натовпи різношерстої публіки оточували «диригентів» із трьома ковпачками в найлюдніших місцях: на привокзальних площах, біля ринків, поблизу станцій метро.

​Це були не стихійні ігри. Кожна «точка» була ретельно організованим злочинним підприємством — по суті, угрупованням, що працювало за чітким планом.

Успіх афери тримався не лише на спритності рук, але й на злагодженій роботі цілої команди. Наївна жертва («лох») майже ніколи не мала справи з одним шахраєм — вона протистояла щонайменше групі з 4–6 осіб, у кожного з яких була своя роль.

«Нижній» (наперсточник). Головна дійова особа. Це була високопрофесійна робота. Наперсточник володів феноменальною спритністю рук, відточеною до автоматизму. Його пальці, порівнянні з руками музиканта, були його головним активом. Він мусив не лише віртуозно ховати кульку в долоні (пальмувати), але й бути чудовим психологом, «заводячи» натовп.

«Підсадні» (агітатори). Ключові актори «вистави». Вони змішувалися з натовпом і виконували кілька функцій:

Підігрів: вони голосно коментували гру, робили «ставки» й демонстративно «вигравали» великі суми. Це створювало у перехожих ілюзію легкого виграшу.

Масовка: вони фізично створювали натовп, привертаючи увагу нових жертв.

Захист: вони захищали наперсточника в разі конфлікту. Якщо клієнт, що програв, вирішував «доводити правоту кулаками», саме «підсадні» вступали в бійку або відтісняли жертву.

«Маяки» (спостерігачі). Люди, що стояли «на шухері» (на стрьомі). Вони розташовувалися по периметру і стежили за появою міліції або конкуруючих банд. Їхнім завданням було вчасно подати умовний знак, щоб «бригада» могла миттєво згорнути гру і «злиняти».

«Бики» (силове прикриття). Якщо «підсадних» було недостатньо, у бригаді були присутні професійні бійці. Їхнім завданням було фізично «пояснити» агресивному клієнту, що він не має рації, і виштовхати його з натовпу.

Чому виграти було неможливо?

Головний секрет «наперстків» у тому, що це не гра на удачу чи уважність. Це вистава із наперед відомим фіналом. Перехожий, який вирішив випробувати своє «гостре око», вже програв. У 99% випадків у момент, коли жертві пропонували зробити ставку, кульки не було під жодним із наперстків. Наперсточник ховав її в долоні за допомогою техніки, відомої як «пальмування».

Жертві могли дати один раз «виграти» невелику суму, щоб розпалити азарт. Але щойно ставка ставала великою, жертва була приречена.

«Дах»: системний елемент афери

Жодна бригада наперсточників не могла працювати «відкрито» на вокзалі чи ринку без прикриття.

1. Хабар на місці: найпростіший рівень — хабар патрулю міліції або дільничному, до обов’язків якого входив контроль за територією. Він просто «не помічав» того, що відбувається.

2. Організований «Дах»: у більшості випадків точки наперсточників контролювалися великими ОЗУ (організованими злочинними угрупованнями) або корумпованими співробітниками міліції вищого рангу. «Бригада» платила регулярну «данину» за право працювати на «своїй» території.

Гра запускалася на кілька годин, після чого «бригада» змінювала дислокацію, щоб не «замилити» око. Місце обиралося не лише з погляду трафіку, але й з урахуванням шляхів швидкого відходу.

До кінця 90-х ця афера пішла на спад. Громадяни стали більш обізнаними, а самі шахраї переключилися на нові види обману. Але «наперстки» назавжди залишилися одним із найяскравіших кримінальних символів тієї доби.