У ніч з 13 на 14 червня 1941 року із Північної Буковини та Хотинщини було примусово вивезено у віддалені райони СРСР і, переважно, знищено тисячі мешканців Чернівецької області. Ліквідації підлягало все, що не вкладалося у схему комуністичної диктатури: в першу чергу люди, які були носіями не комуністичної ідеології.
Такими були представники попереднього режиму із політичної і економічної структур, церкви, громадських організацій та об’єднань. Після воз’єднання нашого краю з Радянською Україною в короткий проміжок часу відбувалася ломка «старої» системи, запроваджувалась політична система комуністичного зразка.
Одним із основних інструментів реалізації процесу інкорпорації (приєднання) Північної Буковини і Бессарабії до політичної та економічної системи СРСР були масові політичні репресії проти реальної та “потенційної” опозиції. Репресивна сталінська машина була спрямована в першу чергу на людей грамотних і заможних. Соціально небезпечними елементами оголошувались всі колишні службовці, громадські активісти, члени всіх колишніх партій (навіть члени румунської компартії), церковнослужителі, «вищий» і «середній» клас підприємництва. Все потенційно неблагонадійне обліковувалося і репресувалося. Так за даними чернівецьких науковців, спираючись на архівні матеріали, на території Чернівецької області в 40-х роках минулого століття проживало 1553 сім’ї колишніх активних членів «нерадянських політичних партій» з кількістю членів сімей 5115 осіб. (До речі всі румунські службовці в обов’язковому порядку були членами партії «Фронт національного відродження»).
Радянська адміністративна машина почала карати “прогульників” і “літунів”. Так лише в 1940 р. до кримінальної відповідальності за цією статтею було притягнуто 1 363 особи (ці та інші фактичні дані за матеріалами досліджень І. Мусієнко).
Кривавим став кордон СРСР у Чернівецькій області з Румунією. Спроби порушення новоствореного кордону жорстоко придушувалися. Трагедій було багато, зокрема біля с. Біла Криниця (квітень 1941 р.). За порушення кордону в цей період на лаві підсудних опинилося 1603 особи і 3 015 членів їхніх родин було виселено.
Після чисток 1940 р. нашого краю від «класово-ворожих» та «соціально-небезпечних елементів» на початку 1941 р. перед каральними органами було поставлене завдання особливої ваги — вивезти за межі області всіх неблагонадійних. Останні передвоєнні депортації проходили в 2 етапи — перший, ніби пілотний проект, відбувся 23 травня, другий — у ніч з 13 на 14 червня 1941 р. За даними науковців, основна маса депортованих у травні була з Садгірського, Чернівецького, Глибоцького, Герцаївського та Сторожинецького районів. Всього 36 вагонів з депортованими направлялися до Комі АРСР, Красноярського краю та Кіровської області. Обмежений час на зібрання, обмеження щодо речей і не зважання на вік і хвороби. Початок «операції» 23 травня 1941 р. – 4 год. 30 хв., закінчення 10 год. ранку.
Масштабна «операція» другого етапу вивезення так званих «ворогів народу» ретельно готувалася напередодні в умовах абсолютної секретності на об’єднаному засіданні бюро Чернівецького обкому КП(б)У та облвиконкому. В результаті у ніч з 13 на 14 червня було вивезено товарними вагонами із чернівецького залізничного вокзалу 2279 сімей (7720 осіб). За спогадами вчителя с. Купка Плевана В.Р., 13 червня 1941 р. представник сільської ради та кілька військових обходили будинки, давали 30 хв. на збори і під конвоєм, як злочинців, відправляли людей на станцію. Найстаршому було 80 років, меншому — кілька місяців. Тієї ж ночі прийшли і за чернівчанином Петером Демантом (його книга, документальний роман «Зекамерон XX» про життя каторжанина, в українському перекладі з вагомою післямовою Юрія Чорнея, минулого року презентувалася у муніципальній бібліотеці Чернівецьким видавництвом «Книги-ХХІ»).
Напередодні війни радянські каральні органи 222 в’язнів на території області розстріляли. Решта 2 385 в’язнів вивезли або етапували пішим порядком на схід.
Чистки на благонадійність і репресії відбувалися серед 21 633 призовників до радянської армії 1940-41рр від Чернівецької області.
Тільки у період передвоєнної “совєтизації” у нашому краї було репресовано і депортовано (за облікованими архівними матеріалами) близько 11 тис. громадян. Є далеко не повні дані, що із них 1 421 особа загинула.
Окрім того, з Чернівецької області постійно здійснювалися планові оргнабори для потреб народного господарства віддалених районів СРСР. Так відповідно до виконаного на 62.8% плану оргнабору від 1 грудня 1940р. поїхали з Буковини на будови комунізму 14440 осіб.
У післявоєнний період десятки тисяч буковинців та бессарабців, проходили принизливу систему перевірки-фільтрації. Відкривалась велика кількості кримінальних справ за сфальсифікованими обвинуваченнями в пособництві окупаційній владі та шпигунстві.
Трагедію голоду у нашому краї 1946–1947 рр. влада використала для зламу опору одноосібного селянства і проведення суцільної колективізації. Заможних селян обкладали завищеними планами держпоставок, а після цього за невиконання плану притягали до кримінальної відповідальності за ст. 58-1 КК УРСР і засуджували до 5–10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. До 1951 р. всі “куркулі” були вивезені в інші краї.
Післявоєнна боротьба з національно–визвольним рухом в Чернівецькій області стала першочерговим завданням каральних органів радянського режиму, велася надзвичайно підло і жорстоко (з порушенням як радянського законодавства так і міжнародних норм) Широко застосовувалися провокативні заходи: для компрометації ОУН створювалися спецзагони, практикувалися несанкціоновані розстріли, взяття заручників, масовий терор проти населення, фабрикація справ проти непричетних до ОУН осіб та ін.
Внаслідок спецоперації, проведеної 25–26 жовтня 1947 р., з території Північної Буковини й Хотинщини було депортовано за зв\’язок з ОУН 636 родин (1 706 осіб). Усього в 1944-1950 рр. з території Чернівецької області виселили 1 333 родини (3 773 особи) членів сімей учасників та “пособників” ОУН.
Під час військово-чекістських операцій в краї загинуло 1613 членів ОУН-УПА.
Масові репресії щодо мирних мешканців стали одним з найважливіших чинників утвердження і функціонування в краї комуністичної системи, як частини широкомасштабної державної політики. Під особливою увагою репресивної машини перебувала повоєнна інтелігенція. Місцева буковинська інтелектуальна еліта довірою влади не користувалася, звинувачувалась в “українському буржуазному націоналізмі”, підлягала тотальному контролю, ідеологічному “вихованню”, зазнавала кримінальних переслідувань. Є багато документальних свідчень про арешти викладачів Чернівецького Учительського інституту, Чернівецького державного університету, серед наукової і творчої інтелігенції, працівників освіти, культури і ін.
Долі буковинців і бесарабців, репресованих у 1940–1941рр., здебільшого були трагічними. Їх перебування на засланні або у виправно-трудових таборах припали на роки воєнного лихоліття. Про життя репресованих «ворогів народу», про основу-фундамент радянської держави читаємо у книзі Густава Герлінга-Грудзінського «Інший світ. Совєтські записки» (видавництво «Книги-ХХІ,2012р.)». Вважаю, що цю книгу, яка понад 60 років пробивалася до українського читача необхідно прочитати всім службовцям різних рівнів, громадсько-політичним активістам і всім не байдужим, особливо тим, що роблять спроби оцінити сьогодення.
Ми, сучасники, маємо відчувати страждання і муки тих людей, які безневинно були позбавлені батьківщини, імені і честі, рідного дому, сім’ї, елементарних речей побуту. І тому сьогодні, коли інколи ми нарікаємо на наше непросте життя, згадаймо тих, колись переважно успішних людей, яких виганяли з посеред ночі з рідної хати, везли в товарних вагонах у страшну невідомість, перевернувши в одну мить їхнє життя. Нехай «попіл Клааса» стукає в наші серця.
Василь Бойчук
peredplata
