9 серпня відзначає 80-річний ювілей Леонід Кучма. Другий президент України. Поки єдиний, хто втримався на цій посаді протягом двох термінів.
Постать Леонід Кучми демонізували і звеличували. Оцінюючи його як президента, хтось згадує дешевий газ та фінансову стабілізацію, інші нагадують про Гонгадзе та олігархат. Але у будь якому разі епоха Кучми – це ледь не половина новітньої історії України. Відтак є сенс, скориставшись нагодою, пригадати віхи його життєвого шляху.
Від колиски до президентського крісла
Леонід Кучма народився 9 серпня 1938 року у селищі Чайкіне Новгород-Сіверського району Чернігівської області. У Дніпропетровському університеті отримав диплом інженера ракетної техніки.
Розпочинав кар’єру на «Південмаші». Там він просунувся по партійній лінії до посади секретаря парткому, брав участь у 27-му та 28-му з’їздах КПСС. У ці роки Леонід Кучма також став кандидатом технічних наук, долучився до розробки кількох винаходів у ракетобудуванні та отримав звання професора. У 1986 році Кучму призначили генеральним директором «Південмашу», яким він керував до 1992 року.
1990 року Кучма був обраний народним депутатом України. В 1992-му став прем’єр-міністром і пропрацював на цій посаді майже рік.
Перший термін
10 липня 1994 року Леонід Кучма з результатом 52,15% голосів виборців переміг у другому турі президентських виборів. Виборчкомом керував Дмитро Табачник. У жовтні того ж року Верховна Рада схвалила розроблену командою нового президента стратегію економічних реформ.
Саме під час першого терміну Кучми з різним успіхом відбулася низка економічних реформ, результати яких у значній мірі визначають сучасну конфігурацію української економіки. Протягом перших років президентства Леоніда Кучми сформувалися умови для появи в Україні фінансово-промислових груп, із яких пізніше виросли сучасні бізнес-структури українських олігархів.
У 1995 році в Україні розпочали сертифікатну (ваучерну) приватизацію. Кожен громадянин держави нібито мав отримати можливість стати власником колишніх державних підприємств. Пізніше експерти робили висновки, які зводяться до того, що така приватизація декларованої мети не досягла, але дозволила формально роздержавити значну частку економіки країни.
У 1996 році почалася реформа аграрного сектору, завдяки якій колишні колгоспні землі було розпайовано між селянами, що працювали на них.
Завдяки налагодженню співпраці із західними фінансовими установами та стабілізації ситуації в економіці країни показники інфляції з чотиризначних зменшилися до двозначних. У вересні 1996 року в Україні провели грошову реформу і запровадили національну валюту – гривню.
«Багатовекторність»
У зовнішньої політиці президент Леонід Кучма послуговувався тактикою «багатовекторності», яка не передбачала однозначного вибору інтеграційних прагнень України і створювала видимість нормальних стосунків і зі східними, і з західними партнерами.
У грудні 1994 року в Будапешті (столиці Угорщини) США, Велика Британія, Росія, Франція та Китай підписали меморандум про гарантії безпеки України – документ, який фіксував без’ядерний статус Києва в обмін на гарантії захисту від найпотужніших держав світу. Саме фіксація безядерного статусу дала змогу Україні остаточно встановити конструктивні стосунки із Заходом.
Складніше було на східному напрямку зовнішньої політики. Державна дума Росії аж до кінця 1996 року ухвалювала постанови, що фіксували російські претензії на Севастополь. До травня 1997 року тривала епопея із розподілом радянського Чорноморського флоту, яка завершилася, за оцінками експертів, фактичною перемогою Росії.
У внутрішній політиці президент Леонід Кучма також виявляв «багатовекторність». Прийшовши до влади на проросійських гаслах, зокрема, обіцяючи запровадити в Україні дві державні мови, він шукав союзників серед націонал-демократів. Зрештою, цей шлях привів до ухвалення у червні 1996 року Конституції України.
Другий термін
Наприкінці першого президентського терміну Леоніда Кучми загострилося його протистояння з колишнім прем’єр-міністром Павлом Лазаренком, якого тоді називали одним із претендентів на президентську посаду. Зрештою, Лазаренко був вимушений емігрувати до США, там його арештували і засудили за відмивання коштів.
У березні 1999 року в автомобільній катастрофі загинув лідер Народного руху України В’ячеслав Чорновіл, якого теж розглядали як кандидата на посаду президента.
Відтак на президентських виборах 1999 року до другого туру вийшли чинний тоді президент Леонід Кучма та лідер Комуністичної партії Петро Симоненко. Кучмі вдалося стати президентом вдруге за рахунок виборців тих регіонів, які голосували проти нього на виборах п’ятирічної давнини.
Одразу після президентських виборів загострилося протистояння між президентом та парламентом. Інавгурація Леоніда Кучми відбулася поза стінами парламенту, в національному палаці «Україна». На початку 2000 року відбулося переформатування парламентської більшості: в результаті виїзного засідання Ради в Українському домі спікером було обрано лояльного до президента Івана Плюща.
«Касетний скандал»
У вересні 2000 року зник журналіст Георгій Гонгадзе. 28 листопада того ж року Олександр Мороз оприлюднив аудіозапис розмов, які нібито відбувалися між Леонідом Кучмою, главою його адміністрації Володимиром Литвином та тодішнім міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком. Йшлося про причетність цих посадовців до вбивства Гонгадзе.
Оприлюднення такої інформації призвело до початку масових акцій, які вимагали відставки Кучми. Розігнати протестувальників міліції вдалося лише після жорстоких сутичок, ліквідації наметового містечка 1 березня 2001 року, та масових арештів активістів після акції 9 березня того ж року.
«Касетний скандал» мав для Леоніда Кучми наслідки і в зовнішньополітичному сенсі. Він фактично опинився в міжнародній ізоляції. Її символом стала безпрецедентна зміна розсадки під час Празького саміту НАТО у листопаді 2002 року. Учасників розсадили за французьким, а не англійським алфавітом, аби Кучма не був сусідом прем’єра Великої Британії та президента США.
Відносини з Росією у цей час також загострилися: восени 2003 року близько місяця тривала криза, пов’язана з суперечками про належність острова Коса Тузла та, відповідно, кордону між двома державами у Керченській протоці.
В Україні після парламентських виборів 2002 року знову розгорілися масові акції протесту проти влади. Лідерами акцій «Повстань, Україно!» були керівники опозиційних фракцій Верховної Ради – Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Петро Симоненко та Олександр Мороз.
«Політреформа»
24 серпня 2002 року в телезверненні Леонід Кучма висуває ідею змін до Конституції, які б посилювали роль парламенту та прем’єр-міністра.
Експерти припускали, що таким чином – перейшовши на посаду глави уряду – Леонід Кучма планує зберегти вплив на політичні процеси в країні після завершення свого другого президентського терміну в 2004 році. Авторство концепції «політреформи» приписували тодішньому главі Адміністрації президента Вікторові Медведчуку.
У квітні 2004 року під час голосування у парламенті не вистачило 6 голосів депутатів до остаточного внесення змін до Конституції. Країна почала готуватися до всенародних президентських виборів.
Кінець президентства
Леонід Кучма отримав можливість участі у президентських виборах 2004 року завдяки суперечливому рішенню Конституційного суду. Але ще за кілька місяців до їхнього проведення він однозначно заявив, що не збирається цього робити.
«Я хочу подивитися на Україну без Кучми разом з вами», – заявив він журналістам у червні 2004 року.
Тоді Леонід Кучма підтримував чинного на той час прем’єр-міністра України Віктора Януковича. Однак фальсифікація другого туру виборів викликала акції протесту спочатку в центрі Києва, а потім і за межами столиці. Кучма не пішов на застосування сили проти демонстрантів. Він погодився на участь у залагодженні кризи міжнародних посередників та передав владу наступному президентові Віктору Ющенку. Президентство Кучми завершилося 23 січня 2005 року.
Пізніше Леонідові Кучмі висувалися звинувачення у вбивстві журналіста Георгія Гонгадзе, голови МВС Юрія Кравченка та міністра транспорту Георгія Кирпи. Всі ці справи були припинені за браком доказів.
Нині Леонід Кучма є членом Тристоронньої контактної групи із врегулювання конфлікту на сході України.
peredplata
