ІВАН ПІДДУБНИЙ

Прапрадід Івана Піддубного в 1708 році під Полтавою, спільно з козаками Іркліївського куреня лицарства Низового, під проводом Кошового отамана Костя Гордієнка та козацьким військом гетьмана Івана Мазепи, воював проти Московії за суверенну Україну.

Чи не єдиним багатством, що дісталось у спадок Іванові, було богатирське здоров’я і прищеплені з дитинства чесноти — працелюбство, любов до рідного краю і висока моральність.

Батько Піддубного, Максим Іванович, мав невелике господарство в Красенівці.
У нього було троє синів і три дочки.

Максим Піддубний був богатирського зросту, наділений великою фізичною силою: сам, без жодної напруги, піднімав п’ятипудові мішки із зерном і кидав їх на віз.

Через багато років Іван Піддубний скаже, що людиною, сильнішою за нього, був лише батько.

Мати Івана, Ганна Данилівна, походила зі старовинної козацької родини Науменків, рід яких славився своїм довголіттям.

Кажуть, дід Івана по лінії матері, колишній солдат, відслуживши в армії чверть століття, дожив до 120 років.

Ріс Іван так само, як і всі селянські діти.
З дитинства був привчений до важкої селянської роботи. Від батька Іван успадкував високий зріст, неабияку силу і витривалість, а від матері, яка гарно співала, тонкий музичний слух.

У дитячі та юнацькі роки в недільні та святкові дні співав у церковному хорі.

Аж до зрілої молодості Іван прожив у селі, дивуючи земляків розвинутою статурою та міццю.

А потім поїхав на заробітки задля одруження з дочкою заможного селянина, Оленкою Вітяк.

Працював вантажником у Севастополі, у 1895 році переїхав до Феодосії, де дізнався від земляків, що Оленку видали заміж за багатія.

Кажуть, що батько, відправляючи його на заробітки, казав: «Пам’ятай, Іване, що роду ти з батька-матері козацького, запорозького, і що козаку честь дорожча матері, дорожча батька рідного. Запам’ятай, Іване, продаси честь — не син ти мені, і я не батько тобі».

Знайомство зі спортом
Незабаром доля звела Івана з двома учнями морехідних класів Антоном Преображенським і Василем Васильєвим — завзятими спортсменами, пристрасними шанувальниками важкої атлетики.

Преображенський подарував Іванові автобіографічну книгу знаменитого атлета Карла Абса.

Піддубного зацікавило твердження автора, що постійними тренуваннями йому вдалося збільшити свою природну силу втричі.

Іван вирішив серйозно тренуватися.
Щодня вправлявся з гирями, займався гімнастикою.

А в 1897 році на гастролі до Феодосії приїхав цирк Безкоровайного.
Це був звичайний бродячий цирк того часу, до трупи якого входили атлети і борці.
Серед них були знамениті люди того часу, як-от Янковський, Луріх, Семипалий.

Через деякий час дирекція цирку влаштувала чемпіонат боротьби «на поясах».

За два тижні виступів на арені Піддубний не програв жодного двобою.

Його залізна стійкість, вага і чіпкість рук дозволяли йому здобувати перемогу за перемогою.

Сезон у цирку закінчився. Борці роз’їхалися, а Іван залишився, як і раніше, робітником у порту.

Та радість успіху встигла порушити його душевний спокій.

Усе частіше він почав думати про те, аби присвятити життя спорту.

Початок спортивної кар’єри
На початку 1898 року Піддубний знову переїхав до Севастополя.
Він вступив до місцевого цирку, що належав Жіжетто Труцці, одному з членів старовинної італійської циркової родини Труцці.

Будучи спостережливим і допитливим, він дуже швидко перейняв й опанував тонкощі боротьби «на поясах».

Почав перемагати суперників не лише грубою силою, але й за допомогою техніки, викликаючи красивими і спритними прийомами схвалення глядачів.

Прочитавши книги з важкої атлетики та боротьби, Іван склав для себе програму тренувань.

З Севастополя Піддубний переїхав до Одеси.
Під час виступу в Новоросійську стався цікавий випадок.

Проти Івана випустили відомого шведського борця Андерсона.

Через хвилину швед був піднятий у повітря і покладений на лопатки.
Це сталося так швидко, що публіка вирішила — швед піддався українському борцю.

Піддубний запропонував повторити сутичку.
Однак, коли шведу передали цю пропозицію, він відповів, що боротиметься тільки тоді, коли Піддубний погодиться на поразку.

Іван Піддубний був просто обурений.
Але дружина директора цирку зі сльозами на очах благала Піддубного погодитися.
В іншому випадку довелося б повернути людям гроші за квитки, а це б призвело до розорення цирку.

Передчуваючи перемогу, швед вийшов на арену.
Але тут сталося неймовірне — Піддубний узяв його за пояс, підняв над собою, як кошеня, і, тримаючи на витягнутих руках, ліг на лопатки, а противника поклав собі на груди.
Публіка збожеволіла від захвату. Осоромлений швед утік з арени.

У 1900 році Іван переїхав до Києва й почав виступати в київському цирку братів Дмитра, Якима і Петра Нікітіних.

Медична комісія, що оглянула борця, зафіксувала такі антропометричні дані його атлетичної статури: зріст — 184 см, вага — 118 кг, груди — 137 см, біцепс — 44 см, передпліччя — 36 см, зап’ястя — 21 см, шия — 60 см, стегно — 68 см, гомілка — 47 см.

Тут він уперше познайомився з прийомами французької боротьби у Київському атлетичному гуртку лікаря Є. Ф. Гарнич-Гарницького.

Ці прийоми одразу захопили його.
Упродовж п’яти років він гастролював країною, а у 1903 році вступив до Санкт-Петербурзького атлетичного товариства, від якого виступив на чемпіонаті світу в Парижі.

Іван Піддубний, як всесвітньо відомий борець, відрізнявся від інших майстрів боротьби не лише винятковою силою, але і витривалістю.

«У боротьбі все найголовніше: і руки, і ноги, і плечі, і шия, і спина, і живіт, і груди… і голова»,— любив він казати своїм учням.

Секрет непереможності видатного богатиря полягав у чудовому поєднанні виняткових фізичних даних із високим спортивним стилем, який він сам виробив шляхом наполегливої й тривалої праці.

Іван Максимович упродовж усього життя, до сімдесятирічного віку, коли він залишив заняття спортом, не припиняв щоденного тренування і дотримувався правильного режиму.

Він більше не палив і не вживав спиртного, після того, як почав займатися боротьбою.

Під час підготовки до першого чемпіонату світу 1905 року в Парижі, тренувальний день починав завжди з ранкової зарядки, потім приймав холодний душ, після чого був масаж, сніданок і година теоретичного вивчення правил боротьби та прийомів.

Після короткого відпочинку Іван Піддубний тренувався.

Проти нього виходили один за одним три борці-любителі.

З першим він боровся двадцять хвилин, з другим — тридцять, з третім — сорок.

Потім десять-п’ятнадцять хвилин бігав з двадцятикілограмовими гантелями в руках.

У вільні від тренувань дні, його, за тогочасним методом фізичного загартування, садили на двадцять п’ять хвилин у так званий «докторський ящик» — парову ванну з температурою до п’ятдесяти градусів.

За ванною був крижаний душ, після якого Піддубний відпочивав, закутавшись у теплі ковдри.

Вечорами він, тримаючи в руках двопудову металеву палицю, прогулювався.

Завдяки таким систематичним тренуванням, поміркованому способові життя й раціональному харчуванню, він легко перемагав своїх найтитулованіших супротивників і до кінця зберігав свіжість і силу.

Піддубний виступав у важкій вазі й мав 118 кілограмів.

Сутички з найкращими борцями світу іноді тривали по кілька годин, а чемпіонати могли тривати по сорок днів і більше.

На першому чемпіонаті світу в Парижі 1905 року йому довелося боротися з найсильнішим важковаговиком Європи, данцем Єнсом Педерсоном, який мав колосальну силу, легко ламав підкови, сплітав із залізних прутів вісімки, підіймав величезні вантажі, до того ж бездоганно володів технікою боротьби й химерною витривалістю.

Проте Піддубний переміг його тактично.

У середині поєдинку він раптом ослабив наступ, почав діяти повільно, немов утомлений, дихати часто й важко, рухатися невпевнено й мляво.

Єнс Педерсон, який до того дотримувався оборонної тактики, відчувши, що настав час діяти рішуче, кинувся в шалену атаку, але раптом втратив пильність і за мить уже лежав на лопатках, кинутий на килим блискавичним і майстерним кидком Піддубного.

Тож під словами «у боротьбі важлива голова» Піддубний мав на увазі насамперед не силу, а техніку й досконалу тактику боротьби.

Саме ці засади відрізняли його стиль боротьби від стилю інших борців світу.

Ім’я Івана Піддубного було в міжнародному спорті одним з найбільш відомих і почесних.

Він упродовж двадцяти п’яти років був у світі символом непереможної сили, блискучої майстерності і техніки.
Уся спортивна преса у численних статтях, нарисах та фейлетонах одностайно славила богатиря з Полтавщини, який за чотири роки, з 1905 по 1909-й, переміг «туше» найкращих у світі борців, у тому числі трьох чемпіонів світу, кількох чемпіонів Європи і десятки чемпіонів окремих країн світу.

Його називали «чемпіоном чемпіонів» — титулом, яким до нього ніхто не володів.

Іван Піддубний був тривалий час не лише найкращим борцем світу, а й пристрасним пропагандистом чесності у спорті.

Почуття заздрощів чи нездорового суперництва було йому незнайоме.

Велика популярність чемпіонатів із боротьби та велизезні прибутки антрепренерів приваблювали до спорту темних ділків та аферистів.

Змагання в Європі нерідко будувалися на попередній домовленості між антрепренерами й борцями.

Зі спортивного видовища змагання перетворювалося на театральну виставу із заздалегідь розподіленими ролями.

Іван Піддубний завжди рішуче відхиляв вигідні пропозиції махінаторів від спорту, до кінця життя пам’ятаючи напутні слова батька, який, випроводжаючи його колись із села до Севастополя на заробітки, сказав: «Пам’ятай, Іване, що роду ти з батька-матері козацького, запорозького, і що козаку честь дорожча матері, дорожча батька рідного. Запам’ятай, Іване, продаси честь — не син ти мені і я не батько тобі».

Піддубний прославився як великий майстер французької боротьби (у наш час її називають класичною), але коли в Америці, де не визнавали французької боротьби, йому довелося опанувати й боротьбу вільного стилю, він і в цьому виді був непереможний, у п’ятдесятирічному віці поклавши на лопатки молодого славнозвісного американського богатиря Колофа у двох сутичках поспіль.

Згодом були блискучі перемоги над іншими визначними атлетами світу.

Могутній, досвідчений, обережний Піддубний мав таку перевагу в силі й тактиці ведення боротьби, що спокійно й упевнено перемагав своїх набагато молодших, але самовпевнених і гарячкуватих супротивників.

Нью-Йорк, Чикаго, Філадельфія, Лос-Анджелес, Сан-Франциско, ряд інших великих міст Америки аплодували перемогам Піддубного.

Також, відомо, що коли Піддубному дали паспорт, в якому прізвище було записане через «о», а не через «і» й із національністю «русский», він, недовго думаючи, власноруч написав «і» замість «о», та замість «русский», вписав «українець».

Залишивши спорт, І.Піддубний був забутий всіма й останні роки життя провів у злиднях.

Іван Піддубний трохи не дожив до вісімдесяти років.

9 серпня 1949 року в Єйську тисячі людей проводжали його в останню путь.

Мав дві жінки: перша — Антоніна Квітко–Хоменко, друга — Марія. Онуки і правнуки живуть у Казахстані.

Після смерті Піддубного, йому так і не було поставлено пам’ятника, і лише після 1950-х років за допомогою влади США його спорудили, однак ненадовго.

Він був частково зруйнований, а офіційний напис: «Здесь русский богатырь лежит»(«Тут лежить російський богатир») перекреслили слова «Хохол, Петлюровец».

Нині в Україні робляться спроби відродити славу великого спортсмена.

Пам’ятник Івану Піддубному встановлено у його рідному селі Красенівка.

У цьому селі є Вулиця Івана Піддубного і проводиться традиційне свято богатирської сили.

Також у цьому ж селі діє Музей Івана Піддубного, а ще на честь нього названо СТОВ ім. Івана Піддубного, який діє у цьому селі.

Пам’ятник Івану Піддубному встановлено у російському Єйську, де він жив із 1927 року до самої смерті.

Також там є музей та парк, що носить його ім’я.

У багатьох містах України (передовсім Дніпрі, а також у Львові та Києві) існують вулиці на честь Івана Піддубного.

У 2015 році Олімпійський коледж став імені Івана Піддубного.

У кінематографі
«Борець і клоун» (1957, СРСР). Роль Піддубного виконав Станіслав Чекан.

«Знай наших!» (1985, СРСР, кіностудія «Казахфільм»). Роль Піддубного зіграв Дмитро Золотухін.

«Іван Піддубний. Трагедія силача» (2005, Росія, документальний)
«Піддубний» (2014, Росія). Роль Піддубного зіграв Михайло Пореченков. В Україні фільм заборонений через пропагандистський вміст.

Він залишив по собі легендарну славу атлета, ім’я якого стало символом незламної сили народу.

Донині в Україні, коли говорять про людей великої сили, кажуть: «Він — як Піддубний».