Він завжди з нами. Наш Льонька – космонавт

З нагоди 70-річча від Дня народження першого космонавта незалежної України, Героя України, нашого славного земляка Леоніда Каденюка в обласній бібліотеці ім. М. Івасюка відбулася презентація літературно-бібліографічного показчика «Серце віддане космосу».

Загалом у нього увійшло понад 600 дослідницьких матеріалів журналістів, фотознімків, які всебічно вияскравлюють життєвий путь нашого славного земляка.

Він завжди з нами, наш Льонька –  космонавт. І слова любові, що йдуть від щирого серця неодноразово чув і я особисто, часто буваючи і гостюючи в його рідних Клішківцях, де зродився і звідкіля для Леоніда й почався шлях у космос. Зокрема чув ці слова від батьків-освітян Ніни Андріївни та Костя Микитовича, котрі вклали в серце сина усе найкраще, аби збулася мрія і, що найголовніше для батьків,- він був патріотом своєї землі.

Але на те й життя, яке на певних етапах подвижництва нашого Героя не обминули і його прикрощами та негараздами. Хоч нечасто, але таки ставалося. Зокрема, тоді, коли Леонід Костянтинович удруге балотувався кандидатом у депутати ВР по своєму, як він підкреслював, округу. А чом би і не піти, коли для своїх виборців він зробив стільки доброго, корисного і вкрай необхідного, чого не спромоглася впорати вся депутатська братія вкупі взята. Та віщувалась якась тривога, щось недобре. Тому друзі, у тому числі і автор цих пекучих рядків радили Леоніду Костянтиновичу: «Іди в ті депутати по Києву, по Чернігову, та будь-де, де ти неодмінно переможеш. Тільки не вдома, де тебе, Леоніде, чи не на кожному кроці підло підсідають заздрісники, роблячи чорну справу та ще й «друзями» прикидаються.» А та чорна справа полягала в тому, що вони «друзі» з так званого найближчого оточення ходили від хати до хати, гроші людям роздавали, щоби Леонід таки не пройшов. Хтось брав, а дехто, можливо, й не брав. Але сталося так як ми й передбачали – Леонід не набрав тих голосів і, звісно, не пройшов.

Та Бог із ним, тим депутатством. Леонід Костянтинович продовжував повноцінно жити своїм життям: успішно працював на найвідповідальніших державних посадах, зокрема в галузі космонавтики, постійно бував на зустрічах, ні на день не забуваючи допомагати людям, які чали зверталися по допомогу. У тому числі і земляків з рідних Клішківців, з якими не поривав зв’язків до останку. І що взамін? Начебто похвально, що біля школи в Клішківцях, яка носить його ім’я, встановили барельєф, з нагоди чого, як пригадується з’їхалися побратими з усієї України. Вже по тому пам’ятному велелюддю вирішив заглянути на цвинтар, де упокоєнна вся рідня космонавта – батьки Ніна Андріївна та Кость Микитович, сини Володимир та Сергії. Гробівець ледве відшукали- так він через недогляд поріс бур’янами. Обпекло: та невже школа, зокрема її директор, лукаво словослав’ячи свого земляка-Героя не спромоглися бодай у день відкриття барельєфу во слову Леоніда Костянтиновича усім загалом прибрати гробівець? І таким чином гонор свій людський засвідчити? Не дійшло, бо заздрість клепку затуманила. Передусім директору у вишиванці, яку вип’ялює від чола до п’ят де треба і не треба.

Вже опісля організованої презентації такого потрібного, пізнавального заходу про життя нашого славетного краянина, з яким я тісно дружив десятиліттями спливла розмова, яку забути не можна. Якось Льоня за пів року до кончини попросив: «А давай, Ваню, махнемо в Карпати, на ті екзотичні місцини, про які ти з такою любов’ю, а головне зі знанням справи описав у своїх оповітках-образках. Коли зможемо?» «Таке кажеш, та хоч посеред ночі. Давно хотів тобі запропонувати». Мав на увазі побувати з Леонідом в Сараті, на місці знаменитої гаті (греблі), звідкіля чудо-дарабщики сплавляли по Черемошу найціннішу в світі карпатську деревину; на двох найбільших похованнях Першої світової війни (до 100 тисяч убієнних із двох воюючих сторін), у яких разом з рядовими спочивають також генерали. А ще для інтриги відвідати обійстя мольфара Прокопа Дарадуди на хуторі, названому на його честь. А також побувати у Марії Ткачук – тієї провидиці, яка загадує долю і, за твердженням Леоніда, її знає навіть українська діаспора США.

Та доброму задуму не судилося збутися. По певному часі по тій розмові душа нашого Льончика вознеслася на небеса. Але залишилася пам’ять про його світлу душу, той дар, завдяки якому Господь навічно дарував йому царство небесне.       

Іван Агатій

peredplata