Ось вже у п’ятнадцяте цього року отець Володимир Боровий УГКЦ повів чернівецьких прочан у пішу прощу до святого відпустного місця явленя образу матері Божої в Зарваниці, що у Теребовлянському районі Тернопільської області. Понад три десятки парафіян із кількох парохій Чернівецько-Коломийської єпархії зголосилися взяти участь у цьому пішому паломництві задля миру та спокою на Україні. Протягом чотирьох днів переходів їм довелось подолати понад 130 кілометрів. Наймолодшим учасницям лише трошки за двадцять, а найстаршому понад 66 років. Поєднані спільною ідеєю та індивідуальними намірами, в постійних молитвах та із духовними пісне співами, щоденною літургією в церквах, що траплялися на їх шляху, незважаючи на різну ступінь особистої фізичної підготовленості прочани прагнули подолати свої немочі тіла задля перемоги сили Духу.
Існує твердження, що всі ми прочани на цій дорозі життя, адже кожному практикуючому християнину доводиться долати свій шлях на життєвій дорозі наближення до Бога. В багатьох світових релігіях – відвідання святих місць є обов’язковою складовою вдосконалення душі в надії на прощення гріхів та майбутнє життя вічне. Чим, як не терпінням у подолання труднощів пішої прощі, ми можемо покріпити свою віру. Відвернення нас у цей час від наших повсякденних турбот дає більше часу та можливостей для душі на спілкування із Богом. Хіба Ісус Христос власним життям в роки його покликання не сходив тисячі кілометрів дорогами Близького Сходу. Подібне життя очікувало і його апостолів. У століття становлення Християнства саме ця форма несення Благої вісті була основною. Від міста до міста, від поселення до поселення, від родини до родини несли проповідники слово Боже. Допоки не існувало величних храмів та соборів саме близьке спілкування на лоні природи чи біля сімейного вогнища забезпечило виживання головної ідеї Християнства – усі ми діти одного отця, тож є членами єдиної великої родини, браттями та сестрами один до одного, близькими родичами у Христі Ісусі. Саме піша проща повертає нам цю можливість нести слово Боже і приймати його у власних домівках.
Переконаний, що християнським церквам вартує надати більшої ваги саме пішим прощам. Кожна єпархія повинна визначити не лише місця, до яких можна здійснювати одноденну , чи багатоденні прощі але і серйозно зайнятися розвитком тих місць, де прочани могли б знайти перепочинок, невибагливі й прості умови для сну та прийому їжі. Впевнений, що проща також чудова форма роботи із підлітками та молоддю. Адже саме вона надає можливість поєднувати їх прагнення до самостійності, отримання нових вражень та загартовує їхні тіла та душі. Милуючись чудовими краєвидами наших роз-маїтих природних ландшафтів людина більше проймається повагою та розумінням всієї величчі того Божого творіння, яким є наша Земля.
Протягом чотирьох днів переходів нам різне довелось побачити у дорозі.
В Заліщиках ми потрапили на похорон молодого хлопця, спортсмена, який підірвався на міні у зоні АТО, за сприяння місцевого священника та директора школи нас прийняли на ночівлю та пригостили безкоштовною вечерею та сніданком. Вранці, уся центральна дорога, що веде на Тернопіль була вставлена свічками. В Устечку , мальовничому селі на березі Дністра, нас розселили по хатах і там ми побачили, що люди самостійно намагаються вижити у цих несприятливих економічних умовах, намагаються використати своє розташування для ведення зеленого туризму і розвивають у межах своїх можливостей його інфраструктуру. Подивували ті зміни, які сталися у повернутому приміщенні замку та палацу в Язлівці. Понад 150 років там існував жіночий монастир. Знищений радянською владою він після повернення його сестричкам – монахиням поступово та настійно повертається до своєї минулої слави та діяльності. Там завжди раді прийняти паломників, часто організовують табори – реколекції для молоді різного віку. Відновлюють та реставрують знищені комуністичним режимом приміщення і територію, проводять щорічно фестиваль колядок. Тішили наші серця такі позитивні зміни, як і те, що на полях працює нова потужна техніка над збором чудового врожаю, на який можна сподіватися цього року.
Прикро було бачити під час ходи, як пустіють та занепадають наші окремі села. На одній із вулиць в одному із сіл більша частина садиб вже віяли пусткою. Всі учасники цьогорічної прощі йшли із намірами миру й сподіваннями, що нова влада зможе повернути робочі місця в села, дати їм нового поштовху для виживання та процвітання. Адже ми маємо таку прекрасну та благодатну країну, тож зуміймо її захистити від варвара-загарбника, не дамо її плюндрувати новітнім вандалам, збережемо її для прийдешніх поколінь.
Ярослав Волощук – член НСЖ України
peredplata
