Села над Прутом. Отчий край. Земля і люди
Кожне з цих слів дихає спокоєм, величчю, злагодою і якоюсь незбагненною ласкою. Ці слова лікують душу, наповнюють серця радістю. Як оті солов’їні мелодії, що заливають весняними ранками Луги верболозові вздовж швидкоплинного Прута, фруктові сади, цвітучі й пахущі, акаційні гаї та зелені діброви з синьо-фіолетовим рястом цієї неповторної української місцини.
В жодній енциклопедії світу не знайти нам цих чарівних людських поселень. Може в когось скластись враження, що їх взагалі нема на світі божім.
А Ревна і Стрілецький Кут є, існують у реальності на славнозвісній Кіцманщині вже давно. Вони знаходяться тут над Прутом з давніх-давен на її південно-східній запрутській частині, недалеко від Чернівців та поблизу двох високих гір Цецина (537 м) і Паланки (515 м) над рівнем моря.
Кажуть, села Ревну та Стрілецький Кут – ці істинні поселення сам Господь Бог тут над гірським Прутом колись створив і на довічне буття віруючим людям подарував, щоб молились коло Цецина й Паланки.
Ця обітована земля, що лежить поміж Прутом, Цецинем і Паланкою є одним із наймальовничіших куточків не тільки на благословенній Кіцманщині, але й на всій богослужній Північній Буковині. Вона володіє якоюсь магічною силою впливу на все навколишнє людське середовище. І дійсно, ця обітна земна ділянка наділена незвичайною силою впливу на хід людських вчинків, зокрема гіа Чернівецька височина.
Так благословенними Богом ранками мешканці Ревної і Стрілецького Кута, люди з лівого берега Прута: Мамаївців і Лужан, Шипинців і Дубівців шанобливо вдивляються як перші сонячні промені золотять барвисті ліси на теренах величавого Цецинсько-Паланчинського горбогір’я – цієї могутньої Чернівецької височини, яка займає територію, що знаходиться між Прутом на півночі і Сіретом на півдні і річками Дерелуй на сході і Глинницею на заході.
Споконвіку мешканці Ревної і Стрілецького Кута, Витилівки й Шубранця та інших лівобережних надпрутянських сіл любуються високою (400-500 м над рівнем моря) грядою пагорбів Чернівецької височини, які зранку сонячного дня виблискують переливчастими світлами їхні оселі.
Села Ревна та Стрілецький Кут – просторовий згусток людського бутгя ідуху, людського щастя і смутку. Людей як нині сущих, так і багатьох попередніх поколінь. Воскресити їх і їхні славні діла із небуття, показати сьогоденне життя, осмислити історичні, демографічні, соціально-економічні та духовно-культурні процеси побажали мешканці Стрілецькокутської (міжсільської) територіальної громади. Вони хочуть мати наукову працю про свої рідні села під назвою «Ревно.та Стрілецький Кут – чарівні села над Прутом» (історико-краєзнавчий нарис).
Це буде, не тільки сама історія цих сіл, але й їхнє сьогодення. А для тих, що ще не народились на світ, нинішнє сьогодення буде для них вже історією. І так мається продовжувати з покоління в покоління, бо людське життя триває.
Історико-краєзнавчий нарис – це оповідний науковий твір про природу і людське буття Ревняно-Стрілецькокутщини як невеликої території (краю). Краєзнавче дослідження – це системне (всебічне) вивчення їх природи, населення, історії, географії, економіки, етнографії, екології, культури тощо. Таке різноманітне й багатогранне дослідження повинно проводитись, як правило силами місцевих жителів, бо вони краще, ніж хто інший, знають свій рідний край.
Нині в Україні ключовою проблемою є дослідження сільських територій. Ві її розв’язання залежать реальні можливості відтворення зруйнованого злочинце В.Януковичем і його клікою всього господарства держави та захистит незалежність України від історичного ворога Росії. РФ веде гібридну війну на Донбасі, хоче знищити всю Україну і створити Новоросію на українських історичних землях. Президент В. Путін недавно заявив, що Україна не історична держава, тому не має права на існування.
Ось тому краєзнавче вивчення має проводитись під девізом – «Знай свій рідний край, дізнайся, що є для тебе найважливіше, як людини-патріота на йог території». Пов’язана ця вимога часу з тим фактом, що нині в сільській місцевості в цій сфері людської діяльності не все гаразд. Вона капітально запущена, сільських місцевостей населення намагається перебратись у великі міста. Працездатні люди, зокрема молоді з сіл виїжджають закордон, села відмирають, сільські території обезлюднюються, значні земельні площі не обробляються!
Диво-дивне-виголосив би буковинський селянин часів другої половини XI] століття, або першої – XX століть. Адже якраз село з давніх-давен було основою основ життя-буття на Північній Буковині. Саме в селах, а не в містах, споконвік проводиться обробіток землі, якраз тут вирощується хліб і все до хліба.
Недаремно в народі кажуть земля-годувальниця, а хліб усьому голова. ] Ревні, в Стрілецькому Куті, як і в інших селах Буковини кмітливі старші люд казали молодим: «Срібло-злото то є все болото, хліб шануйте!!! Бо гроші не будете їсти, голод був через неврожаї».
Ми вважаємо, що село – це плід зусиль природи і людини. Подібно до квітки село зобов’язане своєму виникненню і розвиткові, які тій території, її грунту й клімату, на які вони (квітка і село) виросли, так і тій наполегливій людській праці, яка їх посадила й виростила на світі божім.
Питання краєзнавчого вивчення порівняно невеликої території (міста, селі хутора) має не тільки пізнавальне, але й велике практичне значення для нашого сьогодення, бо як кажуть з маленького струмка починається велика ріка. На основі зібраних по селах первинних матеріалів можна відновити й вдосконалити загальну територіальну структуру (будову) господарства всієї країни.
Тому зібрані краєзнавчі матеріали повинні публікуватись у газетах для широкого обговорення.
Наукове краєзнавче обстеження людського поселення корисно починати вияснення його сучасної назви, оскільки назва має дуже важливе суспільне значення. Кожний дослідник передусім цікавиться назвою, а тому намагається встановити її етимологію, тобто з’ясувати звідки і коли, при яких обставинах вон з’явилась, якими були причини та передумови виникнення, зміни чи розвитку, ї: модифікація або заміна на інше тощо.
Дослідник краєзнавець намагається пояснити походження назви: чі відображає вона місцезнаходження, наприклад села (наприклад , Ставчани, тобто таке село, що лежить біля ставів), чи скажімо, вона (назва) має так звані патронімічне (відпатронімічне) походження залежно від «патрона» (латинок «патер» означає батько) – голови, власника, родоначальника громади. Наприклад, Іванківці – назва села пішла від імені Іоана (Івона), якому молдавський воєвода подарував це село за вірну службу. А село Гаврилівці має назву, що походить від імені монаха Гавриїла, який прибув на Кіцманщину з Радівецького монастиря з Південної Буковини (Румунія).
Щодо походження назв Ревної та Стрілецького Кута, то вони пов’язані з родом занять дуже давніх людей, які жили не на теперішньому місці цих сіл, а на виположених схилах Цецинсько-Паланчинського високого горбогір’я, яке є найвищим краєм Чернівецької височини.
Річ в тім, що на нинішньому місці наших поселень багато тисяч років тому мандрував величезний повноводний Прут. А пов’язане це з тим, що за науковими даними в Карпатах сотні тисяч років тому назад були потужні льодовики, які з потеплінням клімату почали інтенсивно розтавати і разом з дощовими водами ріка Прут покривала водою всю свою річкову долину. Тому селитись тут найдавнішим людям не було можливості.
За народними переказами на північно-західних схилах Цецина й Паланки давні люди використовували землю, ліси, луки, млаки й потічки, в яких збирали дикоростучі плоди, ягоди, гриби тощо. Але провідним видом їх діяльності було полювання на диких звірів, птахів за ради хутра, м’яса, шкіри, рогів та лов риби. Основним знаряддям їх праці був лук. Вони стріляли з лука, на дичину полювали, щоб якось виживати. Цих мисливців називали стрілцями.
Стрілецтво як мисливський промисел було поширене в давнину. Воно було розвинене не тільки на території сіл Ревної і Стрілецького Кута але й на широких просторах України. Це була .доба лука. Вона мала таке важливе значення в людській історії як доба бронзи чи доба заліза.
В нашій залісненій і багатій на дичину місцевості стрілецтво було особливо розвинене. Кажуть давні стрілці – це були спритні люди. Адже добре полювати стрілами з лука на дичину в горбистій залісненій місцевості не легке діло було. Це були мужні бойові люди. В них на полюванні панував порядок, певна єдність дій у спільній справі.
Згодом за народною етимологією цей, так би мовити стрілецький мисливський полігон, ця місцевість у підніжжі Цецина стала називатись Кутом стрілців або Стрілець Кут. Остання назва фігурує на карті Буковини періоду австрійської адміністрації. Але з плином часу у розмовному лексиконі появилась назва Стрілецький Кут.
Так само за народною етимологією зародилась назва «Ревна». Вона походить від назви одного невеликого пагорбика «Ревда», що на пагорбі Микулінка, з часом в розмовах між людьми назва Ревда трансформувалась на Ревну. Під цією назвою і існує село Ревна вже багато століть.
Так з року в рік, із століття у століття існують гарно збудовані і упорядковані села Ревна й Стрілецький Кут, де живуть роботящі люди. І за цим не лише потуга природного довкілля, але й передовсім енергія людської праці. Праці тих, хто засиляє цю місцевість з давніх-давен, вкорінився у ній, полюбив її як свою рідну незамінну Землю, оспівану у думах і співанках, землю предків, що полягли за неї в боях і упокоївся в ній, залишивши на ній свій незгладимий часом слід.
Мешканці села Ревної та Стрілецького Кута
Василь Галушка, Корнелій Тащук
peredplata
