Украінські правлячі політичні партіі – на смітник історіі

Украінські правлячі політичні партіі – на  смітник історііШановні Буковинці! В одному зі своїх звернень з приводу подій, які мали місце на сесії Чернівецької обласної ради 25.12.2015 р. я писав, цитую: «Народ ніколи не помиляється, а якщо і помиляється, то його треба навчати, переконувати…» Таке висловлювання, очевидно, було частково помилковим. Історія знає приклади коли народи помилялися: радянська Росія після 1917 р., Німеччина 1933 р… Наслідки помилок великих народів, а точніше їхнього одурманення, для історії було катастрофічним. Чого тільки коштує світу, та і росіянам, зомбоване російське сьогодення?

Не будемо вдаватися до економічного аналізу розвитку держави за період її незалежності. Це було висвітлено в моїй статті: «Чи дочекаємося ми українського Де Голя» в газеті «Молодий Буковинець» від 31.03.2016 р. Зупинимося на діяльності правлячих політичних партій, настроях в громадянському суспільстві, довіри, або зневіри до політичних лідерів. Хтось з класиків казав, що політика є концентрованим виразом економіки. Він – не помилявся. Сьогодні, однозначно можна стверджувати, що характерною ознакою українського політикуму є дешевий популізм, політична корумпованість, чвари політичних еліт, що призвело суспільство до поділу на колишніх «регіоналів» і всіх інших, «чужих» і «своїх». Але тільки між собою (олігархами) вони завжди будуть своїми, а для народу – чужими. Це яскраво відображено у діяльності нашого парламенту. Якщо є політична доцільність, та ще і прохання президента і «свої» і «чужі» голосують конституційною більшістю – більше 300 голосів. Навіть при Януковичу такого «розуміння» в парламенті не було. Тому з легкістю голосується бюджет країни, обрання генерального прокурора Ю.Луценка, зміни до Конституції з питань правосуддя в період ведення війни. Очевидно, що проводиться генеральна репетиція, для того щоб змінити Конституцію відносно особливого статусу Донбасу…

Водночас, простим людям стає все більш незрозумілою діяльність демократичної опозиції: радикальної партії Ляшка, «самопомочі», «Батьківщини». Виявляється, що у Верховній Раді дві опозиції – демократична і «не дуже».

Ти, народе, помиляєшся, якщо повіриш, що тебе захистить демагог Ляшко. До парламенту він прийшов під крилом капіталу і правої руки Януковича. Тому він і боїться записів «чорної» бухгалтерії партії регіонів. До речі, без такої бухгалтерії, а точніше вкрадених у народу грошей жодна із правлячих партій не була б у парламенті. Парадокс української політики – обкрадати свій власний народ, щоб потому маніпулюючи цим самим народом зайти в парламент, аби ще більше «допомогти» йому. Ляшко став політичним шахраєм, як і його перші покровителі Лазаренко і леді «Ю». Тимошенко обібравши газовою угодою з Путіним Україну до нитки, зараз видає себе за єдину правомірну захисницю народу від кремлівської банди. На постійних телешоу у Шустера , інших каналах, вона дуже переживає за підвищення соціально-економічних стандартів. Що їй заважало це зробити під час президентства Ющенка, коли Тимошенко була прем`єром? Відповідь на поверхні. Ющенко з партією «Наша Україна» разом з Тимошенко були тісно пов`язані з кримінально-олігархічною «амбарною книгою». Це підтверджують генерал Москаль, народний депутат Лещенко. Потім корумпована еліта за жорстким квотним політичним принципом роздає державні посади на місцях, таким же незамінимим ,як і вони самі, «любим друзям». І вже тоді, всі разом, вони «будують» європейську правову державу,\”боряться\” з корупцією. Такий стан речей зневірює багагатьох громадян як до політичних партій так і до парламенту. З цих причин падають рейтинги партії Порошенка та «Народного фронту». Якщо у жовтні 2014 р. вони разом здобули 44% голосів, сьогодні сумарний рейтинг цих двох партій складає 14% опитуваних. На своїй конференції від 03.06.2016 р. президент Порошенко стверджував, що всі виборчі кампанії його партії і його як президента фінансувалися власними коштами і сплачувалися податки. Припустимо! Хто тоді фінансує інші політичні партії, які діють в Україні як бізнесові проекти великих олігархічних груп? Звідки, наприклад, у демократа – журналіста Добродомова мільйони, щоб у кожній області на платній основі утримувати партійні осередки його партії, орендувати дорогі офісні приміщення, не «злазити» з програм Шустера, що коштує великих грошей? Хто вкладає мільйони в партії «Свобода», «Самопоміч»? Яке походження цих грошей? Чому ніхто не розслідує? Я вже не кажу про такі партії як «Відродження», «Воля народу» і їм подібні.

Можливо десь появилися олігархи – демократи які тільки і думають про народ?

Запитань більше ніж відповідей. Чому, наприклад, не фінансують генерала армії М.Г. Маломужа, якого майже не бачимо на телеекранах. Знана у світі як принципова, порядна і чесна людина, він неодноразово попереджав політичне керівництво країни про можливість анексії Криму, експансії на Сході України. Сьогодні він за власні кошти відвідує обласні центри, щоб донести до людей ту правду, яка губиться серед політичної тріскотні. Такі люди мають свою гідність і честь, вони не продаються і не розмінюються.

Народу України упродовж 25 років нав`язують гасла єднання, скасування депутатської недоторканості, боротьби з офшорами, бідністю, корупцією. Одні гасла! Все це довело до краху, куди ж далі? Далі ясно, що нас чекають нові тарифи і податки у кишені ахметових, фірташів, пінчуків, бойків, коломойських та інших. В Україні війна,народ біднішає, а капітал гребе міліарди. І він тебе, повір народе, переможе, якщо будеш несвідомим та байдужим. Найбільше вбиває байдужість. На нього працюють і парламент, і закони, і влада, і правоохоронні органи, а сьогодні ще бідність, корупція і війна. Треба визнати, що капітал навчився не тільки красти і вивозити міліони в офшори, але й приватизовувати політичні партії, ЗМІ, розум, маніпулювати свідомістю. Народе! В Конституції України записано, що ти є єдиним джерелом державної влади. Сильно ущипни себе. Можливо, це вже і не ти, а твоя зманіпульована свідомість?

Ви думаєте інакше? Думати можна по всякому, а реальність така яка Є, і тим хто розуміє гріх мовчати, народові треба казати правду, щоб він не помилявся на своєму історичному шляху.

Валерій Руснак,
історик, громадський діяч