Протягом XX століття сталося ряд подій, які надовго, а можливо – і назавжди залишаться в пам’яті людства, в його історії. Однією з таких подій було прийняття 10 грудня 1948 р. в Парижі Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини. Дата прийняття Загальної декларації щорічно відзначається у всьому світі, як Міжнародний день прав людини.
Історія свята починається з 1950 року, коли Генеральна Асамблея ООН (Резолюція № 423-V) запропонувала всім державам і зацікавленим організаціям відзначати 10 грудня як День прав людини. Саме цього дня з’явився перший міжнародний документ, в якому були задекларовані права людини. Більшість держав світу та міжнародних організацій офіційно визнали це свято й стали проводити відповідні заходи.
У всіх народів завжди існували моральні та правові кодекси на захист людської гідності, які визначали межі втручання державної влади у життя простої людини. Але зазвичай відносини у площині «влада – людина» були об’єктивно нерівними. Запровадження єдиної міжнародної системи захисту прав людини стало одним із найважливіших завдань.
До поняття «Права людини» людство прийшло не відразу. Вперше про права особистості заговорили французькі просвітителі Вольтер і Жан Жак Руссо. Пройшло ще майже два сторіччя, перш ніж людство дозріло до поняття і прийняття загального кодексу прав людини. 10 грудня 1948 року Організація Об\’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини, що проголошує права особистості, цивільні і політичні права і свободи (рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші).
Питання про необхідність розробки декларації прав людини було підняте США в ході роботи над Статутом Організації об’єднаних Націй у 1943-1945 році. Саме в цей період проблема створення механізму міжнародного захисту в області прав людини стала дуже актуальною, причини цього були згодом сформульовані в Преамбулі Загальної декларації прав людини.
Підготовка Загальної декларації прав людини відбувалася в умовах складної дипломатичної боротьби, а її ухвалення було результатом розгляду і погодження різних поглядів і точок зору. Виявлялось це у тому, що західні держави орієнтувалися на Французьку декларацію прав людини і громадянина 1789 р., Конституцію США 1787 р. та інші документи, що проголошують природний характер прав і свобод людини, які належать кожному з моменту народження.
У Декларації заявлено, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх особових відмінностей і від різниці в політичних системах їх країн. Декларація не носить обов\’язкового характеру. В основу документа були покладені всі напрацювання людської думки, які були на той момент у даному питанні. Це був перший досвід колективної розробки універсального документа з прав людини.
Загальна декларація прав людини спонукала людство до розробки та укладення численних конвенцій, декларацій та протоколів з прав людини: у 1948 р. було ухвалено Конвенцію про попередження злочину геноциду та покарання за нього, в 1949 р. — Женевські конвенції про захист прав людини під час збройних конфліктів, 1950 р. — Європейську Конвенцію захисту прав людини та основних свобод, 1959 – Декларацію прав дитини, в 1966 р. — пакти про права людини тощо . Також було створено різноманітні установи та посади для більш об’єктивного дотримання державами прав людини – Комісія ООН з прав людини та Уповноважений з прав людини.
Принципи Загальної декларації було взято багатьма державами до уваги при створенні Основного закону — Конституції. Під словосполученням «права людини» зазвичай мають на увазі відносно невеликий набір прав і свобод, їх ще називають фундаментальними правами та свободами, без дотримання яких неможливе нормальне існування та розвиток людини в суспільстві. Часто їх також називають конституційними правами, тобто такими, що закріплені в конституціях держав; саме у відношенні цих прав і свобод встановлюються міжнародні стандарти прав людини та їхнє дотримання перевіряється міжнародними правозахисними організаціями. Перелік таких прав даний у Загальній декларації прав людини.
Спираючись на міжнародно-правові стандарти, проголошені в Декларації, у 1996 році Верховна Рада України прийняла Конституцію України. В ній зазначено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов\’язком держави. Конституція України — основний Закон нашої держави — увібрала фундаментальні положення Декларації, зокрема, щодо верховенства прав людини, рівності і непорушності її прав, права людини на свободу і особисту недоторканість, на достатній рівень життя тощо. За оцінкою експертів, положення Конституції України повною мірою відповідають Загальній декларації прав людини.
Гідний внесок у становлення прогресивних уявлень про права людини зробив український народ. Ним була створена низка яскравих взірців правової думки і нормотворення, у яких отримали своє втілення такі найвищі суспільні цінності, як законність, свобода, рівність, повага до особи та ін. Чимало демократичних інститутів і гуманітарних ідей (народовладдя, відмова від смертної кари, віротерпимість, виборність суддів тощо) дістали розвитку саме на території України. Суттєво вплинуло на подальший розвиток прав і свобод людини і громадянина в Україні її прийняття 9 листопада 1995 р. у члени Ради Європи. Наша країна, ставши членом цієї організації, приєдналася до великої кількості відповідних багатосторонніх європейських конвенцій та взяла на себе конкретні зобов’язання щодо імплементації їх норм у національне законодавство.
Закони України надають усім громадянам у випадку порушення їхніх прав і свобод або незгоди з діями органів влади і посадових осіб, звертатися в судові інстанції. Ст.55 Конституції говорить, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Також кожний громадянин має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини. Після використання всіх національних засобів правового захисту громадяни мають право звертатися за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові установи або міжнародні організації, членом або учасником яких є Україна. Крім цього, кожний має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушення і протиправних зазіхань.
Ідея прав людини визначає стан відносин держави з людьми лише тоді, коли для цього сформується потужна суспільна вимога. Адже права людини шануються в першу чергу тому, що їх визнає суспільство, а не лише тому, що їх проголошують уряди.
Ураховуючи важливе значення правової освіти в дальшій розбудові України як правової держави, вихованні у громадян поваги до закону і прав людини Президентом України відповідно до Указу від 8 грудня 2008 року № 1149/2008 започатковано проведення Всеукраїнського тижня права метою якого є виховання у громадян поваги до закону і прав людини.
Цей тиждень потрібно розглядати як можливість накреслити плани для подальшої роботи, а її більш ніж достатньо для всіх: від пересічного громадянина, який мусить відстоювати свою гідність щодня, до Президента держави – гаранта прав і свобод громадян, від правоохоронців, що зобов’язані захищати охоронювані законом права та інтереси громадян, до законодавців, які повинні приймати закони в інтересах всього суспільства, а не окремих його членів.
Всеукраїнський тиждень права ініційовано 21 травня 2008 року Координаційною радою молодих юристів України при Міністерстві юстиції України. Завдяки підтримці Президента України (Указ Президента України від 8 грудня 2008 року № 1149/2008) Тиждень права має статус державного. Сьогодні цей форум носить характер національної правової традиції та включає у себе цілу низку заходів, акцій, конкурсів тощо. Всеукраїнський тиждень права проводиться щороку в тиждень, що включає 10 грудня – День прав людини, який відзначається в пам’ять проголошення Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році Загальної декларації прав людини.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 року № 627-р затверджений план заходів з проведення у 2016 році Всеукраїнського тижня права.
Прийняття розпорядження сприятиме якісній організації та проведенню заходів, спрямованих на захист прав і свобод людини й громадянина, проголошених Конституцією України, позитивно вплине на правову інформованість населення з питань прав людини; сприятиме формуванню позитивного іміджу України на міжнародному рівні, стане черговим етапом розвитку національної правової традиції.
В рамках проведення Всеукраїнського тижня права, який проходить з 5 по 9 грудня 2016 року проводиться значна низка різноманітних правоосвітніх та право виховних заходів.
Під час цього масштабного загальнонаціонального правового форуму кожен правник чи правнича інституція мають зробити безпосередній внесок на благо суспільства, співгромадян. Тиждень права спрямований на утвердження в Україні правової держави, на підняття рівня правової культури, поваги до найвищих цінностей, які охороняються правом.
Тиждень права є широкомасштабним правовим заходом, який проводиться у державі. Він узагальнює собою цілу низку соціально-значимих заходів. Їхня відкритість дає змогу долучитися до участі у проекті всім бажаючим: як у статусі гостя, безпосереднього учасника чи члена організаційної групи, так і ініціатора проведення того чи іншого заходу, акції чи конкурсу, благодійника чи мецената проекту.
Юрій МІНТЕНКО
начальник управління реєстрації нормативно-правових актів,
правової роботи та правової освіти
Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області
peredplata
