На Буковину приїхав Гройсман. І нема на це ради

На Буковину приїхав Гройсман. І нема на це ради

Не пройшло й однієї години, як прем’єр-міністр Володимир Гройсман прибув до Чернівців. Але за цей час його незлюбили тисячі чернівчан. Особливо водії, яким довелося їхати тоді, коли й прем’єр. Або раніше. Поліцейські всі авта зупиняли і чекали вони проїзду важливої персони в Україні.
Перед прибуттям Гройсмана до палацу Академічний, де мала відбутися зустріч з викладачами БДМУ та медиками, зала заповнена. Професори і доктори про щось тихо перешіптувалися. При вході стоїть «рамка». Поза неї навіть миша не пробіжить.
Заходжу. Зупиняють.
– Хто такий? – питають.
Відповідаю. Шукають у списках.
– Є такий. Все залізне – на стіл. Телефон, камеру і т. д.
Викладаю. Проходжу «рамку».
– Вам наверх…
Чому це мені туди, коли Гройсман має бути внизу?! Але підкорююся. Верх також заповнений світочами науки і медицини. Сидять тихо. Чекають Гройсмана. Нема. Тож спробував зійти до низу. Не тут то було. На сходах з’явилася людина, котра зауважила, що проходу нема. Через 10-15 хв. прибуде прем’єр. Тож треба чекати прибуття тут, де стоїш. І не рухатися вперед-назад.
Стою. Чекаю. Нема Гройсмана. Мені набридло чекати. Виходжу. Щоправда, не зупинили. Але дуже уважно дивилися у спину.
Поки що все. Гройсман ще пересувається Чернівцями.
А мені згадалася фотографія, яку днями у ФБ виклав почесний консул Австрії в Україні Сергій Осачук. Там фотограф зловив президента Австрії серед віденців. Президент їхній навіть пішки не виділяється від своїх земляків. За плечима у нього якийсь невеличкий наплічник. Напевне, купував щось у магазині чи на базарі, та й поклав у наплічник. А перед цим стояв у чергах, якщо вони були (зараз в Австрії передріздвяні ярмарки, тож скрізь черги), розраховувався, як усі – у касах. Ходив, як усі – вулицями. І жив, як усі австріяки. Він не заважав їм. Вони не заважали йому.

На Буковину приїхав Гройсман. І нема на це ради

Коли в Україні буде так, як в Австрії?..
Петро Кобевко
Р.S. Мав надію до сьогодні, що Україна має нову владу, молодих керівників, котрі видають себе за європейців, володіють мовами, мають відповідну освіту. Тож чого ще їм треба, аби стати справжніми європейцями?!