Захист житлових прав неповнолітніх

Сьогодні в нашому суспільстві чи не найголовнішим для кожної людини є питання наявності житла. Питання житла є одним із самих нагальних: без нього неможливе ні сімейне життя, ні продуктивна праця, ні навчальна, ні творча діяльність. Тобто, житлові права є одними з найголовніших для сучасної людини. Розуміючи це, наша держава прагне створити ефективні механізми захисту цих права.
Одним із конституційних прав громадян є право на житло. Гарантіями здійснення цього права є обов\’язок створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; надання державою та органами місцевого самоврядування відповідно до закону житла безоплатно або за доступну плату.
Права і свободи людини закріплюються і в міжнародних актах, які є частиною національного законодавства України, у разі надання Верховною Радою України згоди на їх обов\’язковість. Загальна декларація прав людини 1948 року передбачає право кожної людини на такий життєвий рівень, який є необхідним для підтримання здоров\’я і добробуту її самої та її сім\’ї. У Декларації зазначено, що необхідний життєвий рівень забезпечує, зокрема, житло. Аналогічне положення міститься в пункті 1 статті 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, в якому, крім вказаного, закріплено обов\’язок держав – учасників Пакту вживати необхідних заходів для забезпечення здійснення такого права.
Особливі гарантії встановлені для захисту житлових прав дітей. У Вас може виникнути питання: навіщо захищати права дітей від їх власних батьків? Але слід констатувати, що достатньо складна соціально – економічна ситуація в країні в цілому, стрімкий розвиток і безперестанне коливання ринкової нерухомості створюють достатньо складні умови для захисту житлових і майнових прав повнолітніх громадян України, а тим більше дітей. Не можна забувати і про сім\’ї, які опинились у складних життєвих обставинах, у яких начебто люблячі батьки заради пляшки оковитої чи дози наркотиків здатні залишити свою дитину без даху над головою.
Незважаючи на законодавчо встановлений обов\’язок батьків дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах, деякі батьки по-різному розуміють свій обов\’язок. Чимало дітей, які потрапляють до притулків, залишилося без житла саме через зловживання батьківськими й опікунськими правами і неналежне виконання службових обов\’язків посадовими особами органів опіки та піклування. Саме органи опіки та піклування мають стояти на сторожі прав дитини. Так, батьки не можуть без дозволу цієї інституції вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов\’язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.
У свою чергу, неналежне виконання батьками своїх обов\’язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов\’язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном. Кожна дитина, в тому числі усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна. У разі визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісно відсутніми дитина має права на утримання за рахунок їх коштів і майна.
Суд у разі позбавлення батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріальну контору за місцем знаходження майна та житла. Діти-члени сім\’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Дозвіл органу опіки піклування потрібен і в тому випадку, якщо має місце лише реєстрація (за старою звичкою, її часто називають «прописка») дитини в житловому приміщенні.
Органи опіки та піклування зобов\’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.
Якщо батьки, опікуни, піклувальники не виконують рішення щодо збереження майна дитини, служба у справах дітей подає голові міської ради клопотання про необхідність звернення до суду з метою захисту майнових та житлових прав дитини.
Необхідно сказати, що дитина може бути самостійним власником майна. Майно, яке батьки придбали для розвитку, навчання та виховання дитини (наприклад, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини. І батьки зобов\’язані дбати про збереження та використання майна дитини у її інтересах.
Крім того, дитина віком від 14 до 18 років має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, та навіть самостійно укладати договір банківського вкладу, в подальшому розпоряджаючись цим вкладом на власний розсуд.
Що ж до конституційного права дитини на житло, то відповідно до положень Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка є членом сім\’ї наймача або власника житлового приміщення, має право користування займаним приміщенням на рівні з власником чи наймачем. Крім того, неповнолітні діти мають право вселення в житлове приміщення до своїх батьків без попередньої згоди власника приміщення.

В’ячеслав ХОХУЛЯК
начальник Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області

peredplata