А хто це там ціпком постукує,
йдучи повз митрополичий мур?
Ви здогадалися, панове?
То містом йде Іван Снігур.
Він йде у файнім капелюсі,
увесь у білій сивині.
І тінь його ледь-ледь хитається,
відбившись на старій стіні.
Його вітри епохи гнули,
а він життям йшов навпростець.
Він йшов крізь болі і тривоги,
терновий несучи вінець.
Не раз він кров’ю умивався
від лиха, злигоднів, тортур,
Та перед ними не схилявся
Іван Назарович Снігур.
Казав він нам відверто в очі,
що ми не бидло, не раби
Й збирав по закутках, задвірках
народу нашого скарби.
Йому брехали можновладці
і городили нишком мур,
Щоб стерти з пам’яті нащадків
святе ім’я Іван Снігур.
Та щезнуть карлики-пігмеї,
його душителі-жлоби,
Ті, що ховали від народу
ним урятовані скарби.
Я твердо вірю, що нащадки
бюрократичний втрутять мур.
Ніхто не cтре у наших душах
святе ім’я Іван Снігур.
peredplata
