21 червня 1971 р експедиція під керівництвом Бориса Мозолевського безрезультатно завершувала археологічні дослідження Товстої Могили. Ну, як же так? Він же у гуртожитку перед від’їздом залишив записку «Зобов’язуюсь знайти щось велике і блискуче». І нічого. Зараз обід, хлопці на честь завершення роботи на кургані купили пива. Закінчать пити – і шабаш. І вже перед самим виходом Борис Миколайович спустився за природною потребою.
14:30 – найважливіша дата у житті Бориса Мозолевського. Про цю неймовірну мить у «Скіфському степу» Бориса Мозолевського читаємо: «Я розчистив один із сагайдачних наборів під стінкою дромосу і, згортаючи густий глиняний чамур, що вкривав долівку, відчув, як пальці щось боляче шкрябнуло (то був «гострий козячий ріг» пекторалі! – Авт.). Я побачив, як зблиснуло золото, і якимсь невідомим відчуттям збагнув, що це саме те: річ була велика і явно лежала на своєму первісному місці, не зрушена грабіжниками. На хвилю я заціпенів…». Борис Миколайович покликав колегу (Євгена Черненка) – і вони вдвох «підняли пектораль із долівки, обмили її в копанці, зробленій для стікання води, винесли до світла у вхідну яму і, як діти, почали від радості цілувати. Перед нами була річ справді небачена. Вага пекторалі 1150 грамів, діаметр 30,6 сантиметра…».
З легкої руки археолога Євгена Черненка за цим казково красивим знаком необмеженої царської влади закріпилася її нинішня назва – «пектораль». Знайдена пектораль із золота 958-ої проби датується IV ст. до н.е.
Найбільше відкриття археології ХХ століття, «поема золотого сонячного сяйва», якому передували 35 років непростого життя непосидючого упертюха-мандрівника, поета, шукача пригод «на свою… голову». Вражає сміливість українців-упертюхів! Знаючи, що відкриття такого рівня осідають у музеях митрополії, Борис Мозолевський, надягнувши на шию вишукану прикрасу філігранної грецької роботи, чудо «мікромініатюрної» ювелірної техніки, 1150-грамовий шматок чистого золота, зверху – засмальцьовану стару тілогрійку, привіз її до Києва.
А потім куди? Борис Мозолевський жив у гуртожитку, тому подався до авторитета – Олеся Гончара. Той назвав знахідку «поемою сонячного каменя», але відмовився її залишити у себе.
І от кандидата на відправку до Мордовії приймає перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест. На зустрічі також були голова Інституту археології Федір Шевченко та президент АН УРСР Борис Патон. Бесіда була дуже плідною: археолог, який жив у гуртожитку, отримав трикімнатну квартиру; зарплата у 98 крб. зросла до 200 крб. Окрім того, 500 крб. премії. Попри тиск Москви, скарб залишився у Києві (зберігається у Музеї історичних коштовностей України).
Дві третини скіфського золота у фондах Музею історичних коштовностей України — знахідки експедиції Мозолевського.
peredplata
