Долина річки Хунза знаходиться на кордоні Індії і Пакистану, її ще називають «оазисом молодості».
Чому? Тривалість життя місцевих жителів – 110-120 років. Вони майже ніколи не хворіють і виглядають молодо. Їх довголіття досі заводить в глухий кут дослідників.
Жителі долини Хунза, на відміну від сусідніх народів, зовні дуже схожі з європейцями. Згідно з легендою, карликова горська держава була закладена воїнами армії Олександра Македонського під час його Індійського походу.
Хунзакутів веселить той факт, що когось ще називають гірським народом. Адже вони влаштувалися біля знаменитого «місця гірської зустрічі» – точки, де сходяться три найвищі системи світу: Гімалаї, Гіндукуш і Каракорум. Сьогодні Хунза управляється пакистанським Міністерством у справах Кашміру і Північних територій. Одна з основних визначних пам’яток Хунзи – льодовик, який широкою холодною річкою спускається в долину.
У них власна мова – бурушасхі (Burushaski, спорідненість якої до цих пір не встановлено ні з однією з мов світу, хоча всі тут знають і урду, а багато – англійську). Вони сповідують іслам, але не той, до якого ми звикли. Тому в Хунза ви не почуєте звичних закликів на молитву. Звернення до Бога – особиста справа і час кожного.
Хунзи купаються у крижаній воді навіть при 15-градусному морозі, до ста років грають в рухливі ігри, 40-річні жінки у них виглядають як дівчата, в 60 років зберігають стрункість і витонченість фігури, а в 65 років ще народжують дітей. Влітку вони харчуються сирими фруктами і овочами, взимку – висушеними на сонці абрикосами і пророщенини зернами, овечою бринзою.
Цікаво ще дещо: під час «голодної весни» (період, коли фрукти ще не достигли; триває 2-4 місяці) вони майже нічого не їдять і лише раз в день п’ють напій із сушених абрикосів. Такий піст зведений в культ і строго дотримується. Шотландський лікар Мак Каррісон, який першим описав “Щасливу долину”, підкреслював, що споживання білків там знаходиться на нижчому рівні норми, якщо взагалі це можна назвати нормою. Добова калорійність Хунзів становить в середньому 1933 ккал і включає в себе 50 г білка, 36 г жиру і 365 г вуглеводів.
У книзі «Хунзи – народ, який не знає хвороб» Р. Бірхер підкреслює такі дуже суттєві переваги моделі харчування в цій країні:
- перш за все воно вегетаріанське;
- велика кількість сирих продуктів;
- в щоденному раціоні переважають овочі і фрукти;
- продукти природні, без будь-якої хімізації, і приготовані зі збереженням всіх біологічно цінних речовин;
- алкоголь і ласощі споживають виключно рідко;
- дуже помірне споживання солі;
- продукти, вирощені тільки на рідному ґрунті;
- регулярні періоди голодування.
У 1984 році один з хунзакутів, якого звали Саїд Абдул Мобуд, прибув в лондонський аеропорт Хітроу. Він привів у здивування працівників еміграційної служби, коли пред’явив паспорт. Відповідно до документа, хунзакут народився в 1823 році і йому виповнилося 160 років. Мулла, який супроводжував Мобуда зазначив, що його підопічний вважається святим в країні Хунза, що славиться своїми довгожителями. У Мобуда відмінне здоров’я і здоровий глузд. Він прекрасно пам’ятає події починаючи з 1850 року.
Про секрет довголіття місцеві жителі говорять просто: будь вегетаріанцем, працюй завжди і фізично, постійно рухайся і не міняй ритму життя, тоді і проживеш років до 120-150.
peredplata
