Побиття 18 травня охоронцем «антифашистського мітингу» журналістки 5 каналу викликало великий політичний скандал, що став неприємною несподіванкою для Партії регіонів. Принаймні, недолугі «виправдання» партійців та самого міністра внутрішніх справ підтверджують думку, що коли провокації владою й планувалися, то пішли вони не за сценарієм.
Тим часом події, що відбулись просто під стінами столичного главку міліції, де кількадесят «свободівців» атакували бронеавтомобіль з провокаторами, після чого самі були атаковані групою бойовиків-«антифашистів», підняли цікаве питання про роль і місце у вітчизняній політиці представників так званих «молодіжних субкультур».
Тривожних фактів тут два. По-перше, голомозі бойовики останнім часом регулярно помічаються в силових акціях проти політичної опозиції та просто незгодних з якимись діями влади. Хрестоматійним став приклад минулих парламентських виборів, коли характерні персонажі, прикидаючись журналістами, блокували й зривали роботу виборчкомів на округах, де перемагала опозиція. Водночас і після виборів їхні «послуги» виявились запитаними. Так, аналогічні персонажі брутально напали 8 травня на жалобний мітинг у Дніпропетровську, де група громадян виступила з ініціативою вшанувати замість Дня перемоги День жалоби разом з усією Європою. Як і 18 травня у Києві, міліція була присутня, але не реагувала на насильство.
По-друге ж, бойовики, котрих в обмін на такі послуги «кришують» правоохоронці, часто належать до відверто неофашистських та неонацистських структур. І виходить, що чинна влада під гасла про «боротьбу з нацистами» (в особі політичних опонентів) власноруч вирощує найсправжнісіньких расистів.
«Навіть між своїми немає жалю»
Як запевняють наші співбесідники з відповідних молодіжних неформальних структур, давня й запекла боротьба між ультраправими та їхніми вуличними опонентами з «антифашистів» (т. зв. «антифа») не заважає деяким представникам протилежних течій «працювати» разом. Так, серед бойовиків, що билися в Києві зі «свободівцями» 18 травня, нібито фігурували і декотрі особи, що називають себе «антифа», і цілком безідейні, і начебто праві футбольні фанати. Серед останніх у першу чергу «засвітилися» так звані «коні» – фанати нині неіснуючого київського ЦСКА. Проте співбесідники Тиждень.ua запевняють, що рекрутувати на цю акцію намагались і бойовиків з лав «хохлів» – відомих своїми ультраправими поглядами прихильників столичного «Динамо».
При цьому, розповідають джерела, попри ідеологічні суперечності більшість неформальних течій сповідують схожі, по суті своїй, фашистські практики. «Зараз ці культури набирають дуже великої популярності серед молоді. Дехто іде через моду та бажання позиціонувати себе, як хлопця, що може вирішити проблеми. Дехто через свої психологічні проблеми, або практику стикання з ворогами ідеології», – розповів один зі співбесідників. – «В ці структури хлопці потрапляють з 13 років».
За словами досвідчених учасників вуличних бійок (котрі вони називають «махачами»), лише в Києві на міліцейському обліку стоїть порядку 5 тисяч молодиків, задіяних у різного роду «бійцівських клубах». Ці останні можуть перетинатися, а можуть і не перетинатися з осередками футбольних фанатів. Вони також можуть мати більш чи менш яскраво виражену ідеологію, а можуть наслідувати лише зовнішні ознаки тих чи інших «ідейних» структур.
Наймолодші учасники боївок називаються «бонами». Загальна маса – «м’ясом». Нарешті, є еліта – «бійці». Керує ж усім «основа» – це, власне, вожді та ідеологи в прямому значенні слів.
Бійка є не лише бізнесом (про що нижче), але й, у певному сенсі, філософією життя цих громадян. «Коли йде просто «махач» між різними «основами», для тренування, «основи» проходять попередньо і вираховують кожний патруль, відстань до райвідділу міліції, наявність камер, наскільки часто ходять громадяни на території. Такі «махачі» іноді відбуваються просто серед білого дня, або в обідню перерву. Організація таких «махачів» є демонструванням простої сили…», – розповіли Тиждень.ua на умовах анонімності учасники подій. – «Ці хлопці – натреновані бійці, їх з самого початку перевіряють на витривалість та силу. Навіть між своїми немає правила жалю, поки «основа» не припинить бійку, тож вона може тривати до першої крові, або до перелому».
Не просто бізнес
В ідеалі, «основа» керує абсолютно всім. Живуть хлопці зі своїх внесків (стандарт біля 50 грн. на тиждень у щось на кшталт профспілкової каси) та замовлень. Навіть коли є замовлення, внески не відміняються. Але основне джерело доходів, запевняють наші співрозмовники – це саме замовлення.
Типи замовлень залежать від типу організації. Скажімо, бійці з багатьох організацій беруть участь у показових боях для вітчизняних VIP-персон. Такі шоу можуть добре оплачуватись, водночас, наполягають джерела, всерйоз і тим паче до смерті заради потіхи олігархів ніхто не б’ється.
Інша справа – «бізнес-проекти». Тут теж трапляється різне. Бізнесмен може «замовити» свого конкурента. Про професійних кілерів у даному разі не йдеться, стверджують наші співрозмовники. Але людину можуть налякати, скалічити, викрасти тощо. Завдання нерідко ставиться саме чинити психологічний тиск. Будь-який сценарій, утім, вимагає копіткої роботи: «об’єкт» необхідно відстежити, встановити його коло контактів, шляхи пересування і т. д. Відповідно, уся ця справа добре оплачується. Гроші, звісно, отримує «основа», котрий надалі уже розподіляє гонорар серед учасників. Іноді розплачуються самою бізнес-структурою, котра позбавляється попереднього власника.
Серед таких організацій у Києві нібито навіть існує спеціальна жіноча група. Дівчатам простіше виманити жертву-чоловіка на потрібну територію. Хлопці ж також часто «кришують» дрібний бізнес чи просто кіоски на ринках – словом, займаються банальним рекетом. І, звичайно ж, беруть участь у рейдерських нападах на підприємства. В останньому випадку беруть масою, битися, як правило, ні з ким не доводиться.
Цікаво, що футбол теж може бути бізнесом, а не тільки приводом для «махачів». Трапляється, що вболівальники «з можливостями» замовляють фанатам помахати фаєрами. Можуть замовити й дрібну бійку. Нарешті, може статись і замовлення на дискваліфікацію команди через поведінку фанатів. Звичайно, справжні фанати свою команду дискредитувати не стануть.
Замовників «з вулиці» не буває
Нарешті, «бізнес» на політиці. Як стверджують наші співрозмовники, тут знов-таки є залежність від типу організації. Існують ідеологічно спрямовані структури, що мають чіткі політичні симпатії, або й напряму куруються тією чи іншою партією. Наприклад, так звана С-14 є фактично молодіжним крилом ВО «Свобода». Водночас політичні сили можуть залучати й відносно безідейних бойовиків. Часто це – відвідувачі різного роду спортивних клубів, саме з таких був Вадим «Румун» Тітушко, що вдарив 18 травня журналістку Ольгу Сніцарчук. Подібних «вояк» залучають цілком протилежні партії – скажімо, відомо, як одні й ті ж люди в різний час охороняли заходи Партії регіонів та УДАРу Кличка.
Що ж до суто ідеологічних «боївок», то, за виразом одного з наших співрозмовників, там «замовлень немає, є команда «фас». Водночас бути в ідеологічній організації означає збільшувати й без того чималу небезпеку для свого здоров’я й життя. І не лише для свого: як запевняє один з наших співрозмовників, жорстоке побиття 15 травня брата Євгена «Вортекса» Карася, одного з лідерів уже згаданої С-14, зовсім не було помилковим (про що заявляв сам Карась): жертв не переплутали, просто вороги націоналіста відігрались за якісь його дії на братові.
Про політичне замовлення все може знати лише «основа». Зазвичай 60 % оплати надходить перед акцією, решта – потім. «При цьому ніхто не ходить забирати кошти цілою групою, про що говорили стосовно подій 18 травня», – наголошує наш співрозмовник.
Читайте про це: «Колега» Вадіка Румуна: \”Регіонали нас дуже жорстко підставили\”
Замовників «з вулиці» ніколи не буває. Крім того, чітко обумовлюється сценарій. Усі опитані Тиждень.ua джерела наполягають, що замовники «антифашистів» із Партії регіонів не ставили перед акціями 18 травня задачі атакувати журналістів. «Інакше не обійшлось би без переломів», – вважає один зі співрозмовників.
«Звичайно, бувають власні ініціативи, наприклад, коли хтось у нетверезому стані «прибере» когось в пабі, але за такі ініціативи «основа» не відповідає. І в таких випадках ніхто не домовляється про полегшення покарання – хіба що винуватець працював на правоохоронні орган», – розповідає співрозмовник Тижня. «Займається такими СБУ, а не менти», – додає він.
У день виборів «мобільним групам» платили по 500 гривень на бійця. Для забезпечення кількості працювали навіть «м’ясо» і «бони». Охорона з’їзду Партії регіонів, де були в основному «хохли», коштувала близько 1000 грн. Не така вже й велика оплата, розповідають учасники, але ж і робота була нескладною.
Водночас на політичних замовленнях, стверджують джерела, замовник зазвичай домовляється і про невтручання з боку правоохоронців. Звичайно, за тими винятками, коли, навпаки, сутички з міліцією входять у план. В таких випадках намагаються берегти справжніх бійців. «На «махачах» з «Беркутом» використовується принцип ведення війни давньоримських легіонів. Тобто «м\’ясо» стоїть по переду, середина бійців тисне, щоб «м\’ясо» не почало відступати, остання ж лінія прикриває тили, але за потреби виривається наперед і робить кільце», – розповіли нам.
«Соціально близькі»?
Так у часи Сталіна в термінології співробітників каральних органів називались «звичайні» злочинці – на відміну від політичних. З ними можливі були і контакти, і співпраця, і використання їх проти політичних супротивників режиму.
Наші співрозмовники впевнені: в сьогоднішній Україні правоохоронці так чи йнак контролюють усі неформальні «бійцівські клуби». Скрізь вистачає «щурів». Співіснування з органами охорони закону відбувається так: стражі порядку заплющують очі на ті чи інші злочини «підопічних» (зокрема, коли йдеться про напади на представників нацменшин), але у відповідь ті мусять відпрацьовувати ті чи інші замовлення.
Наскільки в даному випадку можна говорити про ідеологічну спорідненість правоохоронців і криміналітету, сказати важко. Відомо, що слідчий, котрий знімав свідчення журналістки Ольги Сніцарчук, навіщось розпитував, чи вона бува не поділяє «бандерівських» ідей. Але це можна пояснити й бажанням міліції довести, що Ольга на мітингу не була при виконанні службових обов’язків, а отже, напад на журналіста вдасться прекваліфікувати на хуліганство.
«По суті, основна маса всіх «мобів» (в «моби» входить декілька «основ» і там часто керує не одна людина) є в Україні фашистами», – стверджує один наш співрозмовник. При цьому, за його словами, котрі підтверджують і джерела з «конкуруючих» структур, нині вже не модно різко виділятися одягом та зовнішністю. Раніше, скажімо, білі шнурівки були знаком того, що їхній власник когось убив, а білі підтяжки свідчили про десяток убивств. Але зараз так одягаються тільки невігласи або позери. А от, скажімо, маленька сумочка-«бананка», що носиться на паску через плече, лишається актуальним аксесуаром, бо за потреби з неї можна швидко вихопити ніж.
Скільки серед цих хлопців з «бананками» звичайних «гопників», а скільки – ідейних фашистів, сказати не може ніхто. Але без ідеології, як і в будь-якій справі, не обходиться. «Ми ламаємо систему, де білі працюють на нацменів», – стверджують хлопці. У них є мета.
peredplata
