З десяти дев’ять ракет не вибухнули

– Наш окремий стрілецький батальйон був сформований у Чернівцях. На 90 відсотків він складається із мешканців Чернівецької області, але воюють у ньому також хлопці з інших областей України, які перевезли свої сім’ї у безпечні місця та повернулися. Ми спочатку пройшли навчання, а потім нас скерували на Харківщину. Там ми активно брали участь у бойових діях, – ділиться Марко.

Марко з батальйоном потрапив у найгарячішу фазу бойових дій на Харківщині, і нашим вдалося відтіснити русню до кордону.

– У тому напрямку, де воювали ми, кацапів залишилося зовсім мало. Ми майже відтіснили їх до кордону. Та, на жаль, вони займають вигідні позиції та за ці місяці досить глибоко вкопалися. У нашого війська, звісно, величезна морально-психологічна перевага, адже ми воюємо на своїй землі, тож завзяття нам вистачає. Однак не завжди вистачає важкої зброї, ми на неї чекаємо. Зараз війна на нашому напрямку має позиційний характер. Переважно це артилерійські бої. Щоправда, на один постріл нашої артилерії у росіян десять. Та наявність зброї – це не показник, тому що у них немає відповідних знань та умінь. У нас був випадок, коли на бойовому чергуванні ми рахували їхню кількість ракет. Було смішно, адже з десяти дев’ять ракет були сирими, які просто не вибухнули. Поводяться росіяни досить лякливо: їхні гелікоптери злітають невисоко, ховаються за посадками, вистрілюють ракети будь-куди та повертаються на базу.

“Стану на ноги й піду воювати”

У російських окупантів не залишилося ні бойового духу, ні людської совісті. Вони нахабно розкрадають речі з людських домівок. Це може бути і пральна машина, і тостер, і холодильник.

– Одного разу ми зайшли на позиції русні і виявили там на базі вкрадені речі. Просто не вкладається у голові, як можна красти все під ряд. У них на базі ми знайшли навіть цигарки “Космос”! Як можна таке курити, не розумію.

Зараз Марко перебуває в Чернівцях, тому що отримав бойове травмування.

– Справа досить банальна. Ми змінювали позиції, був невеличкий обстріл, хотів спуститися у бліндаж і, м’яко кажучи, зламав ногу. Сподіваюся, що за якийсь тиждень-два гіпс знімуть – і я повернуся до своїх побратимів, – планує Марко і продовжує: – Просто так Путін разом зі своєю ордою не покине наші землі. І, сидячи вдома на дивані, ми перемоги не матимемо. Зараз кожен повинен займатися своєю справою. Йдучи воювати, людина повинна розуміти, що на неї чекає. Не розумію такого, коли молодика зловили п’яним за кермом або ж під дією наркотиків, його автомобіль забирають на ЗСУ, а цього кадра – на передову. Зрозумійте, що армія – це не якийсь штрафбат. Там потрібно, щоби люди були мотивовані. Уявіть: коли критична ситуація, йде бій, а тут людина, яка має проблеми з наркотиками… Кому таке треба. Нам потрібна не кількість, а якість.

Марко Чорний висловив велику подяку волонтерам, які допомагають бійцям. Надалі Марко планує повертатися на передову.

– Стану на ноги й піду воювати, – додає чоловік.