Битва за Соледар. Що відбувається у боях під Бахмутом і як змінюється фронт на Донбасі

Росія намагається захопити Соледар, кинувши на його штурм свої найбільш боєздатні частини. Навіщо агресор докладає стільки зусиль для взяття цього містечка поблизу Бахмута і що відбувається на східному фронті – в матеріалі РБК-Україна нижче.

Схід України залишається головним театром воєнних дій. Москва все ще концентрується на окупації всього Донбасу. Щоб досягти бажаного, агресор готовий перетворювати міста на руїни та класти там купу своїх солдатів. Так було біля Попасної, Сєвєродонецька та Лисичанська. Тепер таку ж тактику кремлівські війська застосовують у районі Бахмута та Соледара.

Після місяців невдалих лобових штурмів Бахмута та спроб його оточення противник перевів фокус на Соледар. Штурм цього містечка, розташованого приблизно за 13 кілометрів на північ – складова тієї ж “бахмутської” операції. До початку широкомасштабної війни в Соледарі проживало приблизно 11 тисяч осіб, але зараз окупанти фактично зрівняли його із землею.

Противник зазнає там великих втрат, каже речник Східного угруповання ЗСУ Сергій Череватий. На штурм Соледара кинуті найбільш боєздатні підрозділи ПВК “Вагнера”, які, як правило, намагалися “берегти”. Тим самим росіяни вкотре демонструють, що слабо вчаться на своїх помилках. Навіть якщо їм вдасться досягти тактичного успіху на цій ділянці фронту, вони можуть програти стратегічно і потрапити в ще більший капкан, ніж той, що був після Сєвєродонецької агломерації.

Ситуація у Соледарі

Окупанти наблизилися до району Бахмута ще влітку після того, як захопили майже всю територію Луганської області. Спроби лобових атак цього міста розбивалися об українську оборону – там дуже хороший укріпрайон. Тому противник вирішив спробувати його оточити з півночі та півдня, щоби перерізати шляхи постачання.

На півдні росіяни рухаються з району Курдюмівки та Кліщіївки – ймовірно, щоби вийти на трасу від Бахмута до Костянтинівки. Але там окупанти вперлися в українську оборону. Паралельно ворожі війська кілька місяців намагалися прорватися на північ – між Бахмутом і Соледаром уздовж дороги, що йде з Дебальцевого на Слов’янськ. Але постійно потрапляли під флангові удари наших бахмутських та соледарських угруповань. На початку січня противник став інтенсивно пробиватися в сам Соледар, щоби вийти на цю трасу (М-03) і оточити Бахмут з півночі.

Битва за Соледар. Що відбувається у боях під Бахмутом і як змінюється фронт на ДонбасіКарта частини Донецької області та важливих доріг (скриншот: DeepState)

“Соледар важливий для захоплення Бахмута, якщо його візьмуть під контроль рашисти, відкриється фланг для ураження Бахмута і для штурмових дій. Плюс, якщо вони візьмуть під контроль трасу Бахмут-Сіверськ, це призведе до значного збільшення часу на підвезення боєприпасів, продовольства, евакуацію з району Білогорівки, Сіверська, Верхньокам’янського тощо”, – сказав РБК-Україна військовослужбовець бригади оперативного реагування НГУ з позивним “Діловий”

Під виглядом так званого “перемир’я” росіяни за традицією розпочали перегрупування військ. Зрозуміло, що Україна не купилася на кремлівські хитрощі. Але якусь частину “вагнерівців” з-під Бахмута росіяни все ж таки зуміли перекинути на посилення тих підрозділів, які тиснули на Соледар.

“На їхнє місце в районі Бахмута зайшли частини російських ПДВ. А вся рать Пригожина зараз зайнялася Соледаром. Причому спочатку вони закидали “сидільцями” наш укріпрайон, взяли Бахмутське і зайняли частину Соледара вже 8 січня. Поки наші частини переформатувалися, підтягнули резерви і зупинили їх, “вагнерівці” дійшли до Соляної копальні № 1-3, це практично центр”, – каже військовий експерт, полковник Роман Світан.

Росіян спочатку вдалося вибити до меж Соледара, уточнив співрозмовник. Але протягом 9 січня вони кинули у бій свої основні контрчастини – професійних штурмовиків із ПВК.

“Ворог наступає буквально по трупах своїх же солдатів, масовано застосовує артилерію, системи залпового вогню та міномети, накриваючи вогнем навіть власних бійців”, – так описала обстановку в місті заступник міністра оборони Ганна Маляр.

Інформація, яку у вівторок поширив ватажок “вагнерівців” Євгеній Пригожин про нібито захоплення всього Соледара, не відповідає дійсності. Але ситуація в місті залишається критичною – окремі будинки та вулиці щодня переходять “з рук в руки”.

Противник намагається атакувати наші позиції з трьох сторін – зі сходу, півдня та півночі. Крім того, вони вже взяли під вогневий контроль деякі ділянки дороги T0513, що з’єднує Бахмут та Сіверськ. Це ускладнює підвезення постачання для наших частин у Соледарі.

Битва за Соледар. Що відбувається у боях під Бахмутом і як змінюється фронт на ДонбасіНаслідки одного з обстрілів у Соледарі (фото: GettyImages)

Але географічні особливості місцевості грають на нашу користь – ті позиції, які зараз займають ЗСУ в місті, перебувають вище, ніж частина, яку захопили “вагнерівці”. Через різницю у висотах ми зможемо ефективніше завдавати ударів противнику.

Для утримання позицій у районі Соледара – Бахмута вже направлено додаткові підрозділи ЗСУ. Але є ризик, що окупанти зможуть зайняти все місто, а точніше його руїни. “Соледар вони зараз закидають боєприпасами – усіма, що є – місто просто зрівнюють із землею. Так працює російська армія: знищення всіх будівель у гарнізоні та видавлювання українських військ. За останній рік я не бачив такого тиску та такої концентрації військ в одній точці. Навіть під час штурму Сєвєродонецька”, – зазначив Світан.

Питання Соледара зараз на контролі всього командування Збройних сил, у тому числі Головнокомандувача та командувача Східного угрупування військ, каже Череватий. Вони роблять все для того, щоб зробити максимально правильно зі стратегічної та тактичної точки зору.

“У війні допускаються різні маневри. Зараз ситуація на цьому напрямку ретельно моніториться, щоб ухвалити рішення, яке дозволить зміцнити нашу оборону, не втратити багато особового складу і завдати при цьому потужного удару противнику. Яким буде це рішення – думаю, наші керівники приймуть його найближчими днями”, – сказав виданню спікер Східного угруповання ЗСУ.

Вперлися в Бахмут

Російські пабліки вже розносять інформацію про те, що за Соледаром обрушиться українська оборона в Бахмуті. Насправді, це далеко не так. Якщо припустити, що агресору вдасться захопити Соледар і зайняти трасу на Слов’янськ, це й справді ускладнить підвезення постачання та евакуацію поранених із Бахмута. Але українські частини зберігають свої позиції поряд з іншою дорогою (Т0504 або Н-32), що йде на Костянтинівку.

Зрозуміло, що в тактичному плані Соледар необхідний окупантам, щоби пробитися до Бахмута. А захоплення Бахмута відкрило б їм можливість просуватися далі на Донеччині, зокрема – у бік Слов’янська та у напрямку до Костянтинівки.

“Бахмут є наріжним каменем для подальшої окупації Донецької області. Це зокрема Часів Яр, Дружківка, Костянтинівка, Краматорськ, Слов’янськ. Але це для них все одно вже нереальне завдання. Адже вони за півроку Бахмут не зуміли взяти”, – вважає Світан.

Битва за Соледар. Що відбувається у боях під Бахмутом і як змінюється фронт на ДонбасіЗСУ продовжують утримувати позиції в Бахмуті та Соледарі (фото: GettyImages)

Ці відчайдушні атаки на Соледар і Бахмут можуть мати й інші причини. Професор кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ ім. Сагайдачного Андрій Харук припускає: росіянам важливе не лише й не стільки оволодіння цими містами, скільки недопущення української атаки на інших напрямкях. Створюючи тиск у районі Бахмута і Соледара, агресор змушує наше командування кидати туди резерви, які можна було б задіяти на інших ділянках фронту. Наприклад, у районі Кремінної чи для потенційного великого прориву на Мелітополь – Бердянськ.

“На мою думку, ціною загибелі цих тисяч “вагнерівців” росіяни купують собі час для підготовки мобілізованих. Поки ці мобілізовані проходять підготовки, агресор намагається не дати нам розгорнути якусь велику наступальну операцію. Власне, цим постійним тиском на Соледар і Бахмут противник хоче скувати наші сили і протриматися доти, доки на фронт потраплять “чмобіки”, – припустив Харук.

Російська пропаганда описувала для внутрішньої аудиторії битву за район Бахмута майже як другий “Сталінград”, чим самі собі створили інформаційну пастку. Тому кремлівській верхівці зараз потрібні хоч якісь “перемоги”, щоби згодовувати їх своєму народу.

“Грубо кажучи, вони також зазнають втрат і перед внутрішньою аудиторією, а ще більше – перед зовнішньою аудиторією. Тому їм потрібно демонструвати хоч якийсь успіх. Вони сподіваються, що, пройшовши Бахмут, їм вдасться рухатися далі”, – сказав Череватий.

Ще один можливий мотив читається в останніх заявах Пригожина, який наголошує на тому, що в Соледарі зараз воюють виключно “вагнерівці”. Хоча в останніх зведеннях російського міноборони йдеться про те, що це місто атакують ПДВ, і ані слова не згадується про найманців ЧВК.

До цього “вагнерівці” намагалися зайти до Бахмута, але особливого успіху не мали. На кону – особистий імідж Пригожина та репутація ПВК. Не секрет, що тему війни він використовує для самопіару, просування серед російських еліт, а також для реклами “вагнерівців” у світі. Хто вважатиме їх ефективною бойовою одиницею, якщо їхні наступальні дії загрузли у невеликих містечках Донецької області?

Амбіції Пригожина загострюють його конкуренцію із міноборони Росії. Це безпосередньо позначається на забезпеченні “вагнерівців”, що воюють в Україні. Вони мають свої танки, зброю та артилерійські системи. Але запас боєприпасів вони вже вичерпали, каже “Діловий”. За його словами, із цим може бути пов’язане скорочення кількості обстрілів на бахмутському напрямку.

Битва за Соледар. Що відбувається у боях під Бахмутом і як змінюється фронт на ДонбасіБахмутський напрямок залишається найнапруженішою ділянкою фронту (фото: GettyImages)

“Пригожин намагається довести всім, що ПВК діють у рази ефективніше, ніж міністерство оборони Росії. Через те, що Пригожин міряється силами з Шойгу, вони посварилися, і Шойгу не дає їм боєприпаси, які вони просять”, – припустив співрозмовник.

У контексті суперництва Пригожина та міноборони вчора відбулася цікава ротація у російських “верхах”. Командувачем об’єднаного угрупування окупаційних військ в Україні став начальник генштабу РФ Валерій Герасимов, якого критикував ватажок “вагнерівців” і Рамзан Кадиров. Раніше цю посаду обіймав Сергій Суровікін, якого Пригожин разом із керівником Чечні постійно хвалили та підтримували. Тепер Суровікіна по суті понизили до заступника Герасимова.

Крім того, за даними російських ЗМІ, нову посаду отримав ще один генерал, який потрапив в опалу Кадирова та Пригожина – Олександр Лапін. Раніше він командував ворожим угрупуванням “Центр”, яке діяло у Харківській та Луганській областях. Після провалу на ізюмсько-куп’янському плацдармі його замінили, але тепер призначили начальником головного штабу сухопутних військ РФ.

Ці рішення приймалися Шойгу, але, зрозуміло, що він не став би проводити такі перестановки без схвалення чи навіть без вказівки самого Путіна. Про що це каже? Або ж він розчарувалися в ефективності Суровікіна і Пригожина. Або ж Путін знову вирішив включити свою класичну тактику – “розділяй і володарюй” – щоб не дати якомусь із навколокремлівських кланів або угруповань отримати надто багато впливу.

***

Після Соледара, якщо його навіть вдасться захопити, Росія може відчути всю гіркоту піррової перемоги. Вже зараз, через десять місяців війни, противник здатний вести інтенсивний наступ лише на одній ділянці фронту. Спроби агресора пробитися в районі Авдіївки поки що марні – промзона міста фактично непробивна. Його наступ на Вугледар призупинився взяттям села Павлівка.

У районі Сватово – Кремінної точаться бої, близькі до позиційних: ми наступаємо, ворог намагається контратакувати. Противник намагається усунути “виступ” ЗСУ в районі Білогорівки, розуміючи загрозу для Сєвєродонецької агломерації – але поки що також безуспішно. Тож які б дедлайни з захоплення Донбасу окупанти не ставили собі на найближчу перспективу – їхні очікування навряд чи будуть виправдані.

Харук проводить історичну аналогію часів Вермахту та СРСР. У 1941 році Гітлер розпочинає війну проти Радянського союзу на трьох великих стратегічних напрямках групами армій “Північ”, “Південь” та “Центр”. Через два роки, в 1943 році, Вермахт був здатний організувати наступальну операцію тільки на одному відносно вузькому відтинку фронту – це битва на Курській дузі – більше ресурсів не вистачало.

“Ми екстраполюємо це на нашу ситуацію. Лютий 2022 року – російські війська трьома широкими напрямками вдарили по території України. І вже зараз вони здатні організувати лише одну локальну операцію в районі Бахмута – Соледара. А що сталося через два роки після Курської битви з Гітлером та Вермахтом ми знаємо”, – нагадав Харук.

У районі Бахмута і Соледара росіяни спалюють і вимотують свої найбільш підготовлені підрозділи. Як спрацювала схожа тактика, можна згадати на прикладі Сєвєродонецька та Лисичанська: виснаженим військам агресора знадобилася “оперативна пауза”, після якої вони місяцями не могли відновити колишній темп. Цього разу ймовірний сценарій, за якого, досягнувши меж своїх можливостей біля Бахмута і Соледара, окупанти просто не зможуть розвивати свій наступ далі.

Джерело: РБК Україна

peredplata