Як би важко нам не було, але вже точно не буде соромно.
— Валерій Залужний.
Ця фраза добре описує те, як борються українці з російськими окупантами, роботу Міноборони та Генерального штабу. Однією із головних його постатей є Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний, або як його вже звикли називати закордонні ЗМІ через військовий талант — “Залізний генерал”.
Український ведучий та журналіст Дмитро Комаров поспілкувався з Валерієм Залужним для власного спецпроекту Рік. Ми надаємо головні тези розмови.
Як Україна вистояла
Для військового це питання трошки незвичне, навіть неприємне. Тому що основні враження для мене були влітку 2014-го року. Саме тоді почалася війна, особисто для мене, і саме тоді війна розпочалася для кадрових військових. Війна для нас тривала рівно вісім років до 24 лютого, коли змінилася її масштаби.
За словами Залужного, просто побільшало роботи, збільшилася відповідальності, напруженість.
Ми воювали вісім років, принаймні вже морально були готові до того, щоби ворога вбивати, а не чекати, що він заспокоїться і лишить нас у спокої.
Вісім років багато нам дали в плані підготовки до повномасштабного вторгнення. Ми готувалися і морально, і фізично, поки тривала війна, яка називалася АТО, ООС, але це була війна. Людей загинуло дуже багато, Україна втрачала свої території.
Про втрати
— Я насамперед нормальна людина, з абсолютно нормальним серцем. Те, що емоції в обличчі й поведінці не видають цього людського болю, нічого не значить. Насправді ж серце відчуває це дуже і дуже болісно.
Я завжди повертаюся до телефонної книги, де бачу дуже багацько прізвищ людей, яких уже немає. І просто немає сил щось зробити з цим записом. Мабуть, я ще не готовий. Колись, можливо, видалити цю людину із телефона назавжди, але не вийде видалити це з пам’яті й свого серця.
Це і всіма нормальними людьми сприймається, думаю, дуже погано. Війна — це дуже погана справа.
Чому росіяни на нас напали
Стратегія Російської Федерації, на думку генерала, полягала в тому, щоби знищити українську державність. Вони розраховували, що зайдуть організованими колонами, люди зустрінуть з хлібом і сіллю, і на цьому українська державність закінчилась.
А коли українці почали супротив, захищатися, то станом на сьогоднішній день вони свідомо із Російської Федерації їдуть сюди, щоб вбивати саме українців. Сутність цієї війни полягає в тому, що якщо зараз ми не знищимо цього ворога, то будемо знищеними.
Вони несуть зараз там шалені втрати, зокрема на Донецькому оперативному напрямку і в районі Бахмута. Але все одно вони тут, щоб вбивати українців.
Дивно, що це відбувається в епоху, коли розвинута наука, коли ще в пам’яті є діди й баби, які пережили це все під час Другої світової війни, і попри це вони йдуть вбивати свідомо українців.
Плани наступу РФ
Російська Федерація – це країна, де воєнна наука, я вважаю, що розвинена на досить високому рівні.
Залужний впевнений, що підготовка до повномасштабного вторгнення здійснювалося комплексно, і стосувалася всіх сфер діяльності Збройних сил Росії. Планувалася ця операція досить детально, навіть угруповання військ, які готовилося до ведення наступальних дій, декілька разів помінялися.
— Вони рахували співвідношення і бачили, що такий варіант не підійде. Відбувалося заміна, і далі планувалися наступні кроки.
Підготовка України
— Я в голові аналізував всі можливі дії. Інколи ставало дуже-дуже важко, але все це спонукало мене і мій колектив, Генеральний штаб, зокрема командувачів, шукати варіанти, яким чином діяти в таких умовах.
Коли це буде переважаючий противник, коли буде наступ майже з усіх напрямків, і він буде досить потужний.
На кінець лютого, мабуть, ми вже вичерпали усі можливості із нашої фантазії. Що можна було зробити ще, ми робили, потім перевіряли наскільки воно ефективно. Приходимо до висновку, що це рішення не є ефективним, воно мінялося, знову відпрацювання повного комплексу, знову оцінка, знову негативний результат…
І таким чином пройшли до того, що це був величезний комплекс заходів.
Бригада могла переміститися від Закарпаття в Київську область, Херсонську область і врешті-решт опинитися в Одеській.
Проведений великий комплекс, який дозволив повністю змінити конфігурацію протиповітряної оборони, внаслідок чого зберегти цей потенціал, який зберігається досі. Ми колись зможемо про це розповісти більш детально.
24 лютого для Залужного
Валерій Залужний каже, що для військових війна і так тривала в цей день. І для нього 24 лютого запам’ятався буквально двома цікавими моментами.
— Перший момент — я подзвонив кожному командуючому, якому або казав, що почалось, на що керівник відповідав “Я зрозумів”, або командувач доповідав про те, що вже якісь дії відбувалися. Це було дуже-дуже коротко. А я казав “Тримайся, ти знаєш, що робити!”
І другий момент, про який Залужний сказав, що, може, розповість детальніше після війни. О 5:00 ранку він отримав телефонний дзвінок від людини, яка йому була не дуже приємна (з-за кордону).
— Ця людина попросила у мене вибачення. Оце я запам’ятав. Далі почалася звичайна командирська робота з безсонними ночами.
Не варто поверхнево ставитись до діяльності армії РФ
— Все ж таки вони завдали нам суттєвої шкоди, і продовжують завдавати. Щоденно гинуть наші люди.
Нам необхідно було аналізувати й передбачати їхній майбутній порядок дій.
Весь комплекс задумів, які розглядало українське командування, наштовхнули на думку, що в України є єдиний варіант, який може в даній ситуації спрацювати.
Цей варіант полягав в тому, що ми мали найкоротший термін нанести противнику максимальних втрат. Випустити з нього кров, щоб він відмовився від подальшої дії на більшу територію України, і це спрацювало.
Ми вимушені були шляхом навіть залишення деяких територій, витягувати противника, його резерви. І просто-напросто палити його.
Мабуть, найдешевше, що є в цій країні, це людське життя. А в Україні це навпаки — найдорожче.
Як виганяти ворога з наших територій
— Для цього є командири, які мають ухвалювати правильні рішення. Для цього мають бути створені умови, забезпечені боєприпасами, технікою, озброєнням. Для цього має бути безліч інших обставин, але все це можна робити.
Ми знаємо, що потрібно, аби звільнити Крим, Донецьку і Луганську області, але це ще дуже-дуже великий обсяг роботи, який швидко не зробиться.
Зміни в українській армії
— Я намагаюся зробити головне — змінити культуру у Збройних силах України. Щоби слухати думку свого підлеглого, щоби ставитись до свого підлеглого, як до людини, щоб нормально вибудовувати відносини між людьми. Таким чином ми й відрізняємося від радянської армії.
Звісно, щоб це зробити повністю, потрібен ще час. Саме ця культура об’єднала і генералів, і командирів молодшої ланки, і солдат. Так, вдалося об’єднати не повністю, є ще дисбаланс.
Але поки що вдалося об’єднатись навколо однієї мети — побороти сильного ворога.
Майбутнє України та перемога
— Наша перемога — це однозначно звільнення усієї окупованої території. Але цього ще мало. Україна як держава має зробити усе, щоб все це ніколи в житті не повторилося.
Це має бути відбудована така військова інституція, яка не дасть можливості росіянам повторити все.
Світова історія знає держави, які живуть і завжди показують своєю поведінкою, що “краще нас не чіпати”. Україна має стати саме такою державою.
peredplata
