Чернівці вже давно не маленький Париж і навіть не велика Сучава. Чернівці – то південно-західний закуток політичних парадоксів. Закуток, який восени 2010 року отримав на відкуп «князь сеньківських теплиць і газогонів» Дмитро Фірташ та передав в управління правій руці – газовому магнату (з дипломом політолога ЧНУ) Юрію Борисову. У краї ж на той час уже більше півроку володарював ще один князь – «усієї Буковини – Бесарабщини» Михайло Папієв (у нього зірки не зійшлися на кріслі міністра, а заважали одноосібно правити на Буковино-Бесарабщині особистий рейтинг та політична хитрість Миколи Федорука, мер Новодністровська Руслан Панчишин, декілька начальників ЖРЕПів, пара директорів лісгоспів і з десяток сторожів-опозиціонерів).
Хитрий і досвідчений у розведенні політичних лохів і лошиць Михайло Миколайович використав «усліпу» Фірташа та його праву руку політолога-аналітика зі стажем Борісова і усунув мера Федорука до Садгори на дачу. Після того на Чернівці мало зійти Царство небесне і Божа благодать. Та зійшли «новоявлений по образу і подобію регіонал з діда-прадіда» Віталій Михайлішин (в образі секретаря міськради), володар 17 контейнерів Василь Продан (в образі члена міськвиконкому за квотою партії лідера «руки якого нічого не крали»), група товаришів «пташок гнізда Петра кОняка» (Кедь, Редько – земельних діл майстри, Чесанов – кажуть, майстер «строчилок» на БукІнфо) та радники-порадники з проблем місцевого самоврядування (чим в Україні і не пахло).
Останніх хитрий (і обережний) Михайло Миколайович сплавили від себе – від гріха подалі аби ауру не псували, а заодно і наглядали і доповідали про діла очільника, що благодатно зійшов на Чернівці (Парижу із Сучавою чи то пощастило, чи то ні – історія замовчує).
Отакий політично парадоксальний режим утвердився чи то у малому Парижі, чи то у великій Сучаві впродовж 2011-2012 років. Інші учасники «марлезонського балету» спочатку потирали руки, ноги, вуха і носи в очікуванні «бомбонів» за усунення Федорука. Пізніше зрозуміли, що бомбони (за даними любителя політичної «сунички» опозиційного міліцейського генерала Москаля) були продані нинішнім міським очільником ще у середині-наприкінці 90-х, і засіли жувати політичні…. (те, що жують, коли бомбони, як сказано вище, скінчилися.)
Дехто відбувся посадами у якихось відомствах і департаментах (як ото депутати Кушнірик, Сірман, Ніконов). Дехто на декілька місяців очолив базар, щоби звідти бути почесно вигнаним. Хтось прилаштував внуків, чи дітей на посади. Комусь дали почесного за політичне безчестя, комусь заслуженого чи народного за незаслужене і антинародне. Дехто ж отримав медаль і грамоту, запаси яких у коридорах будь-якої влади не закінчуються з 7 листопада 1917 року. Отак і правили…
Тим часом, в Україні з лютого 2010 року при владі перебував президент Янукович та його Партія регіонів. У Чернівцях же, з березня 2011 року, влада перейшла до зазначеного вище політично-парадоксального утворення, яке об’єдналося довкола двох політично-економічних матеріалістичних категорій – «Жаги» та «Дерибану». Відтак, усі, хто намагався або вписатися «у схему», або ще мав залишки совісті, або боявся у перспективі ходити замість генделика до слідчого прокуратури, виявилися не при справах і отримали по носі – і за бажання «вписатися у схему», і за наміри їй протистояти.
Так у Чернівецькій міськраді з’явилися політичні «дисиденти». І не в опозиційному «Фронті змін», частина якого успішно мігрувала у газову контору Фірташа. А в єдино і неподільно правлячій в Україні Партії регіонів. Фракція правлячої в Україні партії у Чернівецькій міськраді давно нагадувала те, що у французькому конвенті часів Великої революції засідало «посередині». Ото «посередині» зіграло із нею злий жарт. На ту фракцію секта ідолопоклонників «Жаги» та «Дерибану» припинила зважати. І взагалі будь-хто припинив зважати. За багатьма «тими, що посередині» навіть бродячі собаки вже не бігли біля мерії вслід, бо знали, що нічого із них взяти.
Спочатку з фракції викинули члена Партії регіонів із 2006 року, підприємця, що виграв мажоритарку у бютівки. Кажуть, що написали такий протокол про виключення, що у центральному офісі ПР десь до 5 працівників апарату викликали «швидку» – ті порвали собі писки і животи зо сміху. Агенти Продана «замочили» Урсуляна – перебіжчик, «тушка» «Фронту змін» і Бурбаків (у Чернівцях тепер усі, хто не у секті ідолопоклонників «Жаги» та «Дерибану», є агентами Бурбаків-Федорука-«Добробуту» – нормальним і більш-менш адекватним у місті місця уже не залишилося).
Урсулян з ПР не вийшов і до «Фронту змін» не вступив. Натомість, нібито подав скаргу в центрально-контрольну комісію ПР на дії місцевих «регіоналів від діда-прадіда». Звідти, кажуть, навіть прийшов лист нібито за підписом самого Рибака, де той називає дії фракції та Михайлішина (далі йде набір слів у відповідному політичному оформленні, який загалом можна подати одним крилатим висловом Януковича «Казли, каторіє нам жить мєшают» – не на адресу Урсуляна сказані). Втім, на лист із центру на місці начхали… Кому той Рибак указ? Тут Буковино-Бесарабщина. Свої князі, свої партійні закони.
Далі з фракції ПР добровільно вийшов (а потім, кажуть, ніби знову зайшов, як у тому віршику «Я із лєсу вишел, и снова зашол) регіонал Василь Ткач. Що з ним відбувалося – тимчасове затемнення розуму, прокинулася совість, подіяла магнітна буря, і коли його охопило перше, а коли друге, чи третє, загалу досі невідомо. Ну і хай…
Втім, історія з політичними «дисидентами» у Чернівецькій міськраді після Урсуляна мала більш серйозне продовження, ніж «зайшов-вийшов» Ткача. З посади у комунальному департаменті добровільно-примусово пішов Ярослав Кушнірик. Поки його акуратно «гриз» колишній заступник Михайлішина Тимофєєв, очільник мовчав. Коли згриз, очільник і оточення прокинулися. Коли фракція ПР вперше показала зуби – перелякалися. Тимофєєва довелося здати.
Щоправда, безробітним залишився і Кушнірик – член ПР із понад 10-річним стажем, комунальник із майже 10-річним стажем і чиновник із 20-річним стажем. І це при правлячій нині в Україні Партії регіонів і величезному дефіциті управлінських кадрів, який існує. Група «таваріщєй» пішла за відпрацьованою на Урсуляні схемою – Кушнірик «тушка», втече до «Фронту змін».
Та от парадокс. Коли Кушнірик вже був у Партії регіонів, Михайлішин носив портфеля за Борісовим. Коли восени 2004 року у помаранчевих Чернівцях залишилося зо півсотні регіоналів, то серед них був і Кушнірик. У цей час Михайлішин носив портфеля, а Продан рахував виручку у контейнерах… Втім, кого це зараз цікавить. Кушнірик – політичний «дисидент», а колеги його по фракції «посередині у французькому конвенті»…
Не встиг стихнути скандал із відставкою Кушнірика, як нова історія. Тепер на посаді начальника земельного департаменту неугодним виявився, хто би міг подумати? Знову регіонал! Регіонал Володимир Ніконов. Й причина не у тому, що Володимир Ніконов – непрофесіонал, чи перебуває не на своєму місці. Навряд чи у міській (та й в обласній) організації ПР знайдеться людина, яка краще розбирається у земельному та містобудівному законодавстві та нормативних актах. Причина – конфлікт Ніконова із активним членом секти ідолопоклонників «Жаги» і «Дерибану» Олексієм Редьком – головою депутатської земельної комісії. Михайлішин (очевидно за якійсь попередні та нинішні заслуги) вирішив не здавати Редька, хоча сам по собі той жодної політичної та іншої цінності не становить і єдине що може – це у майбутньому здати самого Михайлішина, якщо його за щось притиснуть.
Втім, ні зібрані факти про втручання Редька у роботу земельного департаменту, ні відверте просування Редьком вигідних собі земельних питань, не змусили Михайлішина подумати (дивне слово «думати», як говорив герой одного відомого анекдоту під кокосовою пальмою «Що тут думати, трусити треба»).
Звільняти вирішили Ніконова. По старій схемі. На новоствореному сайті «Чернівецький час» спочатку запустили дезу про лобіювання Ніконовим інтересів місцевих «фронтовиків». Пізніше запустили нову дезу, що він сидів у якомусь генделику з Бурбаком і обговорював, як врятувати для Бурбака «Добробут». А у понеділок цей же сайт (кажуть, що спонсори його теж десь тусуються у «рідному місті», а адміністатором є такий собі скромний міський чолов’яга – інтелігент, який любить колупатися у газетній архівній пилюці, а колись навіть декілька виборчих кампаній відпрацював у штабі разом із отими міськими регіоналами, яких тепер його сайт і «мочить». (О, бідність – ти страшна!) взагалі «звільнив» Ніконова з посади.
А ще кажуть, що на тому тижні було якесь таємне засідання фракції ПР у міськраді і там йшлося про інші домовленості з очільником, якого місту так несподівано у березні 2011 року послала права десниця «газового божества», не перевіривши перед тим його ККД та intelligence quotient. Як казав герой іншого відомого анекдоту «Тенденція, однако».
Чуйка підказує, що після Ніконова будуть наступні. Тобто регіонали. Їх у команді Михайлішина на посадах у міськраді (у випадку звільнення Ніконова) залишається двоє – заступник з гуманітарних питань Олександр Паскар і начальник управління охорони здоров’я Ігор Незборецький. Перший – старий регіонал. Другий займає надто «смачненьку» посаду, щоби його тримати там довго, а не віддати комусь із своїх (зупиняє, очевидно, лише те, що в оточенні Михайлішина немає осіб, які взялися би керувати ще й лікарями (хоча, той же Осачук чи Бешлей із місцевої РСДРП(б) – вона ж «Рідне місто»), із задоволенням, за командою очільника, взялися би покерувати і міською хірургією, і педіатрією, і гінекологією з ортопедією вкупі взятими.
Так що тримайтеся, Паскар і Незборецький – «Рідне місто» пацанів веде – голодних до влади, посад і ресурсів. А керувати вони вже зараз вміють усім.
А що місцева фракція ПР? А вона «посередині» – у французькому конвенті. А де її 16 штиків, щоби захистити однопартійців? А нема вже ні штиків, ні куль. Бо яка із фракції регіоналів куля… Так собі – цукерка «Мяу-м’яу»…
Втім, за кадром цього розмноження «дисидентів» у Чернівецькій міськраді (а просто кажучи, «мочіння» старих регіоналів) залишився директор політичного театру регіоналів, його головний режисер і оргмасовик Михайло Миколайович Папієв… Останнім часом він у нас: рятував від банкрутства футбольний клуб «Буковина»; розказував як правильно і вірно його «обсаджують» донецькими і «сімейними» силовиками; вступав у ЄС на сторінках «СС»; хвалився урожаєм тощо… І жодного слова про ситуацію в очолюваній ним партійній організації, жодного слова про Чернівці.
З цього може випливати декілька припущень:
Перше, Буковино-Бесарабщина Папієва є якась неповноцінна, урізана і убого-сільська, а на ситуацію у Чернівцях йому хтось заборонив впливати і її контролювати. Той хтось може бути лише газовиком (за сумісництвом, політологом-аналітиком). Йому Папієв або чимсь дуже завинив і не може розрахуватися, або дав слово не втручатися у діяння чернівецьких майстрів місцевого самоврядування (що загалом одне іншому не заважає, бо якщо не можеш розрахуватися, то краще почекати, щоби «майстри» так помайстрували, що оте місто тобі потім самі кинуть до ніг, втікаючи від слідчих, прокурорів та інших «опричників», яким треба буде перед виборами-2015 робити план по боротьбі з корупцією.)
Друге, від «дисидентів» міськради хитрий і розумний Папієв може мати свій політичний «ґешефт» – чим більше їх буде – плюс «фронтовики» – плюс незадоволені, тим легше буде потім в один підходящий момент виступити «рятівником» міста від ідолопоклонників «Жаги» та «Дерибану» і… І правильно. Підсунути на місце очільника свого очільника.
Третє, Михайло Миколайович, у якого за майже 15 років політичної роботи (плюс радянський комсомол) добре розвинуті різні органи відчуттів, знає, що часи його перебування на цій давно остогидлій і осоружній губернаторській посаді вже пораховані. Тоді він просто чхати хотів на весь цей «регіональний» вертеп у міськраді. Але, як лишень він відчує, що залишається тут до виборів-2015, то ситуація тут же буде «розрулена». Вождь усіх зберуть, почнуть мирити, парити мозок і розказувати усім, яка важлива місія спільна перед ними стоїть – і перед Михайлішиним, і перед тими, кого Михайлішин перетворив на «дисидентів», викинувши із своєї так званої управлінської команди…
Втім, якщо вслід за Урсуляном до центрального керівництва ПР дійде й Ніконов, то дії Михайла Миколайовича можуть «прискорити» згори. Але тоді вже м’яч буде не на його боці і доведеться Папієву ставати у ворота «втемну» – у керівництві ПР терпіння багато (як і бюрократії), але коли вже там воно закінчується, то тому, хто «дістав», впору купляти білі тапочки.
А що ж Михайлішин, який уже, схоже, відчув себе «царем Віталієм», який колись був прапором боротьби у місті проти «царя Миколи» (за умови, якщо єдиною книжкою, яку Віталій Михайлович прочитали, не була лише казка Миколи Носова «Пригоди Незнайки та його друзів»)? \”Революція пожирає своїх дітей\”, – вигукнув 5 квітня 1794 року колишній міністр юстиції революційної Франції, оратор і трибун 34-річний Жорж Дантон перед стратою на гільйотині. Так, Віталію Михайловичу, революції (як і путчі, і перевороти, і змови – чимсь цим і були події 31 березня 2011 року у Чернівецькій міськраді) мають таку властивість (до речі, революція зжерла і того, хто дав наказ стратити Дантона – Максиміліана Робесп’єра).
Така закономірність і ніхто її не зміг ніколи змінити. І не змінять її ні Продан, ні Бешлей, ні «Рідне місто», ні тим більше Редько з Кедем і Чесановим. Їм відповідати за своє… Але хтось має відповісти за усіх… До речі, усунення старих регіоналів із мерії, це ще не фаза «страти Дантона» – це ще до цього. Але події розвиваються у наш час значно швидше, ніж наприкінці ХVIII століття. Якщо тоді відлік ішов на роки, то тепер на місяці і навіть на дні…
У 1494 році поет Себастьян Брант написав сатиричну поему «Корабель дурнів»… Дуже би не хотілося, щоби 500 років по тому його персонажі представляли самоврядний орган управління у місті, яке колись підмітали трояндами і називали чи то малим Парижем, чи то великою Сучавою…
Охрім НАВУХОДОНОСОР, БукІнфо (с)
peredplata
