Приїхав до Львова на запрошення телеканалу ЗІК — “будуть’ня знімати”. Вирішив пообідати, а оскільки майже не ношу з собою готівки, дав офіціанту картку, на яку приходить зарплата з Верховної Ради. Через хвилину офіціант приходить назад зі словами: “Пане депутате, на вашій картці грошей ніц немає”.
Хоча за всі роки існування Верховної Ради зарплата завжди приходила до 15 числа. Так я потрапив у дурну ситуацію — поїв, а розрахуватися нічим. Довелося дзвонити знайомим, щоб прийшли й позичили гроші. Поки чекав їх, згадав один чернівецький анекдот.
Були собі два друзі, один із яких виїхав за кордон на заробітки й так і не повернувся назад. Другий, що залишився дома, пише йому листа: “Іване, як добре, що ти поїхав з України. Роботи тут немає, зарплату не платять, пенсії малі, пільги познімали… Все в Україні закінчилося, жити тут неможливо”. У службі безпеки після перевірки закордонної кореспонденції викликали автора листа на бесіду й кажуть: “Що ж ти так набріхуєш на незалежну Україну, на її уряд? Та за такі речі у 1937 році ми б тебе розстріляли. А зараз можеш собі йти…” Той повернувся додому й пише другу ще одного листа: “Іване, те, що я писав у першому листі — ще дуже м’яко сказано. В Україні набагато гірше, в них навіть патрони закінчилися…”
Я подзвонив у Верховну Раду й спитав, чому затримують зарплату. Відповіли, що Держказначейство не дає грошей. Питання не конкретно в мені чи Верховній Раді, ніхто з депутатів із голоду не помре. Набагато гірше, що зарплату постійно затримують у держустановах, не виплачуються дитячі гроші, матеріальна допомога, соціальні виплати. Тепер зрозуміло, чому Кабмін не дає бюджет на 2014-й рік у Верховну Раду — бо його не можна сформувати з повітря. Грошей немає, і владі слід визнати, що держава є банкрутом. А не торочити про покращення…
Геннадій Москаль, народний депутат України
peredplata
