2013 рік — рекордний за кількістю протестів проти міліцейського свавілля та бездіяльності. До яких змін це призведе?
Про це свідчать дані моніторингу протестів, проведеного Центром дослідження суспільства за січень—вересень 2013 року в рамках Проекту моніторингу протестів, репресій і поступок (Ukrainian Protest and Coercion Data). «Уже за перші дев’ять місяців цього року було зафіксовано 333 протестні події, які безпосередньо стосувалися питання свавілля або бездіяльності правоохоронних органів. Ці протести склали 12% від усіх протестних подій за цей період. Подібної кількості акцій невдоволення українською правоохоронною системою не спостерігалося у попередні роки. Цьогорічна їхня кількість станом на вересень вже на 25% більша, ніж за весь 2012 рік і в кілька разів більша, ніж у 2010 та 2011 роках», — йдеться у повідомленні Центру.
Основна хвиля невдоволення цього року припала на липневі події у Врадіївці Миколаївської області, де двох міліціонерів звинувачено у побитті та зґвалтуванні місцевої мешканки. Попередні хвилі подібних протестів були вдвічі меншими. Приводом для них були смерть студента Ігоря Індило у київському міліцейському відділку у червні 2010-го, затримання активістів праворадикальних організації у зв’язку з знищенням пам’ятника Сталіну у Запоріжжі у січні 2011-го та зґвалтування і спроба вбивства мешканки Миколаєва Оксани Макар у березні 2012-го.
У вересні цього року у багатьох містах України журналісти та громадські активісти також висловили протест проти бездіяльності правоохоронців у розслідуванні справи та пошуку замовників вбивства Георгія Гонгадзе. Акції невдоволення пройшли і у зв’язку з ситуацією з українськими рибалками, які зазнали нападу з боку російських прикордонників у Азовському морі.
Виступаючи проти бездіяльності або свавілля правоохоронців, наголошено у прес-релізі Центру дослідження суспільства, українці вже рідше вдаються до конфронтаційної чи насильницької тактики. Так, з початку 2013 року лише 4% цих протестів мали насильницький характер — у порівнянні із 7% протестів загалом. І лише у 15% випадків протестувальники вдавалися до ненасильницької, але конфронтаційної тактики — у порівнянні з 19% загалом.
КОМЕНТАР
Володимир ІЩЕНКО, соціолог, керівник моніторингу протестів, репресій і поступок Центру дослідження суспільства (Ukrainian Protest and Coercion Data), старший викладач кафедри соціології НаУКМА, співредактор журналу соціальної критики «Спільне»:
— Якщо аналізувати результати моніторингу, то більше протестів було проти міліцейського свавілля, менше — проти бездіяльності правоохоронних органів. Щоб прогнозувати, чи буде подальше зростання цих протестів, варто врахувати два фактори. По-перше, чи реформують насправді правоохоронну систему. Якщо — ні, то такі події, як у Врадіївці, будуть траплятися й в інших місцях. Крім того, Врадіївка теж далеко не унікальна, просто через деякі причини вона спровокувала великий резонанс. Схожі випадки свавілля, — можливо, не такі зґвалтування, а різні порушення закону з боку міліціонерів, — трапляються у великій кількості по всій Україні. Другий фактор — це політична кон’юнктура. Ситуація у Врадіївці була підхоплена опозицією і далі розвилася у кампанію, у марш на Київ — і зрештою призвела до великої кількості акцій солідарності з врадіївськими протестувальниками на місцях.
Загалом ця статистика свідчить, що проблеми з правоохоронною системою залишаються невирішеними, принаймні кардинально. Усі спроби когось покарати, звільнити чи відправити у відставку — це лише персональні зрушення, які не міняють того, що правоохоронна система перетворюються у нас на напівкримінальний, напівкорупційний апарат. Звісно, це не свідчить про те, що більшість представників правоохоронних органів є злочинцями чи корупціонерами, але це свідчить про те, що немає ніяких конституційних важелів для того, щоб справжніх злочинців-корупціонерів вчасно вичищати і не дозволяти їм вчиняти такі дії. Тобто йдеться про громадський контроль МВС та інших правоохоронних органів, якого в нас поки що немає.
Марія СЕМЕНЧЕНКО, «День»
peredplata
