В СРСР за інформацію про Голодомор відправляли в ГУЛАГ, сьогодні ж Український інститут національної пам’яті на чолі з паном Солдатенком вирішив відродити стару ідею про Голодомор як «вигадки ЦРУ». Про це розповів історик Володимир В’ятрович на круглому столі «Голодомор в Україні 1932–1933 років: відображення та інтерпретації в історії, літературі та мистецтві», що відбувся в рамках VIII Міжнародного конгресу україністів у Києві, інформує Центр досліджень визвольного руху.
«Репресії пов’язані з Голодомором, як свідчать справи в Архіві СБУ, не обмежуються 1933 роком. Ще довго після того люди отримували вироки за розголошення інформації про події в Україні в 1932–1933 роках. Остання відома кримінальна справа заведена в липні 1945 року, вже після Другої світової війни, проти харківської вчительки Олександри Радченко, яку засудили до 10 років таборів», – пояснює старший науковий співробітник Києво-Могилянської академії Володимир В’ятрович.
Історію цього процесу, підставою для якого став знайдений щоденник учительки, дослідник описав у своїй новій книзі «Історія з грифом «Секретно». Українське XX століття».
Водночас Володимир В’ятрович критично оцінює діяльність сьогоднішньої влади в царині політики пам’яті.
«У цьому питанні спостерігається регрес. Спочатку ми досягли того, що почали говорити про Голодомор, досягнули того, що кваліфікували його як про геноцид. Тепер на найвищому державному рівні відкинули концепцію геноциду. Нинішній директор Українського інституту національної пам’яті пан Солдатенко докладає величезних зусиль, щоб довести, що Голодомор – неправильний термін. Мовляв, давайте його замінимо на нейтральне слово «голод», яке не передбачає зумисної організації», – розповідає В’ятрович.
Історик також додав: «Інший співробітник цього інституту – Дмитро Вєдєнєєв – у своїй новій книзі «Заручниця глобального протистояння» взагалі ретранслює давно забуті тези радянського КГБ про те, що концепція Голодомору була вигадкою ЦРУ та інструментом боротьби проти радянської влади під час холодної війни».
«Поновлення спроб заперечити організований характер голоду 1932–1933 років, – пояснює В’ятрович, – є наслідком обмеження доступу до архівів та політичної позиції теперішніх керівників гуманітарної сфери країни: Дмитра Табачника, Ольги Гінзбург, Валерія Солдатенка».
«Ці вихованці радянської доби переконані, що двома-трьома «офіціозними» публікаціями можуть повернути суспільну думку назад у минуле, коли її можна було сформувати через одну партійну газетку. Але в добу Інтернету виявлені одного разу факти неможливо заховати назад», – додав В’ятрович.
Російськомовна версія тут.
Джерело ЗІК
peredplata
