Стіймо нині. Бо завтра буде пізно

Стіймо нині. Бо завтра буде пізноДіти мої, онуки мої!
Звертаюся до вас, бо це єдине, чим можу допомогти нашій землі, яка зараз у великій небезпеці.

Мені іде 88-ий, я була медсестрою УПА, в 1945-му заарештована НКВС, засуджена на 15 років каторги в Магаданських таборах. Я не маю сили вийти на Майдан і стати поруч з вами. Наше покоління вже відходить, так і не побачивши тієї справді незалежної України, за яку ми боролися, за яку погинули в криївках мої брати – 25-літній Іван та 16-літній Адам Ясені.
Але ви молоді, ви сильні!
Діти, зараз на вас пішли озброєні загони Беркуту, що є ганьбою для нашої країни і для гордого птаха, що не нападає уночі на беззахисних.
Стійте, діти, стійте твердо й витривало, бо ви є зараз єдиною надією нашою на кращу долю!
Не сподівайтеся на допомогу з-за кордону. Мої брати в УПА також чекали, коли нам допоможе Європа. А вони не допомогли… І тепер вони вичікують, не чують нашого крику про допомогу, бо вони не знають, з якими злочинцями при владі ми маємо справу.
Мусимо сподіватися тільки на себе.
Тримайтеся, діти, тримайтеся міцно, бо завтра може бути пізно.
Молюся за вас.
Слава кожному з вас, тих, хто зараз захищає серце Києва!
Лідія Романчук, медсестра Української Повстанської Армії, політв\’язень.

Новини Партнерів