План Медведчука

Якщо хтось думає, що рішення не підписувати угоду з Євросоюзом Віктор Янукович ухвалив 29 листопада у Вільнюсі, то це не так.
А коли?

Усе вказує на те, що рішення було ухвалене за тридцять два дні до того, 27 жовтня.
Погляньте уважно на хронологію подій, що відбувалися після цього дня, і ви все зрозумієте.

Отже, 27 жовтня. Неділя. Українці набираються сил перед новим робочим тижнем. Тим часом інформагенції поширюють повідомлення, що наш Президент несподівано опиняється у Сочі. Там упродовж п’яти годин він спілкується з Путіним.
28 жовтня міністр закордонних справ Кожара увесь день проводить із російським міністром закордонних справ Лавровим. Як можна здогадатись, обговорюють деталі реалізації домовленостей двох президентів.

Які це могли бути домовленості? Відповідь на це запитання можна знайти у двох наступних кадрових рішеннях Януковича. 31 жовтня і 8 листопада він несподівано змінює двох губернаторів — у Львівській і Франківській областях, які мали доволі лояльні стосунки з опозицією, — Шемчука та Вишиванюка. Як ми знаємо тепер, саме ці дві області під час останніх протестних акцій виявляли і виявляють найбільшу активність.

І, зрештою, останній штрих у цій палітрі: після повернення із Сочі Янукович має дуже довгу, п’ятигодинну зустріч із кумом Путіна — Медведчуком. Саме з тим Медведчуком, котрий упродовж кількох місяців провадив неприховану дорого-вартісну кампанію проти угоди з Євросоюзом.

Янукович ігнорував Медведчука багато років. Однак, видається, пакет домовленостей у Сочі передбачав, що Медведчук отримає право впливати на прийняття певних рішень у державі. Так би мовити, буде оком і вухом Путіна. Янукович пішов на це, хоча після подій Помаранчевої революції вважав Медведчука винним у тому, що булава Президента тоді вислизнула з рук.

Зверніть увагу, що саме після зустрічі з Медведчуком з’являється цифра 160 мільярдів, котрих начебто потребує Україна, щоб не мати збитків від угоди з Євросоюзом. А походження цієї цифри дуже цікаве: її свого часу озвучили деякі науковці НАНу, котрі часто брали участь в акціях, організованих саме Медведчуком.

Отже, Янукович прийняв правила гри, які нав’язав Путін, а Вільнюс став лише виставою для європейців.

Таким чином, якщо описана версія правильна, Янукович ніколи не підпише угоди з Євросоюзом. А оголошена пауза — лише трюк, аби виграти час, локалізувати ймовірні протести. Демонстративно звірячими побоями і переслідуваннями на вулицях розганяє студентські залишки 100-тисячного мітингу, що вирував напередодні.

2 грудня факт повернення колишнього одіозного глави Адміністрації Кучми Медведчука у систему ухвалення рішень державного керівництва під-тверджує народний депутат Інна Богословська після свого гучного виходу з партії регіонів. Далі на нову роль Медведчука стало вказувати дедалі більше джерел та експертів. Зокрема, штурм Банкової і розгін Майдану багато хто вважає реалізацією ідей саме Медведчука.

Чи може така версія подій бути достовірною? На чому базується вплив Медведчука на Януковича?
Говоримо про це з Інною Богословською та політологом Тарасом Березовцем.

– Наскільки ж вагомим нині став вплив Медведчука у владній команді?

Інна Богословська:

— Владна команда – це просто зручне словосполучення. Насправді ж ніякої такої команди не існує. Є кілька груп, що працюють із Януковичем. Медведчук завжди був інтегрований у групу Клюєва. І принаймні півтора тижня тому, перед своїм виходом із фракції та Партії регіонів, я мала точну інформацію, що саме Медведчук разом із Клюєвим керують нині всіма процесами, пов’язаними із задіянням правоохоронних органів. Точніше, так званих правоохоронних, бо тепер уже інакше й не скажеш.
Політолог пана Медвечука — Михайло Погребинський — став радником міністра внутрішніх справ Захарченка й останнім часом фактично брав участь в усіх нарадах цього міністра. Для мене це шок, тому що я завжди мала Захарченка за дуже розумну й інтелігентну людину. Я просто не розумію, як він міг дійти чи дати себе довести до такої ролі, в якій ми його нині бачимо.
З іншого боку, сам його патрон Віктор Медведчук уже на засіданнях Ради національної безпеки та оборони присутній!

Тарас Березовець:

— Те, що Медведчук нині намагається відігравати роль у державних процесах, — цілковита правда. Зокрема, й провокаціями, які глобально погіршують становище Януковича. Ілюзій щодо того, чиїм агентом є Медведчук, сподіваюся, уже ніхто не має.

— Чи відповідає правді той факт, що людина з посадою “кум Путіна” була присутня на засіданнях органу керівних силовиків при Президентові?

Інна Богословська:

— Таку інформацію я отримувала до моменту свого виходу з партії, зумовленого відмовою від євроінтеграції і варварським побиттям студентів на Майдані.

— Як ви пояснюєте те, що Медведчук несподівано отримав можливість годинами консультувати Президента?

— Янукович завжди сприймав Медведчука як недружню для нього силу. Але Клюєв із Медведчуком – близькі друзі, жили навіть один навпроти одного в Кончі-Заспі й сім’ями дружити не переставали ані на хвилину.

Хочу вам нагадати, що Медведчук, як і Клюєв, мав безпосередній стосунок до організації президентської кампанії Януковича 2004 року такою, як вона була. Після того Медведчук став близьким радником Тимошенко і зробив усе для того, щоб вона зблизилася з Путіним. Фактично Медведчук курував Тимошенко під час підписання скандальних газових угод із Росією на початку 2009 року.

А після цього Медведчук – з боку Тимошенко разом із Клюєвим — з боку Партії регіонів будували всю конструкцію «великої коаліції» ПР і БЮТ, що мала на рівні Конституції перетворити Україну на просто тоталітарну державу (ту призабуту нині історію можна пригадати за колоритною назвою “Коаліція “ПРіБЮТ”).
Попри певну відстороненість від прямих владних важелів у подальші роки, Медведчук з українського політикуму нікуди не подівся. Насамперед тому, що пов’язаний квазіродинними — кумівськими — зв’язками з Путіним, і весь час виконував тут роль представника Путіна та з Клюєвим працював постійно.

Тарас Березовець:

— Медведчук, вочевидь, покликаний бути гарантом отримання Януковичем кредитів від Путіна, на місці стежити від імені Кремля за забезпеченням владою умов, на яких Путін погоджується давати гроші. Однак виразних домовленостей про стрімке фінансування з Росії, як бачимо, досі нема. Якщо й досягнуті якісь принципові домовленості, то кредити ці можуть з’явитися тільки після нового року, до того ж, на умовах, що Медведчук і члени його команди будуть введені у владу.
Уже очевидно, що на віру Путін грошей Януковичу не дасть. За неофіційною інформацією, він вимагає, щоб Медведчук отримав як мінімум посаду віце-прем’єра, аби через нього контролювати процеси в країні.

— Які наслідки може мати таке зростання впливу Путіна на Януковича безпосередньо через Медведчука?

Тарас Березовець:

— Медведчукові вигідно максимально поглибити по-літичну й економічну кризи в країні, допомогти спричинити дефолт у державі, бо насправді допомагати Януковичу якнайкраще вийти зі ситуації він не збирається. А як наслідок усьо-го цього — зміцнити своє становище. Бо навіщо Кремлю успішна та, відповідно, незалежна Україна на чолі з успішним і, відповідно, незалежним Президентом?

Інтерес Путіна — викликати розкол України, можна і з громадянською війною. Він розуміє, що цілу Україну він не проковтне, але, як розповідають його колишні радники, сподівається заволодіти максимальними терито-ріями у напрямках зі сходу і півдня країни. Тому руками Медведчука й інших агентів Кремля він регулярно провокуватиме розколи України на цивілізаційному, мовному, релігійному та інших ґрунтах.

Янукович мав би розуміти, що діяти, керуючись консультаціями Медведчука, — це неминуче заганяти себе в дуже хитке становище у країні та у світі.

— Мав би розуміти чи розуміє?

— Мав би… Наразі влада діє грубо, незграбно, хвиля за хвилею викликаючи дедалі більше несприйняття народу й активні форми масового протесту. Але притім у Москві, як і в Україні, відомо, що Янукович — не той політик, який просто зважить на нову волю народу і піде. Він триматиметься за владу всіма силами й нині, й навіть тоді, коли реально програє вибори. А Москві саме цього й треба — щоб він довів ситуацію до вибуху, а тоді чіплявся за базові для нього східні регіони й колов країну на користь Москви (свідомо чи мимоволі — уже не суттєво).

Андрій ГАНУС, «Експрес»

peredplata