Таке відчуття, що цей сценарій писав сам Люцифер у штабі пекла – адже це реальна бомба під народ і саму державу
Найважче викладати свої думки у ці дні суспільного всенародного здвигу. Будь що сказане – це ж лише рефлексії, оскільки у ці моменти тут зосереджена, сконцентрована історія, і її усвідомлення та відсторонений аналіз буде можливий лише тоді, коли усі ці події стануть минулим. Але…
У ніч з 29 по 30 листопада влада перейшла кривавий Рубікон. Спецпідрозділи тієї ночі намагалися фізично знищити студентів-мітингарів. Усі кому не лінь через сайт МВС можуть самостійно дізнатися завдання, тактику і бойові інструкції спецзагонів міліції та внутрішніх військ. Оточити людей і не створити коридор для виведення потерпілих – це тактика спецоперації по знищенню угрупування озброєного ворога, а не мирних і беззбройних студентів. Це нормально для ведення бойових дій, а не щодо мирного зібрання.
Полювання беркутівців на поодиноких перехожих нічними вулицями Києва, побиття лежачих окривавлених людей і медиків, які спиняють кров у розтрощених кабінетах Спілки письменників, блокада бійцями покалічених і недобитих у стінах Михайлівської церкви – це калька з практики НКВД чи Гестапо.
Від цієї ночі уся подальша верениця подій взагалі не піддається раціональному поясненню. Погром на вулиці Банковій 1 грудня, коли атаки молодиків протягом годин ніхто не намагався зупинити і локалізувати, а навпаки створили усі підстави отримати максимум покалічених жертв серед правоохоронців. 19-літніх юнаків-строковиків з Внутрішніх військ МВС без засобів захисту виставили живим щитом перед \”Беркутом\”, який лише пасивно споглядав, як невідомі із закритим обличчям кидаються бруківкою, б\’ють ланцюгами, палицями, запускають коктейлі Молотова під ноги юнаків, атакують передніх газовими балончиками і відтискають ковшем трактора-погружчика. Запитань після перегляду відеохроніки подій, які передували масовому побоїщу Беркутом усіх зівак, хто потягнувся у ті хвилини на вуличку Банкову через шум і вибухи світло-шумових гранат, безліч.
Кого саме перед початком бійні перед Адміністрацією президента завезли два автобуси? Що це за пасажири в цивільному, яких правоохоронці без проблем запустили у двір?
Чому солдатам ВВ МВС не видавали дві години поспіль щити для захисту? Чому беркутівці найактивніших атакувальників у масках не вилучали й не затримували під час їх наскоків, як це передбачено обов\’язковими діями у такихситуаціях? Чому деякі озброєні молодики вільно проходили крізь ряди солдатів та беркутівців, а після перепочинку, знову проходили лінію \”фронту\” і продовжували провокації? Чому вони скандували речівки російських футбольних \”ультрас\”? Куди вони раптом зникли за мить до несподіваної атаки Беркута? Чому беркутівці з -за спин солдатів ВВ піднімали бруківку і кидали назад на голови громадян? Чому світло-шумові гранати кидали прямо у гущу людей? Чому після завершення зачистки вулиці Банкової бійці Беркута вдалися до тортур затриманих і покалічених?
І це лише короткий перелік запитань, які виникли у колишніх генералів-керівників Внутрішніх військ.
Про дії Шевченківського райсуду столиці, коли до покалічених і побитих не допускали ні адвокатів, ні народних депутатів, хочеться почути коментар автора судової реформи з АПУ Андрія Портнова. Особливо його пояснення того, як за новим покращеним ліберальним кодексом судді без доказів провини виносили 60 діб СІЗО людям з черепно-мозковими травмами.
А от ніч з 10 на 11 січня взагалі увійде в підручники історії. Янукович трьом колишнім екс-президентам пообіцяв, що жодних силових дій не буде. А вже через декілька годин о 1-й ночі 5 спецпідрозділів та ВВ МВС силами загонів у декілька тисяч атакували мирний табір Євромайдану з 6 сторін водночас. Ця зачистка чи витіснення отримала у відповідь мирне стояння десятків тисяч громадян. І встояли. Ціна цього пацифізму жахлива – півсотні в лікарнях і сотні отримували допомогу від медиків протягом ночі у цілковито заблокованому з усіх боків таборі. Беркут уникав відео-фіксації застосування сили на відеокамери десятків українських та світових агенцій і замість рукоприкладства вдався до ногоприкладства. Важкими армійськими чоботами по ногах співгромадян. Бачити ці закривавлені наслідки було не для людей зі слабкими нервами.
Але ключовим залишається те саме запитання, що й з ночі листопадового побиття студентів: верховний головнокомандувач і цього разу не відав, що \”хтось\” кидає на мирних людей 3-4 тисячі відбірного війська у спец-обладунках? Цю масштабну спецоперацію також спишуть на самоуправство двох колишніх ветеранів КДБ СРСР: заступника секретаря Ради нацбезпеки і оборони Володимира Сівковича та голови КМДА Олександра Попова, яких уже звільнено указом Президента? Хоча будь-який офіцер в Україні знає, як і хто може віддавати подібні накази й застосовувати різні спецпідрозділи проти мирного населення. І найнижчою виконавською ланкою у цих подіях був міністр МВС Захарченко. Найвищу нам і так кожен день в телевізорі показують.
І от саме у ці дні відбуваються найірраціональніші, найбезглуздіші події і дії. До п\’ятниці 13-го протистояння було по лінії \”громадяни – силовий блок уряду\”. Від 14 грудня протистояння штучно переводять у площину \”народ проти народу\”. Спроба повторити розкол країни на Схід і Захід за лекалами 2004 року, але з воєнізованим тюнінгом.
Примусове привезення Партією регіонів десь під сотню тисяч бюджетників та різноманітної за соціальним зрізом молоді на безстроковий контр-мітинг і розміщення анти-майдану за 200 метрів від Євромайдану є найбільшою провокацією за всю історію незалежності України. Попри те, що у ці дні центр Києва нагадує найбільш мілітаризовану зону, де найвища концентрація військ, міліції та спец-техніки, де працюють переодягненні у цивільне бійці СБУ, достатньо декількох провокаторів у мільйонному натовпі обох площ столиці, щоб запустити ланцюгову реакцію насильства і щестрашнішого – операції подавлення силами чи то 7, чи то 9 тисяч бійців. Таке відчуття, що цей сценарій писав сам Люцифер у штабі пекла – адже це реальна бомба під народ і саму державу.
Ескалацію безглуздя може спинити одна людина, яка й вибудувала абсолютну вертикаль влади. Може, але не спиняє. І всім, по обидва боки штучних барикад, залишається уповати не на Батю, а на Отця Небесного.
Роман Чайка
peredplata
