Адже треба ж було так розпорядитися історії, щоб ще раз наочно показати, наскільки Україна і Росія – різні країни.
В Україні – Українська національна революція. В Україні – весна.
В Україні перемога, сплачена кров\’ю героїв. Свобода, здобута тримісячних стоїчним Майданом. Він вымораживался зимовою стужею, його атакував озвірілий «Беркут», його прошивали підлими кулями снайпери. Україна констатує сьогодні подвиг свого народу. Україна показала, що вона не просто гідна увійти в Європу – це Європі слід звіряти себе з Україною. В центрі Європи був явлений приклад істинно європейського прагнення до свободи. Україна нагадала Європі про часи Хартії Вольності, про часи гезов, про Гарібальді і Костюшко. Київ нагадав Європі про Празької весни, а потім – про Будапешті 1956 року. Напевно, вже мало хто з європейців припускав, що стане сучасником національно-визвольної революції в центрі Європи. Українська революція – це скарб сучасної європейської історії. Україна свідчить про те, що європейський дух живий. «Серце Європи не в Брюсселі, не в Берліні, серце Європи б\’ється в Києві. Доля вирішується в Україні», – влучно сказав днями Саакашвілі, виступаючи на Майдані. Україна довела, що її не взяла проказа радянщини, проевшая російський народ. Україна довела, що українство – не химера. Українство пройшло через століття колоніальної історії, збереглося, вистояла в боротьбі – і перемогло.
Ось що зараз переживає Україна. Велику містерію, прекрасну симфонію скорботи і радості. Симфонію перемоги над антинародною владою. Над колишньою історією. Поруч з нами народжується нація. Це не значить, що її не було раніше. Але зараз вона народжується знову, з попелу Майдану, і в новій якості. Ця нація вже точно не буде частиною імперсько-колоніального «російського світу». Україна втрачена для Москви назавжди. На наших очах впав імперський міф про «триєдиного російською народі», і більше він не підлягає відновленню. А значить, перекошена і вся російська імперська концепція – культурна, геополітична та історична. Імперія стала іншою, як одразу став іншим «Титанік», отримавши пробоїну. Відповідно, прагнучи до виживання, імперія буде впадати в ще більшу параною. Зараз почнеться агонія російського імперського міфу. Вона буде похмурою і небезпечною. Небезпечною для нас, росіян. Мислячих росіян. На них імперія выместит всю гіркоту свого заходу.
Україна і Росія, повторюю, зовсім, зовсім різні країни. В той час, коли Україна переживає велике революційне очищення і відродження, живе справжнім життям, Росія упивалася Олімпійським шоу і своєю перемогою в ньому. Україна ридала над полеглими, присягалася перемогти і здобути свободу, а Росія стенала про спортивні невдачі і раділа з приводу спортивних успіхів, які лише зміцнюють диктатуру Путіна. Україна звернула на втечу владну зграю покидьків, а Росія, розбещена брехнею, свавіллям і корупцією, поглинена головною інтригою церемонії закриття олімпійських ігор: відлетить чи ведмедик, як у 80-му? Україна стверджує нову, демократичну владу, повністю рвущую з радянською спадщиною, а Росія відроджує досвід масових дитячих хорів і совкового агітпропу, генеруючого слюнно-пінну ненависть. А заодно і мілітарне свідомість: всі коментатори обсмаковали, що закриття Олімпіади збіглося з «днем захисника вітчизни»: ось, мовляв, захистили вітчизну на спортивній арені!
Ця Олімпіада – пишні врата в наш російський пекло.
Україна перемогла. І імперії тепер належить поруч з нею жити, точніше доживати. Ненависть до переможної Україні, до «бандерівців», помножена на зашкалює, завдяки спортивного тріумфу, путінський рейтинг створить в країні атмосферу, нестерпну для нормальних людей. Перемога української революції виявить весь багатовіковий сутінок російської політичної системи, оголить зло, було прикрите фальшивою олімпійським снігом. Програвши зовні, Кремль відіграється всередині країни. Але ненависть до України врешті-решт зруйнує Російську імперію. Імперія захлинеться цією своєю ненавистю, змішаної з огидним гопницьких патріотизмом. Бо такий «йорж» страшний і отруйний. Він спочатку дико підбадьорить, а потім «знесе вежу» і повалить на землю. А потім настане гірке постімперська похмілля. Момент історичної істини і розплати за те, що мертві духом не побачили і не усвідомили просиявшего поруч з ними подвигу; за те, що повірили наклеп на цей подвиг, за те, що обивательсько бездумно примножували наклеп.
Обвуглений Майдан і біла Сочинська Олімпіада – вони так і будуть поруч в історії (але не однакові), як Христос і Понтій Пілат. Обидві події зважені на якихось вищих вагах, і вже зараз ясно, яке з них «знайдено легким».
Олексій Широпаєв
peredplata
