Однією з причин розбіжності між сходом та заходом України називають мовне питання. Саме воно викликало хвилю обурення у жителів східних та південних областей нашої держави, коли у 2012 році Колесніченко-Ківалов приймали так званий «мовний закон», і у 2014 році, коли верховна рада такий закон скасувала.
Можливо, саме такий вчинок народних депутатів призвів до назрівання сепаратистських настроїв мешканців Криму, Донецької та Луганської областей. Мовляв, їм забороняють розмовляти рідною для них російською, і нав’язують свою солов’їну. А тому краще вже жити у Росії з Путіним, аніж в Україні з демократією. Та вихідці з Росії і просто російськомовні українці є не лише на сході. Чимало таких мешкає й на Буковині. Проте жодних проблем, пов’язаних з мовою, вони не бачать, — ніхто їм не докоряє і розмовляти українською не змушує.
Пенсіонерка Алла Зайцева народилась і прожила велику частину свого життя в Росії. Та доля розпорядилася так, що зараз зі своєю сім’єю живе у Чернівцях. Жінка каже, що Україна вже стала для неї рідною, хоча вона інколи сумує за Росією. Та повертатись туди не хоче.
— Путін – негідник рідкісний. Мені шкода тих людей, що живуть у Росії, бо вони там зазомбовані. Це все робить влада. А самі люди хороші, — каже пані Алла. – Так, я росіянка, спілкуюсь переважно російською, та я проти Путіна. І проти Януковича та його злочинної влади. Через них посварилися два братські народи.
Чернівчанин Володимир Бочкарьов також має російське коріння. Каже, що походить з сім’ї «російських дисидентів». У повсякденному житті спілкується російською мовою, хоча українську теж знає на «відмінно». Хлопець вважає, що в Україні немає жодних мовних проблем.
— Люди спокійно спілкуються тією мовою, якою їм зручно. Одні розмовляють українською, інші – російською, і ніхто на це не зважає, — каже Володимир. – Мені за 26 років всього двічі дорікнули, що я розмовляю російською, і то це було зроблено в Інтернеті.
Проте хлопець вважає, що позбуватись російської мови в Україні – неправильно. На його думку, діти у школах повинні вивчати російську як другу іноземну мову.
На запитання, чи не хоче Володимир повернутися в Росію, він, не роздумуючи, твердо відповідає: «Ні».
— Мені соромно за Росію через те, що вона зараз уподібнюється до Німеччини 30-х років. І мені соромно за росіян, котрі нічого не роблять, щоб зупинити цей процес, — каже Володимир.
Підтримує ідею свободи вибору мови і Артем Маловажний – координатор Правого сектору Буковини від ультрас ФСК «Буковина».
— Взагалі, усі ці закони – цілковита маячня. Ми як спілкувались російською і українською, так і будемо спілкуватись, — каже Артем. – Були часи, коли мене переконували, що патріоти розмовляють лише українською, але час і дії розклали все по місцях. Ті, хто палко розмовляв українською, далі Інтернету не пішли. А російськомовні націоналісти зробили великий вклад у боротьбу нації за свою свободу і гідність.
Артем каже, що у спілкуванні з соратниками з Правого сектору немає жодної різниці, якою мовою ти говориш. Хіба що іноді хтось може «підколоти» за суржик, але далі жарту це не заходить.
Мова не є показником патріотизму та любові до України, і так вважають мільйони українців. Саме тому вони об’єдналися у вимозі до Турчинова поновити закон Ківалова-Колесніченка. На знак солідарності зі східними та південними регіонами жителі західних міст цілий день спілкувалися російською. До такої акції в останній день зими долучилися й Чернівці. Адже хто, як не чернівчани, мешканці такого багатонаціонального і багатокультурного міста, здатні довести: любити Україну можна усім серцем, незважаючи на мову, релігію чи походження.
Діонісія КЕРНИЧНА
peredplata
