Поразка на президентських виборах у Румунії ультраправого політика Джордже Сіміона, який після першого туру впевнено крокував до перемоги й мав майже вдвічі більший відрив від свого переслідувача — мера Бухареста Нікушора Дана, — сприймається багатьма як у самій Румунії, так і за її межами як справжнє політичне диво. Але це диво — не лише про внутрішню румунську демократію. Це — мобілізація на користь Європи.

Бо йдеться не просто про вибір між двома політиками. Йдеться про вибір між Європейським Союзом як ціннісним проєктом — і його запереченням. Дан виступає за подальшу європейську інтеграцію Румунії, за модернізацію та співпрацю з ЄС. Сіміон — за відновлення «великої Румунії», за розчарування в європейському проєкті, за реваншистський націоналізм і ксенофобію. Це голос не за реформи — а за ресентимент.

Ці вибори демократичний кандидат виграв завдяки суспільству — і всупереч політичним елітам. Тим самим елітам, які не зробили висновків ані після скасованого попереднього туру, ані після появи Келіна Джорджеску — іншого популіста, підтриманого Москвою і Вашингтоном, який міг узяти реванш за одну кампанію.

Коли Джорджеску несподівано прорвався до другого туру, його успіх списали на зовнішнє втручання і популістські гасла. Але причина була значно глибшою: утома від традиційних партій, розчарування в політичних класах, які десятиліттями керували країною, не пропонуючи жодної візії майбутнього.

Прем’єр-міністр Марчел Чолаку, якого теж вважали фаворитом, не вийшов до другого туру. Його поразка стала шоком для Соціал-демократичної партії. Відповіддю стала не підтримка перспективної кандидатки — Елени Ласконі, — а блокування її участі. І водночас — ігнорування власної відповідальності за підняття Джорджеску.

Навіть після появи Сіміона у другому турі демократичні сили не змогли об’єднатися. Кандидат від правлячої коаліції Крін Антонеску закликав виборців голосувати на власний розсуд, а сам Чолаку — пішов у відставку й вивів партію з коаліції, залишивши країну у глибокій політичній кризі.

І лише громадянське суспільство — розрізнене, втомлене, зневірене — змогло самоорганізуватися. Громадяни не захотіли довірити країну людині, яка заперечує європейські цінності, мріє про етнічну гомогенність і відкрито атакує Україну.

Адже Дан — не просто євроінтегратор. Це політик, який неодноразово виступав за підтримку України, ще як мер Бухареста. Натомість Сіміон — противник української державності, солідарності, ідеї добросусідства. У цьому виборі проступає не лише внутрішня криза Румунії, а й геополітична розв’язка.

Справжнім знаком надії став вибір етнічних угорців, які не підтримали кандидата Орбана. І української меншини в Румунії. Обидві спільноти — цілі десятиліття вразливі до популізму, проросійської риторики, дезінформації — цього разу зробили ставку на Європу.

Ба більше: румунська меншина в Україні, роками під впливом сил, пов’язаних із Кремлем, — зокрема в Чернівецькій області — показала небувалу явку і продемонструвала відданість цінностям свободи і європейської інтеграції. Це більше, ніж просто голос. Це сигнал.

Сигнал для самої України: наші національні меншини, які роками капсулізувалися в окремих інформпросторах, знаходять єдність у виборі Європи. Вперше за десятиліття — попри всі ускладнення й травми, цей вибір виявився ціннісним.

У цьому сенсі Румунія зламала плани Кремля. Москва прагнула оточити Україну поясом антиєвропейських режимів — Орбаном, Фіцо, потенційними союзниками цих лідерів  у Польщі. Але Румунія виявилася здатною  зробити інший вибір і, навіть за умови зростання популярності ультраправих популістів зупинити їхнє сходження до влади. 

Тож, можливо, саме Румунія — звісно, якщо після президентських виборів їй вдасться вийти з політичної кризи, а не поглибити її шляхом подальшої відсутності порозуміння між провідними демократичною політичними силами стане прикладом суспільного опору  новому, тепер вже центральноєвропейському «маршу на Рим».

https://infopost.media/rumunska-mobilizacziya-zarady-yevropy/