Уміти сказати «ні»

Петро Порошенко представив свої наступні кадрові рішення. Поки Верховна Рада зволікає зі своїм переобранням, новий Президент подав їй на затвердження такі кандидатури: посла України в Німеччині Павла Клімкіна на посаду міністра закордонних справ; першого віце-прем’єра Віталія Ярему на посаду Генерального прокурора; голову Ради директорів групи компаній «Інвестиційний Капітал Україна» (ICU) Валерію Гонтареву на посаду голови Національного банку. Чого чекати від цих призначень? З цього розпочалася наша розмова з політологом, директором соціологічної служби «Український барометр» Віктором НЕБОЖЕНКОМ.

«АБО ЯРЕМА СТАНЕ МУЛЬТИМІЛЬЙОНЕРОМ, ЯК ПШОНКА, АБО ПРОВЕДЕ ЖОРСТКЕ РЕФОРМУВАННЯ ГЕНПРОКУРАТУРИ»

— Вікторе Сергійовичу, як би ви прокоментували подані Петром Порошенком кандидатури до парламенту?

— Щодо Валерії Гонтаревої, Порошенко намагається поєднати корисне з приємним. Він знає її як банкіра, який задовольняв потреби шоколадної імперії «Roshen». У цьому разі голові Нацбанку не треба пояснювати превалюючі сектори української економіки — він все сам зрозуміє і буде вдячний Президентові.

Віталій Ярема міг обирати між МВС і ГПУ. МВС бере участь в АТО і перебуває в центрі громадської критики, тому Ярема вирішив обрати спокійнішу, менш публічну посаду, але таку ж цікаву з погляду реформ чи корупції. Або Ярема стане мультимільйонером, як Пшонка, або проведе жорстке реформування Генпрокуратури, як це вимагає Захід. Спокійно відсидітися в ГПУ без кадрових чисток і люстрації йому не вдасться. Це не менш небезпечний напрям, ніж на чолі МВС.

На посаду голови МЗС претендувало багато осіб, але пропозиція призначити Клімкіна — це оригінальне рішення. Це продуманий і гарний хід, тому що у цієї людини немає шлейфу зв’язків із сім’єю Януковича і владою олігархів, хоча всю цю публіку він добре знає, адже Австрія наближена до Німеччини. Як нам відомо, Путін розраховує вирвати Німеччину з Європи в питанні України, сформувавши якусь особливу позицію Ангели Меркель. Колишній наш посол у Німеччині — на посту міністра закордонних справ України дасть змогу урівноважити шалену активність російських спецслужб та МЗС у цій країні новими контактами і можливостями у ФРН. Клімкін багато зустрічався і спілкувався з Меркель, знає німецьку еліту, а для нас дуже важливим є їхній погляд на українські проблеми.

— Як ви оцінюєте перші кроки Порошенка на посаді Президента?

— Багато із заяв Порошенка диктуються інерцією обіцянок виборчої кампанії. Незважаючи на всі його оптимістичні заяви, він зазнає шоку від проблем, які на нього навалилися. Сьогоднішні кадрові призначення в Адміністрації Президента не є стратегічними, тому що вони частково відтворюють систему, яка була за Януковича. Навряд чи з цими кадровими рішеннями Президент прослужить і готуватиметься до другого терміну. Усі президенти завжди готувалися до другої каденції, переносячи розв’язання проблем і формуючи можливості для кар’єри, інвестицій, корупції. Я сподіваюся, що Порошенко буде президентом одного терміну, але це буде справжній, повноцінний президент.

Неправильно, якщо у Порошенка є ілюзія, ніби самою лише інформаційною політикою можна розв’язати реальні проблеми. Майдан активізував людей, війна мобілізувала кілька мільйонів громадян на участь у політиці.

Те, що голова АП Ложкін назвав себе антикризовим менеджером, мене насторожує. Я волію, щоб напіввійськові завдання вирішували люди в напіввійськовій формі, а не цивільні лише через те, що у них чудові стосунки в Москві, Парижі. Зараз не час дипломатів. У нас вже є президент-дипломат, менеджер, бізнесмен і політик минулого. Нам сьогодні потрібен Президент мужній, такий, який може зважитися на конфлікт не лише з ворогами, а й з друзями, Президент, який зможе зупинити сепаратизм. Президент має вміти сказати «ні» корупціонерові з великими грішми. Якщо він із цим впорається, він гідний свого статусу.

«НАПІВУКРАЇНСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ, ЩО БРАВ УЧАСТЬ У СТВОРЕННІ РЕЖИМУ ЯНУКОВИЧА, НЕ МОЖЕ БУТИ ДЖЕРЕЛОМ РЕФОРМ»

— Дострокові парламентські вибори — вимоги суспільства і Президента. Які ви бачите підстави, можливості і перспективи для перезапуску Верховної Ради?

— Рада щосили намагається себе законсервувати до 2017 року. Це стосується всіх політичних сил, особливо ПР, КПУ, а тим паче мажоритарників, які не встигли відбити вкладені в кампанію мільйони доларів, а вибори будуть на пропорційній основі, і шансів пройти у них майже немає. Старий напівукраїнський парламент, який брав участь у створенні режиму особистої влади Януковича, не може бути джерелом реформ. Але є два чинники, які дадуть змогу залишити парламент хоча б на 1,5 року — він піде на поступки реформам Президента і, по-друге, пожертвує кількома десятками найбільш оскаженілих антиукраїнських депутатів.

Якщо парламент ухвалює рішення про перехід від президентської до парламентської республіки, треба обирати інший склад Верховної Ради. Сьогодні Президент має обмежені повноваження парламентської республіки, а населення вважає, що в нас сильна президентська республіка.

З другого боку, вибори закінчилися унікально — в один тур. Це «російська рулетка» — обирати людину за такий короткий термін, але він здобув величезну довіру, і це посилює легітимацію його статусу. Саме Порошенко за вдачею дуже честолюбний і не зможе далі сидіти в старому парламентському човні, тому постане питання про дострокові парламентські вибори. Але також у нас стоїть проблема запровадження воєнного стану на Донбасі. Тоді чи воєнне становище і охолодження конфлікту на сході до рівня уповільненого, чи залишаємося в невизначеності, коли немає успіхів ні економічних, ні військових і проводимо парламентські вибори. Але у них може бути непередбачуваний результат. Хоча вибори потрібні, аби привести у відповідність настрої населення, що змінилися, і завдання країни.

«КОЛОМОЙСЬКИЙ ЗРОЗУМІВ, ЩО ТРЕБА ПОЗБАВЛЯТИСЯ ІМІДЖУ ОЛІГАРХА І СТАВАТИ НАДБАГАТИМ УКРАЇНЦЕМ, ЯКИЙ ПРИНЕСЕ КОРИСТЬ СОБІ Й УКРАЇНІ»

— На тлі ослаблення позицій Ріната Ахметова відбувається посилення Ігоря Коломойського. Як ви це сприймаєте?

— Зараз ми отримуємо надмірно високий вплив Коломойського на процеси в Південно-Східній Україні. Він сьогодні — фактичний віце-президент країни, де офіційно немає віце-президента. Робочий день Порошенка, виходить, має починатися з дзвінка Коломойському, а той у своїх питаннях має звертається до Президента. Ще тижні 3—4 це допустимо, але потім постане питання «хто кому Рабинович?».

Коломойський раніше за інших зрозумів те, чого давно вимагали від олігархів — став входити в публічну політику й почав міняти олігархічних устрій країни на міжнародно-національний. Він перетворюється на величезну ТНК, що має публічний потенціал. Коломойський зрозумів, що треба позбавлятися іміджу олігарха і ставати надбагатим українцем, який принесе користь собі й Україні. Ахметов у цьому сенсі прибічник старої пострадянської схеми особистих домовленостей з першими особами країни. Він звик з’ясовувати стосунки з переможцями, але зараз немає переможців, «царя України». Треба бути публічним або залишатися на перехресті підозр Кремля, Заходу, Києва, Донецька й Дніпропетровська. Людина з найбільшим капіталом в Україні не має виразної позиції — такого не буває.

«РОСІЯ НАС ТРОХИ ПЕРЕГРАЛА, ПЕРШОЮ ПОДАВШИ ПОЗОВ ДО СУДУ, АЛЕ У НАС БІЛЬШЕ ШАНСІВ ВИГРАТИ В СТОКГОЛЬМІ»

— Наскільки правильною й перспективною є позиція України в газовому питанні? Які у нас шанси в Стокгольмському арбітражі?

— Росія нас трохи переграла, першою подавши позов до суду, але у нас більше шансів виграти в Стокгольмі. Адже цей суд незалежний від тиску «Газпрому» й Путіна — його не можна купити або ввести війська. Стокгольмський арбітраж діє в «світлій зоні» — виключно з документами й у правовому полі. Росія завжди була сильнішою через те, що більшість рішень мали тіньовий і корупційний характер. Усе, що представить Україна, буде обгрунтованим, а від Росії потрібні будуть документи, яких немає в реальності. Вона буде дуже скромною, коли справа дійде до суду, й аргументи матимуть недостовірний характер.

Уряд Яценюка йде правильним європейським шляхом, намагаючись деполітизувати газові переговори. Ми надаємо економічні аргументи, а Росія — політичні, які завжди виносяться за дужки.

Для України проблема сьогодні стоїть у тому, що 80% українських чиновників, що ведуть «газову війну», перебувають у зоні доступу Кремля. Те саме зараз з офіцерським складом нашої армії. Це не стільки зрада, скільки нездатність людей виконувати свій військовий обов’язок.

Після того, як ми вступимо в економічні відносини з приводу окупованого Криму, а позов на 100 млрд доларів зріє, це теж буде враховано в західних стратегічних схемах проекції сили. Набере чинності компенсаційний механізм, і це теж не політика, а економіка.

«РОСІЯ БОЇТЬСЯ УКРАЇНУ ЯК ДЕРЖАВУ, ЩО ВІДБУЛАСЯ, АЛЕ СКЛАДАЄТЬСЯ ВРАЖЕННЯ, ЩО Й ЗАХІД ЦЬОГО БОЇТЬСЯ»

— Наскільки, на вашу думку, Захід сьогодні усвідомлює ті загрози, які йдуть від Росії, і необхідність більш продуктивної підтримки України?

— Росія боїться Україну як державу, що відбулася, але в той же час складається враження, що й Захід цього боїться. Ми виявилися незручним геополітичним партнером для нього. 20 років Україна, із змінним успіхом, але йшла шляхом європейського вибору, а коли ми його остаточно зробили, виявилося, що Європа не просто не готова нас прийняти, а й сама не зробила українського вибору. ЄС перебуває в складному становищі — ми це розуміємо, але нам потрібна інтенсивна військово-політична співпраця. США витратили на війну в Іраку 20 млрд доларів, то чому хоча б половину такої суми не витратити на співпрацю з нами? Тоді й Росія з Україною інакше розмовлятиме. Ми просимо поводитися з нами так, ніби ми в західному співтоваристві, а отже допомагати нам. Ми створюємо Україну не для війни — нам її нав’язали. І ЄС, допустивши війну в Україні, підведе її пожежу до себе. Уповільнений конфлікт не може відбуватися в самому центрі Європи — він почне набувати різних форм агресії.

Росія ж сьогодні повторює СРСР, який розвивав величезну кількість прокомуністичних партій у країнах Європи й організовував масові антиурядові рухи на Заході. Але це коштувало дуже дорого для радянського політбюро. Путін чинить аналогічно, тільки він робить ставку не на комуністів, а на націоналістів, але з тією ж метою — створення лобі, щоб впливати на рішення національних урядів Європи. Я не думаю, що у нього це вийшло, і Захід дуже скоро побачить історичну аналогію. Адже діють не культурні програми між націоналістами, а КДБ, якому байдуже, на кого робити ставку — на комуністів чи націоналістів. І Захід незабаром спохопиться й знайде коріння «успіхів» націоналізму в Європі. Адже він уже двічі їх знищував — 1914-го й 1939 року.

«КЛІМКІН ЦІЛКОМ ВІДПОВІДАЄ ПОСАДІ МІНІСТРА МЗС, ЦЕ —НАЙКРАЩИЙ МОЖЛИВИЙ ВИБІР У ДАНІЙ СИТУАЦІЇ»

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, професор КНУ ім. Т.Г. Шевченка:

— Павло Клімкін цілком відповідає посаді міністра МЗС, це — найкращий можливий вибір в даній ситуації. Він впорається із викликами в цей критичний час, тому що за останні 10 років роботи в міністерстві на нього покладались найбільш важкі завдання. Європейський курс, згідно з інаугураційною промовою Порошенка, буде основним пріоритетом зовнішньої політики і, в цьому контексті Клімкін більш за всіх підходить на реалізацію цього курсу. Адже до цього саме він відповідав за формування концепції євроінтеграції України, очолював Департамент ЄС у МЗС. З приходом міністра Грищенка він був поставлений заступником міністра з одним виключним завданням — підготувати Угоду про асоціацію до парафування. Не випадково, після цього його призначили Надзвичайним і Повноважним Послом України в Німеччині — в найвпливовішій країні, від якої у великій мірі залежить просування підписання нашої Угоди про асоціацію. Останній час перебування Павла Клімкіна на цій посаді, коли Янукович відмовився підписувати Асоціацію, був найтяжкішим в діяльності, тому що весь гнів, яке мала Меркель та все керівництво Євросоюзу після такого «кидка», виливався саме на посла. Але він докладав максимум дипломатичної майстерності, щоб в будь-який спосіб послабити цей конфлікт між українською стороною та ЄС. Йому у великій мірі вдалося це зробити.

Клімкін є професійним дипломатом, патріотом України, надзвичайно працьовитою, пунктуальною та порядною людиною, що важливо для створення доброї робочої атмосфери у Міністерстві закордонних справ. Тобто, він володіє найкращими якостями дипломата і захищатиме національні інтереси нашої країни як на європейському, так і на російському напрямках.

«ЯКЩО ЗАТВЕРДЯТЬ ГОНТАРЕВУ НА ПОСАДУ ГОЛОВИ НБУ — ЦЕ БУДЕ ПРОФЕСІЙНИМ ПРИЗНАЧЕННЯМ»

В’ячеслав ЮТКІН, перший заступник голови правління «Промінвестбанку»:

— Валерія Гонтарева відома у банківському співтоваристві як інвестиційний банкір і людина, яка має непоганий досвід роботи в системних банках з іноземним капіталом. Тому, звичайно, якщо її затвердять на посаду голови НБУ — це буде професійним призначенням.

Разом з тим, я вважаю, що у Президента немає аргументів знімати Степана Кубіва, тому що він показав себе професіоналом, який за три місяці роботи головою НБУ зробив дуже багато для банківської системи. Зокрема, оперативно врегулював кримське питання та зробив ряд кроків, які дозволять його наступникові більш впевнено почуватися на новій посаді.

Але, на жаль, ми не почули аргументів щодо звільнення Кубіва, і тому дуже важко думати про те, чому це може статися. Головне, щоб не виявилося так, що новий керівник просто добирає собі близьких людей із власного оточення, незважаючи на те, що людина, яка обіймала цю посаду, може бути на щабель вище за рівнем вирішення завдань.

«З ТОЧКИ ЗОРУ ПРОФЕСІЙНОСТІ, ДО ЯРЕМИ, НЕМАЄ ПИТАНЬ. АЛЕ НЕ МОЖНА ПРИЗНАЧАТИ НА ІНШУ ПОСАДУ ЛЮДИНУ, ЯКА НЕ ЗАВЕРШИЛА СВОЮ РОБОТУ В УРЯДІ»

Олександр СОЛОНТАЙ, політолог, експерт Інституту політичної освіти:

– З точки зору професійності, до Віталія Яреми, немає питань – він з правоохоронної системи і тому є відповідність посаді генпрокурора. Але не можна призначати на іншу посаду людину, яка не завершила свою роботу в уряді. Ярема не довів свою успішність або провальність у ролі першого віце-прем’єра. Йому дуже тяжко давалася ця посада – він два місяці був сумісником, голосував у Верховній Раді та двічі робив подання на складання депутатських повноважень. Я навіть судився з ним, доводячи, що не може людина, яка має забезпечувати законність в Україні, бути зразком беззаконня.

Це також ґрунт для великого політичного конфлікту – людина з «Батьківщини» подається на посаду генпрокурора по квоті президента, при цьому звільняється людина зі «Свободи», яка є партнером «Батьківщини». Махніцький займає посаду прокурора, відповідно до коаліційних угод, укладених за відсутності президента. «Батьківщина» взяла багато посад в уряді, а Генпрокуратуру віддали «Свободі». Зараз завдання переформувати депутатську більшість. І те, що цим займається президент, є нормальним, але не нормально, що у відносинах між «Батьківщиною» та «Свободою» тепер немає політичної ясності. Це не партнерські стосунки. Простими словами, це розвал «Батьківщини», погіршення її стосунків із «Свободою» та посилення команди Петра Порошенка. Навіщо ці політичні ігри та склоки в умовах війни? В цей час всі політичні рішення мають диктуватися логікою перемоги у війні та збереження країни, а не логікою особистісних вподобань та майбутніх виборів. А якщо політики стануть на стежку публічного конфлікту, то буде зневіра людей від дій влади. Люди чекають не політичних чвар, а конкретних рішень. Такі призначення є помилковими, адже треба утриматися від будь-яких конфліктних ліній між політичними суб’єктами.

До того ж, не було можливості і часу оцінити роботу Олега Махніцького. Якщо зараз є потреба його знімати, то цьому повинен передувати публічний звіт, щоб все суспільство могло оцінити його діяльність.

Юлія ЛУЧИК, «День»; Дмитро КРИВЦУН

peredplata