Протистояння влади та народу – це історія новітньої української держави. Впродовж майже 20-ти років Незалежної України влада жодним чином не вважала за потрібне спільно з народом здійснювати ефективні зміни в суспільстві. Як в радянські часи, так і тепер, влада була інструментом визискування громадян, декларуючи при цьому благі наміри, солодкі гасла та озвучувала ефективні програми, які залишалися, як правило, лише на папері.
Пост-комуністичне керівництво на чолі з Кравчуком, яке на початку 90-х років зуміло остаточно вирвати у рухівців та демократів важелі управління українською державою в повному обсязі зайнялося розграбуванням неймовірних запасів та ресурсів, які містилися на території України. У це були втягнуті і прості громадяни, які підтримали «приклад» керівництва. Запасів було немало, і хоча розграбування продовжувалось ще в кінці 90-х років в українців жевріла надія, що можливо все таки запрацює механізм відновлення держави, та розпочнеться розвиток. Прихід Кучми, концептуально владу не змінив, змінилися лише персоналії, а руйнівна сутність залишилася. У зв’язку з тим, що Кучма був представником корпусу радянських директорів, під загрозу знищення стали не лише колгоспні та кооперативні підприємства, але під цей руйнівний процес попали і стратегічні заводи та підприємства. Замість ефективної перебудови народного господарства, переорієнтації його на нові реалії життя, налагоджування та посилення стосунків з сусідськими державами керівництво держави, як це було у наших сусідів з східної Європи, у повному обсязі зайнялося самопоїданням та самознищенням. Зокрема в Чернівцях саме на початку діяльності Кучми почали припиняти свою діяльність «Гравітон», «Кварц», «Електронмаш», «Вимірювач» , «Ламповий завод», та ін.
Після революції 2004 року та приходу «помаранчевих» довіра людей до влади набула небачених величин і з цією довірою влада справді мала можливість, не особливо напружуючись, проводити ефективні зміни в державі та застосовувати владу, як справжній інструмент покращення життя народу. Президент Ющенко, натомість, не розпочав жодних реальних змін на краще і зосередив свою діяльність на впровадженні лише формальних ознак українського суспільства при якому керівництво жодним чином не спромоглося змінити систему влади, переформатувавши її з визискування на служіння народу. Через постійні внутрішні конфлікти в «помаранчевому» середовищі, протистояння Тимошенко та Ющенко, українське суспільство майже повністю втратило довіру до влади. Впродовж останніх п’яти років керівництво дезорієнтувало суспільство і дало ґрунт для повернення до влади тих, хто керував державою в часи Кучми.
Одразу виникає питання, чому новій владі вдалося швидкими темпами в процесі проведення осінніх виборів 2010 року до місцевих рад завоювати вплив на місцевому рівні навіть в тих областях, які ще донедавна контролювалися «помаранчевими»? Чи не означає це, що в рядах попередньої влади «помаранчевих» було достатньо пристосуванців та тих, кого попередній кучмівський режим направив для партизанської роботи у нову владу. «Помаранчева» влада, нажаль, з самого початку почала очищуватись не від запроданців, кар’єристів та кучмістів, а насамперед від тих активних людей, які вказували на потребу здійснення справді вкрай необхідних змін та дотримання тих гасел, обіцянок та програм з якими «помаранчеві» йшли на виборах до людей.
Враховуючи все це не дивним виглядає те, що в багатьох державних та комунальних установах зараз залишилися на своїх місцях, або переведені на більш відповідальні роботи ті, хто очолював ці законспіровані диверсійні загони. Цих агентів, а по нашому запроданців, зараз використовують, щоб через них «пояснити» людям потребу заспокоїтися та змиритися з усталеним перебігом подій, вказуючи на неможливість та згубність навіть думок щодо потреби якоїсь боротьби, наголошення на потребі покоритися обставинам: буде, як буде; моя хата скраю; щоби не було гірше; краще «синиця» в руці, ніж «журавель» в небі і т.д. Такі настрої, нажаль, ефективно проростають в тих середовищах, у яких через деяку залежність від влади роботодавців, адміністрацій, переважну частину людей змусили розуміти, що маленька «синиця» в руках краще, а «великий журавель» в небі занадто недосяжний і, нібито, дістати його неможливо. Для переважної кількості людей на теперішній момент ті умови виживання, які є зараз хочеться зберегти, оскільки є реальна загроза втратити повністю все і залишитися без засобів для існування. Такі суспільні пута в повній мірі впродовж вже майже 20 років стримують ефективний розвиток нашої української держави.
Теперішня влада, як правонаступник тих, хто на початку 90-х вводив цю павутину в суспільство, зацікавлена в посиленні залежності людей від таких обставин та впровадження різного роду корупційних залежностей при збільшенні тиску, щоб якнайефективніше поставити суспільство на постійне збільшення «надоїв» у вигляді корупційних поборів, встановлення штучного ліцензування, квотування та введення різного роду податків на діяльність та на майно громадян.
У 2010 році новоспечений режим Януковича через застосування занадто свавільних методів у своїй діяльності зумів доволі швидкими темпами завоювати владу на місцях. Через застосування нечуваного тиску на опонентів, членів дільничних комісій, виборців нова влада зуміла налаштувати проти себе переважну частину українського суспільства. Навіть на сході, півдні та в центрі України громадяни починають зовсім інакше сприймати тих, кого на Президентських виборах майже одноголосно підтримали. Але не зважаючи на це, завдяки повному контролю влади над ЗМІ, у суспільстві панує повний інформаційний вакуум і те, що демонструється по телебаченню та в друкованих ЗМІ в переважній своїй кількості далеке від дійсності, а справжня картина життя не показується. Через це повним ходом поширюються у суспільстві найбезглуздіші чутки про тих чи інших політиків та громадських діячів, і, нажаль, народ це все сприймає за реальність. Наше суспільство не має послідовних традицій боротьби за свої права, прийняття рішень та потреби дії окремим громадянином, а також спільних дій громадських, професійних та суспільних середовищ для досягнення тих чи інших цілей. Через неузгодженість дій у громадських середовищах застарілі протиріччя в об’єднавчому процесі опозиційних політичних сил теперішня влада і далі посилює свій вплив в українському суспільстві. Чи надовго?
Ренесанс відбувся і ті, хто набирав досвіду руйнування народного господарства в часи Кравчука та Кучми знову прийшли до керівництва в державі. Регіонали швидкими кроками йшли до влади, повномаштабно використовуючи диверсійні загони, які «працювали» в конкуруючому політичному середовищі (БЮТу, «Нашої України», «Фронту Змін»). Цей бліцкриг вдався майже у всіх областях, окрім Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської, де ВО «Свобода» зуміла своєю активною позицією, переконливою програмою, послідовною діяльністю, та дотриманням контролю за досягнутим результатом, отримати перемогу у місцевих радах.
З огляду на це, у своєму кадровому наповненні та безвідповідальності за свої дії перед людьми, теперішня і попередня влада мають спільну природу. Важлива різниця між ними та, що регіонали будують свою внутрішню систему відносин на чіткій дисципліні, що в принципі було відсутнє у попередній владі. Тому частині виборців, які вагалися кого вибрати ця злагодженість роботи Партії регіонів, помножена на наявність достатніх ресурсів здавалася справді силою, яка зможе вивести нашу державу з затяжної суспільно-політичної кризи. Без належної підготовки громадянам важко вникати в сутність тих чи інших подій, і тому при голосуванні на виборах багатьма не бралося до уваги те на захист яких інтересів діє ця політична сила. Своїми гаслами, програмовими засадами з допомогою маніпулятивних технологій вони вміло відволікли увагу виборців від своєї справжньої сутності – служіння олігархічному капіталу.
Впродовж радянської доби та 20-ти років часів Незалежної України владі найстрашніше мати справу з вільними та успішними людьми, які мають свою незаангажовану точку зору на все, що робиться в державі. Теперішній режим Януковича в першу чергу буде прикладати максимальні зусилля для недопущення будь-яких вільних зібрань, заходів громадської непокори та мітингів.
Найменш захищені у цій ситуації є інваліди, пенсіонери та, насамперед, студентство, оскільки саме для молодого покоління через кричущу безвідповідальність влади впродовж останніх 20-ти років не створено умов для влаштування їхнього майбутнього дорослого життя, яке давало би можливість самореалізації, економічного забезпечення, культурного та духовного розвитку.
Відкиданням потреби вирішення суспільних проблем впродовж 20-ти років нашим суспільством сукупно з владою породило і утвердило корупційні відносини у всіх без виключення сферах народного господарства з застосуванням рейдерських захоплень підприємств, організацій та загалом цілих державних монополій, а зараз вже навіть завоюванням цілих міст.
Там де лише імітують вирішення соціальних, економічних, національних, культурних, духовних та інших проблем настає саме той час, коли революційна ситуація в державі примушує владу гарячково шукати додаткові непопулярні важелі впливу на народ, а від цього протестні настрої серед громади лише посилюються.
Якщо влада не хоче пришвидшити початок неконтрольованих стихійних бунтів та протистоянь, то вона повинна негайно припинити неприкритий наступ на громаду по всій Україні загалом та й у Чернівцях зокрема, як це робиться через потурання забудовникам на вул. Гонти 20, тим, хто хоче прибрати до рук для забудови сквер поблизу вул. Чапаєва та Оренбурзької, спроби прихватизувати обласний Будинок Вчителя та ін. В теперішніх реаліях чернівецькій громаді і кожному громадянину України необхідно чітко і однозначно зрозуміти, що відстоювання своїх прав та свобод це дія всіх, але через дію кожного і саме це є важливим елементом збереження демократичних засад у суспільстві. Саме через законне відстоювання цих прав відпрацьовуються правильні і здорові стосунки влади та народу.
Якось не хочеться склавши руки спостерігати за поступовим згасанням потенціалу української нації. Свідомі громадяни в усі часи і тепер готові до серйозної безкомпромісної боротьби, але до такої, яка приносить результат. Національний підйом в часи помаранчевої революції, який у суспільстві відбувається раз на кілька десятків років, завдяки чітко спланованому світовим капіталом сценарієм, замість розвитку дав небачений спад громадської активності. І тепер якщо навіть допустити те, що громада зараз підніметься на спротив, то організувати людей на системну переможну боротьбу в масштабах всієї країни, нажаль, на даний момент нема кому. Чому так? Насамперед це сталося саме через те, що політична опозиція в Україні розпорошена і загалом не здатна на спільні всеукраїнські системні продумані кроки. Крім того, через відсутність внутрішньої люстрації у неї відсутній інстинкт самозбереження, та до цих пір не вичерпані суперечності та протиборства, як в середині їхніх організацій так і між ними. Що стосується «Свободи», то ця політична сила чим далі набирає все більшої ваги в українському політикумі, і якщо зможе не допустити в собі тих негативних тенденцій та проблем, які мають інші опозиційні сили, зможе реально очолити національну революцію в Україні і взяти владу в свої руки.
Громадським організаціям, політичним партіям, об’єднанням громадян, професійним спілкам, всім нам необхідно діяти спільно, щоб не допустити переростання стосунків влади та народу у протистояння, наслідок якого вкидання України в катаклізми суспільних катастроф та громадянської війни. Ми всі відповідальні перед українською нацією та прийдешніми поколіннями за збереження на наших землях квітучої заможної Української Соборної Самостійної Держави.
Віталій Мельничук – Голова Чернівецької обласної організації ВО «Свобода»,
депутат Чернівецької обласної ради
Прес-служба Чернівецької обласної організації ВО «Свобода»
peredplata
