Мустафа Наєм розповідає про Ляшка, як проект олігарха.
Я вже давно не дивлюся (за рідкісним винятком) українські політичні ток-шоу. Раніше – дивився – виключно для того, щоб розуміти механіку запудрювання мізків і вішання локшини на вуха населенню в промислових розмірах. Важливо було мати уявлення про те, чому люди підуть голосувати за того чи іншого політика. Що їм хочуть вмонтувати в голови допомогою телеголки.
Зараз дивитися перестав зовсім: не вистачає нервів. Тому що раніше я всю цю брехню сприймав як асенізатор на виробництві: ну, маститься, ну, погано пахне – що поробиш, робота така – на все це дивитися і все це слухати. Так і піпл, здається, із задоволенням їсть.
А зараз все змінилося. Тому що сталися Майдан, Крим, АТО. І з\’явилася величезна, неймовірно глибока прірва між цими біля мікрофона і тими на фронті і у волонтерських машинах. Прірва моральна, етична, моральна, прірва різниці в людській масштабності – не знаю, як ще сказати. І ця брехня від мікрофонів…на професійному рівні я можу ще аналізувати, як Ляшко бере аудиторію, але на людському рівні мене просто починає ковбасити. Я, як мій тато на Сумщині, беруся розмовляти з телевізором. Вперше за бозна-скільки років моєї роботи в журналістиці людське начисто перекриває професійне. Ти дивишся на цю сволоту біля мікрофона, як рентгенолог на знімок: знаєш і пам\’ятаєш, що він робив в 96-му, 2002-му, 2009-му, що він робить зараз. І слухаєш його нинішню, технологічно ретельно продуману брехня, і розумієш, як вона працює, і як люди підуть голосувати за цього мудака, тому що їх, людей, прорахували, вирахували, \”пробили\”.
А кількома годинами раніше ти говорив з дружиною вбитого в зоні АТО офіцера. І вона в руках тримала його окуляри. І перебирала їх під столом, і не могла випустити їх з рук, тому що це ниточка, що зв\’язує її з ним. Тому що вона не вірить, що її героя, її коханої людини – більше немає. І немає сил сказати про це дітям малим. Для них тато досі у відрядженні.
А тут ЦЕ розкошує, жирує в силу свого акторського таланту і грошей за його спиною, накачує людей уявною впевненістю у майбутньому дні, упевненістю без тіні сумнівів! І ці дві картинки – та жінка з окулярами і цей гутаперчевий лицедій – будучи поставлені разом, вони просто роздирають мозок, душу і всі нутрощі. Пробивають всю броню, що ти сам навколо себе нагородив.
Тому побачений у френдстрічці вчорашній монолог Mustafa Nayyem був резонансом по повній. Точніше, здетонував. Спасибі.
Евгеній Кузьменко
peredplata
