Василь Філіпчук: Беззаконня без кордонів

Василь Філіпчук:  Беззаконня без кордонів Історія щодо моєї поїздки на міжнародну конференцію в Брюссель, на жаль, стала причиною справжнього скандалу. Не хочу привертати увагу до моєї скромної особи, однак події навколо спроби мого затримання є проявами беззаконня прямо в транзитному терміналі головного міжнародного аеропорту країни, і проігнорувати їх — означає дозволити авторам і виконавцям провокації й надалі насолоджуватися всевладдям і безкарністю.

З часу прийняття Кабінетом міністрів України рішення щодо призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію з ЄС, що означало геополітичний розворот України, суперечило законодавству, дестабілізувало внутрішньополітичну ситуацію і призвело до насилля над мирними демонстрантами, я активно брав участь у поліях на Майдані, постійно звертав увагу дипломатичного корпусу до проявів беззаконня режимом Януковича і закликав їх запровадити санкції проти нього і його оточення, виступав на публічних обговореннях даних подій, у тому числі 6 грудня – у Таллінні. Тому, коли Європейський політичний центр запропонували взяти участь у поважній міжнародній конференції у Брюсселі, яка організовується спільно з Литовським постпредством при ЄС на наступний день після міністерського засідання Ради ЄС, де обговорювалась Україна, я без жодних сумнівів погодився. Там планувався виступ і комісара Фюле, і низки міністрів країн ЄС.
Зранку 6 грудня я прибув у міжнародний аеропорт Бориспіль, без будь-яких проблем пройшов прикордонний та митний контроль, а після оголошення посадки на літак підійшов до виходу з терміналу. Вже на підході я побачив дивну картину – представник МАУ, яка забезпечувала посадку, знаходилась у оточенні трьох осіб у цивільному, окремо гуртувалась група з 4 співробітників митниці. Чарівній представник МАУ бере паспорт, читає прізвище, і я із здивуванням бачу дрижання її рук та переляканий погляд на особу у цивільному поряд. Особа бере паспорт, підходить і безцеремонно заявляє: «Пройдьомтє». Вимова явно не «київська», навіть не зовсім українська російська. Однак, більше викликає здивування зовнішній вигляд особи. Митники і інші особи у цивільному – побриті, у нормальному як для представника спецслужб одязі, а цей скоріше нагадує братків 1990х, небритий, з смородом чи то після перепою, чи від браку особистої гігієни. А головне – очі! Очі цієї людини – це предмет окремого дослідження для психолога. Пригадуєте збоченців з фільмів жахів, які, впевнені у своїй всевладності і безкарності, насолоджуються тим, як жертва боїться і не вірить у те, що зараз її вб’ють? Ось саме цей самозадоволений, пихатий погляд, у якому проглядалось вже відчуття насолоди від того, що він далі зробить з своєю жертвою, свердлив мене і монотонно вимагав пройти з ним. Я попросив представитись і пред’явити посвідчення. Відмовляється – «пойдем, мы тебе там все обьясним». Я представляюсь, пояснюю беззакнність такої поведінки і вимоги закону щодо дій, які намагається здійснити особа. Він починає наближатись до мене на небезпечну відстань, я починаю голосніше вимагати представитись і пояснюю протиправність його дій. З огляду на те, що навколо багато людей, які вже починають звертати увагу на ситуацію і особу, яка погрожує, він розвертається і робить начальницький жест керівнику групи митників – взяти!
Митник з яскравим небажанням на обличчі підходить, із співчуттям у голосі представляється: керівник митної зміни аеропорту Бориспіль В.Юришинець, прошу пройти для додаткового митного огляду. Ого, думаю, хто ж такий цей тип кримінального вигляду, якщо така високопосадова особа на митниці виконує його вказівки. Повідомляю йому, що я маю право проконсультуватися з юристом щодо правової підстави його дій. Митник не заперечує, чим викликає озлоблений погляд особи в цивільному. Беру телефон, набираю мого близького друга, досвідченого юриста, який заодно є і керівником групи правової допомоги Майдану. Він дає чіткі рекомендації щодо дій, однак визнає, що мушу слідувати за митниками. Починаю продумувати ймовірні дії особи з маніакально-загрозливим поглядом. Не представився, ні своїм, ні чужим посвідченням. Значить заведе у кімнату без відеоспостереження, підкине щось, вийде, зайдуть вже «чисті» представники департаменту, який веде боротьбу з наркоторгівлею, якщо підкинуть наркотики, або контррозвідники, якщо підкинуть таємний документ. Друга версія пояснює, чому затримання роблять вже після прикордонного контролю – тоді це вже кваліфікують не як «службову недбалість», а як «державну зраду». Якщо особа йде таким беззаконним шляхом, отже його головний страх – бути ідентифікованим. Наближаємось до головного входу, звідки виходять пасажири, справа двоє міліціонерів нормального вигляду. Митники проходять далі, отже ведуть не до пункту митного контролю, а у якусь окрему кімнатку, звідки шлях, яким мене виведуть чи винесуть, передбачити важко. Ну все, думаю, пан або пропав. Витягую телефон і інформую, що оскільки особи не представляються, то я зніму їх на відео. У цей момент двоє товаришів по бокам особи з бандитською зовнішністю починають тікати в сторони і закривати обличчя. Сам він змінюється в обличчі, самовпевненість та самозадоволення десь зникає, обганяє мене, штовхає, забирає телефон і починає кричати, щоб я припинив зйомку. Це вже заволодіння чужим майном, явне правопорушення. Починаю голосно вимагати повернути телефон, бачу, що особа з психологічного стану «господаря життя» перетворюється на моїх очах у неврівноваженого неврастеніка. Ще два чи три вимогливих прохання повернути телефон – і тут крик «Я тебе этим телефоном голову разобью!». Пряма погроза життю поряд з двома міліціонерами, відеоспостереженням та включеною камерою і записом на телефоні!!! Щонайменше дві статті ККУ одразу із такою кількістю свідків і свідчень!
Починаю кричати і кликати на допомогу. Міліціонери одразу підбігають і починають виясняти що трапилось. Прошу затримати особу кримінального вигляду за щойно скоєний злочин. Особа спантеличена і не розуміє, що відбувається. Його товариші підсміюючись відходять у сторону. Митники мають вигляд людей, у яких гора спала з плечей, із задоволенням спостерігають за особою і не приховуючи потирають руки від задоволення. Міліціонери викликають підкріплення, митники беззаперечно погоджуються взяти ще двох пасажирів на мій вибір як свідків. Обшук, нічого не встановлено, митники вибачаються, на моє запитання що відбулося – кивки головою та фрази «Ви ж самі все розумієте…». Невідомі попри мої вимоги їх тихенько зникли, міліція не зробила жодних кроків, щоб їх затримати.
А наступного дня почався смс-терор і постійний ескорт невідомими особами. На зустрічі в кафе з одним з найвідоміших в Україні іноземних послів нарахував поряд з нами чотири малограмотних спостерігачів, які навіть не знали як реагувати на елементарні кроки з мого боку по протидії відстежуванню. Кіно і німці. Лише де таких акторів набрали?
Таким чином 16-17 грудня представники органів, які пробували мене затримати, не представились і не пояснили своїх дій, здійснили спроби заволодіння чужим майном і прямі погрози життю людини, чим порушили ст. 29 Конституції України, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, їх дії містять ознаки злочину передбаченого статтями 365 ч. 2 «Перевищення влади або службових повноважень», ст. 346 «Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча», ст. 146, 207, 208, 209, 2013 КПК та інші. Заяви у міліцію, СБУ, ГПУ подані, будемо послідовно вимагати встановити зафіксовану на відео особу, розслідувати дії митної служби та адміністрації аеропорту, які допустили згадані правопорушення і поставили під питання безпеку пасажирів, які подорожують через Бориспіль.
Але головне не це. Головне – чому це трапилось. І що далі.
Я провів більше десятка зустрічей з тими, хто працював чи працює у правоохоронних органах. Без сумніву, що в Україні є лише одна спецслужба, яка могла давати вказівники митникам і керівництву аеропорту – СБУ. Я звернувся з відповідною заявою в СБУ, відповіді не отримав. Неофіційно одні кажуть – це чистий кримінал, у Борисполі часто твориться беззаконня для того, щоб отримати поправку до зарплати. Інші – випадкове непорозуміння.
Але більшість чітко вважають, що мета була чітка і примітивна – не випустити на конференцію, щоб я не міг сказати там те, що говорив тиждень тому у Таллінні. Не дозволити дати професійну оцінку діям по згортанню євроінтеграції і дестабілізації внутрішньої ситуації. Залякати, змусити замовкнути. Вони добре знають, скільки я доклав зусиль для уникнення кровопролиття і силових варіантів. Але це що, злочин – докладати зусиль, щоб не було кровопролиття?
Чому все зробили так грубо й непрофесійно? Як сказав один колишній співробітник служби, яка вчинила дані дії щодо мене, «якби моє покоління це робило, все було би тихо і гарно; достатньо запросити дипломата на каву і пояснити, яка вказівка, що для всіх краще, якщо все буде мирно і спокійно – і у 100% випадків це спрацювало б, ніхто не захоче стати за якусь конференцію епіцентром таких подій чи тим більше, історій з підкиданням наркотиків». На запитання чому ж тоді це відбулося саме так, відповідь була: «а всі нормальні люди звідти вже пішли. Залишились ті, кому лише пару років до пенсії, ті, кого ніде не візьмуть, і відморозки. Першим б вистачило розуму на 5 хвилин запізнитись і потім з обуренням розказувати, що літак раніше вилетів. А до тебе прислали відморозка, який підставив і службу, і митників, і аеропорт Бориспіль, і, зрештою, себе».
Не хочу вірити, що мене включили у ніби то список чи то з 124, чи то з 145 осіб, яких автори сценарію по зриву євроінтеграції нібито вважають небезпечними для своїх планів і міжнародні контакти яких вказано зупинити. Однак, за останні дні бачу, як із значно більшою брутальністю правоохоронні органи переслідують не тих, хто побили невинних людей на Майдані, а самих жертв побиття. Десятки активістів арештовуються чи притягуються до відповідальності лише за те, що вони не хочуть дискредитації країни та її розколу. Таке враження, що правоохоронні органи та судова влада їх просто підштовхують до радикалізації, оскільки знищують віру в саме існування закону, можливість знайти справедливість у цій державі. Такі дії органів просто делигітимізують державу Україну у очах її громадян. Вони не виконують основну функцію держави – захист громадян та покарання злочинців.
Що ж маємо у результаті: на міжнародній арені країну здискредитовано, внутрішньополітичну стабільність та консенсус навколо євроінтеграції зруйновано, сценарій по простиставленню одних регіонів іншим запущено, державні структури делигітимізовано. Що відбувається? Хтось запустив сценарій ліквідації української державності? А для цього – нейтралізації тих, хто заважають?

Новини Партнерів