– Мамо, знаєш, я хочу жити,
Так як люди в пустелі пити.
Про війну я читала, мамо,
Я не хочу щоб в нас так само.
– Спи-но, доню, полиш тривогу,
Ну, а я помолюся Богу.
– Як же спати, матусю мила,
Коли сниться його могила.
Та ж він, мамо, живий, живий,
Він за волю, свободу йшов у бій.
І летіли над ними гранати,
Коли доню втішала мати.
– З ним у серці твоя любов,
Не поллється із нього кров.
З ним же янголи-охоронці,
Надає йому сили сонце.
І коли вона сон зловила,
Їй наснилась його могила.
І вона у тім сні з небес,
Розгрібала землю, мов пес.
Витягала його з труни,
Напувала зіллям весни.
Відганяла від його тіла,
Чорні крила. Темніі крила
Ліна Кобевко
Пам’яті Миколи Волкова присвячується
peredplata
