Трагедія заляканого суспільства

Трагедія заляканого суспільстваМи живемо у суспільстві, де майже всі разом і майже кожен окремо чогось боїться.

Громадяни бояться влади, міліції, СБУ.

Влада боїться власних громадян, що демонструє неадекватною чисельністю своєї охорони. Робітники бояться роботодавців через страх втратити роботу і не знайти нової.

Роботодавці бояться податкової і перевірок. Податкова боїться не виконати бюджет і водночас боїться можливих перевірок власної діяльності на законність.

Навіть президент Віктор Янукович боїться. Він боїться збройних нападів на органи державної влади, про що нещодавно дізналося з його вуст українське суспільство. А ще він, мабуть, боїться Путіна, будівництва Південного потоку, санкцій Заходу.

Ну і, напевно, боїться громадян власної країни, якщо возить за собою у кортежі швидку.

Взагалі вся нинішня вертикаль влади будується на почутті страху. Чиновники бояться втратити стабільну роботу чи, краще сказати, доступ до бюджетного \”корита\”. Силовики бояться свого керівництва, яке, у свою чергу, боїться керівництва держави.

Банкіри бояться НБУ і введення тимчасової адміністрації. Міністри бояться президента. Всі разом бояться потрапити в немилість і \”заслужити” гнів Самого та можливу долю Юлії Тимошенко і Юрія Луценка.

У країні, яку роз’їла корупція, майже на кожного можна завести кримінальну справу. І ГПУ разом із МВС та СБУ за цим уважно слідкують. Не за порядком і законністю, а за тим, щоб проти кожного в разі потреби можна було цю \”законність\” застосувати. Власне, на цьому коло взаємного страху у вертикалі влади замикається.

Цей страх культивується в суспільстві і в кожному окремому громадянинові свідомо та підсвідомо. Підсвідомо він існує на генетичному рівні з часів Голодомору, судів \”трійками\” та закону \”про три колоски\”.

Сьогодні ж він підсвідомо культивується безперервними розмовами про неминучість кризи, падіння гривні, зростання безробіття тощо. І це посилює відчуття тривоги та небезпеки.

Свідомо страх також культивується як зовнішніми, так і внутрішніми гравцями. Передусім, він культивується пропагандистською машиною Російської Федерації. Це і будівництво газопроводів в обхід України, що подається із театрально награною помпою, і покликано продемонструвати, що наша країна може втратити свої транзитні бонуси.

Це і розмови про можливість чергової \”газової війни\” та припинення постачання \”блакитного палива\” з РФ у розпал холодів.

Це і постійна критика української євроінтеграції, яка буцімто призведе до перетворення нашої країни на ринок збуту через нібито повну неконкурентоздатність української продукції.

З іншого боку, Україну також залякують. Лякають нас і втратою суверенітету в разі надмірного зближення з Росією, і можливим перетворенням на ще один суб’єкт РФ, і \”білоруськими\” перспективами у разі вступу до Митного союзу, і міжнародною ізоляцією після остаточного вироку Тимошенко.

Все це має глибокий зовнішньополітичний сенс, який ґрунтується на психології.

Заляканим суспільством значно легше маніпулювати, спрямовуючи його очікування, настрої і, зрештою, дії в потрібному маніпуляторам напрямку.

Внутрішні гравці також подекуди зацікавлені у свідомому залякуванні суспільства. Наприклад, \”силові сценарії\” і \”загрози збройних нападів\” вигідні тим, хто хоче не допустити протестів і залишити невдоволених громадян біля комп’ютерів і телевізорів.

Розмови про кризу подекуди вигідні, щоб створити паніку на ринку або відчуття тривожності у окремих бізнес-гравців, тим самим утримуючи їх від певних кроків.

Припускаю, що певним групам із президентського оточення так само вигідно тримати у неперервному страху Віктора Януковича. Адже поки глава держави боїться згаданих вже збройних нападів, дуже зручно маніпулювати його рішеннями, вирішуючи власні питання.

Зручно пояснювати свою потрібність і необхідність для президента в сучасних реаліях. Загалом, стан страху в суспільстві вигідний багатьом.

Проте в цьому і полягає трагедія заляканого суспільства. Стан страху сковує дії і ініціативи, мотивуючи хіба що до боязкого бездіяльного вичікування.

Залякане суспільство не здатне на громадянську активність, самоорганізацію, відстоювання своїх прав, зрештою, на протест і опір владі.

Заляканий бізнес не здатний на інновації і розвиток економіки. Залякані банки не можуть нормально кредитувати споживчу активність населення.

Залякані силовики не здатні впоратися з трьома кіллерами в Одесі. Залякані чиновники не можуть ефективно організувати роботу бюрократичного апарату. Зрештою, заляканий президент не здатний проводити оголошені ним реформи і модернізацію.

Залякане суспільство не має майбутнього. Тож треба позбавлятися страху, аби за деякий час не опинитися на смітнику історії.

Олексій Краснопьоров, політолог, консалтингова агенція \”Concept-GRoup\”, для УП