9 грудня виповниться рік від початку адміністративної реформи, метою якої президент Янукович назвав скорочення витрат на державний апарат.
Це далеко не перша спроба навести лад у витратах на заплутану чиновницьку систему. Втім, жодна з них не була успішною і не змогла побороти бюрократичний апетит до бюджетних коштів.
Головний кошторис країни цілою низкою статей розподіляє гроші платників податків на вищі органи влади: 787 мільйонів гривень на Верховну Раду, 1344 мільйонів – на адміністрацію президента та Державне управління справами, 311 мільйонів – на секретаріат Кабінету Міністрів.
Один день роботи українського парламенту коштує 2,15 мільйонів гривень – таку суму отримуємо, якщо поділимо відповідні видатки бюджету-2011 на 365 днів року.
Апарат Кабміну обходиться платникам податків дешевше – 850 тисяч на день. ДУС, що опікується комфортом президента та низки інших високопосадовців – 3,68 мільйона на день.
Безперечно, діяльність державної влади важлива для функціонування країни, проте чи справді ці кошти спрямовані на поліпшення добробуту громадян?
Три вищевказані центри влади об’єднують близько 2200 \”елітних\” бюрократів. До цієї цифри треба додати ще і значну кількість екс-чиновників вищого рівня, що мають певні преференції від держави.
Бюджет щедро фінансує їх щоденну діяльність: організаційне, інформаційне забезпечення, транспорт, обслуговування будівель тощо.
Хоча, загальні витрати на владу можуть загубитися в обсязі ВВП: їх частка складає близько чверті відсотка, із максимумом 0,3% у 2004 та мінімумом у 0,2% у 2010. Проте це не повинно вводити в оману: якщо подивитися на долю таких витрат у зведеному бюджеті, то виявиться, що з кожних 100 гривень, які витрачає держава, десь гривня двадцять копійок йдуть на державні органи влади.
Ці гроші спрямовуються на фінансування життєдіяльності дуже обмеженого кола людей. Рівень такого фінансування у 30 разів перевищує рівень фінансування пересічного громадянина. Безперечно, за таке комфортабельне існування варто боротися.
Найбільше зазвичай \”з\”їдає\” ДУС. Але у перші роки правління Ющенка – у 2005-2006 роках – витрати ДУСі значно скоротилися і наблизилися до парламентських. А от у 2004 та 2008 роках Держуправління фінансувалося найщедріше.
Стримування видатків парламенту – бюджет-2011 виділив ВР на 13 мільйонів менше коштів, ніж у 2010 – стало лише тимчасовим заходом. У проекті на наступний рік депутатам пропонують на 78 мільйонів більше, ніж цьогоріч.
Та таке збільшення важко порівняти з іншим – на користь президента. Президентські послуги стрімко подорожчали в 2010 році – аж на 397 мільйонів, а наступного року мають забрати додаткові 100 мільйонів з кишень платників податків.
Тож державні органи влади добре навчилися акумулювати кошти. А на що, власне, ідуть ці гроші?
Протягом 2002-2011 років законодавці виділили найбільше коштів саме на здійснення законотворчої діяльності народних депутатів. За 10 років інвестиції в цю сферу склали три з чвертю мільярди гривень.
Майже така ж сума пішла на фінансування організаційного забезпечення трьох центрів влади. Третя у рейтингу видатків стаття – безпосереднє обслуговування діяльності ВР, президента та Кабміну – 2,2 мільярди гривень.
Грубі підрахунки показують, що кожен закон, прийнятий ВР за ці роки, коштував народові України близько 380 тисяч гривень.
Бути при владі – тяжка праця, навіть якщо держава і забезпечує тебе всім, чим необхідно. Щоденний чиновницький труд – страшна загроза здоров’ю та комфорту можновладців. Саме тому вітчизняна бюрократія відповідально ставиться до свого здоров’я.
Кошти, виділені на санаторії та лікування високопосадовців за 10 років сягають позначки у 3 мільярди гривень – суми близької на загальні витрати на роботу органів влади.
У кризовому 2010 році на підтримку санаторіїв ВР спрямували лише 7,2 мільйони гривень, проте вже наступного року депутати \”виправилися\” – і виділили удесятеро більшу суму.
Курорти для можновладців забирають стільки ж коштів з державної кишені, скільки, приміром, інвестиції у національний кінематограф чи космічну галузь.
Рахункова палата, що має стежити за ефективною витратою державних коштів, отримує вдвічі менше. Що ж, державний кошторис наочно демонструє правдивий світогляд правлячої верхівки: працювати треба стільки ж, скільки і відпочивати, але і те, і інше – коштом народу України.
Українські виборці-роботодавці влади – надзвичайно щедрі. Вони оплачують не тільки крихке здоров’я владної еліти, але і їх хобі та розваги. Така феодально-номенклатурна розвага як мисливство також фінансується з бюджету.
У попередні роки витрати на мисливство сором’язливо включалися у такі статті як \”ведення лісового та мисливського господарства\” та \”забезпечення утримання резиденції\”.
У 2010 році законодавці вирішили сховати \”мисливство\” ще глибше – у статті \”збереження природно-заповідного фонду в національних природних парках, заповідниках та забезпечення утримання резиденції\”.
Обсяги видатків на цю сферу у 2010 році зросли у півтора рази порівняно з 2009 роком. Чи пішли додаткові кошти на нові дерева і кущі або на чергові депутатські забави? Хто знає…
Навіть до коштів на безпосередню роботу органів влади виникають певні запитання. За 10 років обсяги видатків на організаційне забезпечення Верховної Ради зросли в 7,5 разів, для уряду і адміністрації президента, відповідно, у 7 та 4,4 разів.
Навіть значний ріст цін не наздогнав рівень фінансування української влади – ціни зросли лише у два з половиною рази.
Обслуговування органів влади, що не пов’язане прямо з виконанням владних повноважень, також б’є всі рекорди. Парламентарі виявилися рекордсменами щодо покращення обслуговування себе.
За 9 років парламент поліпшив власний \”сервіс\” у 4,5 рази, що втричі перевищує аналогічні досягнення уряду та адміністрації президента.
Можновладці часто кивають у бік Заходу, мовляв, і там влада вартує дорого. Так, президент США \”коштує\” 7,2 мільйони доларів на день, француз Саркозі – 648 тисяч доларів, очільник РФ – 1,1 мільйон. На цьому фоні 460 тисяч \”вічнозелених\” для Януковича та ДУСі виглядають не так страшно.
До того ж, якщо розділити видатки бюджету на вищі органи влади на кількість виборців-платників податків у країні – вийде сума дещо більша за 5 гривень на місяць.
Але… Додайте до цього витрати на хабарі – чиновникам, вчителям, лікарям, інспекторам і \”ціна влади\” виросте дуже суттєво.
Більше того, ще частина бюджету осідає у верхах через \”відкати\” – і покращує і без того солідний добробут високопосадовців.
На тлі цих цифр український виборець-роботодавець перетворюється на кріпака ХХІ сторіччя: власноруч обирає владу, яка із ефективного менеджера стає економічним паразитом.
Стас Соколов, для УП
peredplata
