Я категорично не сприймаю здачу Комінтернового й двох прилеглих сіл бойовикам із росіянами. На Луганщині при мені був зворотній процес – ми приєднували села до контрольованої Україною території.
І не тільки з «сірої» зони, а навіть ті, що знаходилися під окупацією. Спочатку звільнили Кримське Новоайдарського району (тоді це був Словʼяносербський район), яке знаходилося під «опікою» так званого всевеликого войска донского. Коли вигнали звідти бойовиків і встановили жовто-синій прапор, знайшли в сільраді купу розпоряджень «лнр». «Казачки» так тікали, що не встигли знищити документацію. Село потім дуже постраждало від обстрілів 31-го й 29-го блокпостів на Бахмутці, але залишилося з Україною.
Взяли під контроль Жолобок, що між 29 і 31-м блокпостами, Оріхове біля 25-го блокпосту, Катеринівку біля Попасної… Люди завжди зустрічали нас із радістю, бо знали, що Україна – це гарантовані пенсії (ми возили їх на БТР-ах і в супроводі автоматників, але завжди вчасно), медична допомога, ремонт інфраструктури після обстрілів, регулярна, гуманітарна допомога і евакуація у випадку загострення бойових дій.
Так, деякі села ми і втратили. Це Чорнухине під час боїв на дебальцівському плацдармі в лютому цього року і той же Жолобок, який після здачі 31-го блокпосту в січні 2015-го зайняли російські регулярні війська (танковий підрозділ із Бурятії). Однак ми не віддали просто так жодного населеного пункту, вони відійшли тільки внаслідок запеклих боїв. А в період відносного затишшя навпаки – приєднували «нічийні» села, в які ночами раніше запросто заходили бойовики.
При мені в «сірій» зоні не залишилося жодного села, всі вони стали українськими. Тому я не розумію, як можна просто так запустити озброєних бандитів у Комінтерново й прилеглі села? Повернути територію й людей набагато важче, ніж втратити. Це просто чортзна-що!
На фото – встановлення українського прапора в звільненому Кримському і один із знайдених у сільраді документів «лнр»
peredplata
